Балка́нський теа́тр воє́нних дій Пе́ршої світово́ї війни́ (1914–1918) — воєнні дії, що проходили на території Балканського півострова в роки Першої світової війни. Балканський фронт носив вочевидь гірський характер театру ведення війни, що становило найбільші труднощі при веденні операцій у східній і особливо у своїй західній частині, тому найголовніші дії на ньому розвивалися в найбільш доступній середній смузі, на напрямках Белград, Салоніки.
Саме на цьому театрі дій 28 липня 1914 року розпочалися бойові дії австро-угорської армії проти сербських і чорногорських військ, що врешті-решт призвело до наростання світового конфлікту та спровокувало Першу світову війну. На даному театрі воєнні дії відбувалися в основному у важких умовах під час кількох кампаній: сербської (липень 1914 — листопад 1915), салонікської (листопад 1915 — вересень 1918) і румунської (серпень 1916 — грудень 1917) на території Королівств Сербії, Чорногорії, Греції, Румунії, Болгарського царства та Албанії.
Географічні умови театру Балканський театр воєнних дій, де розгорнулися найголовніші операції під час війни, розташований у межах Балканського півострова і включав території Чорногорії, Албанії, Сербії, Болгарії та Греції. На початок бойових дій у липні 1914 року північний кордон театру умовно обмежувався річками Сава і Дунай, східним краєм була умовна лінія Лом-Паланка, Софія, Кавала, південний кордон простягався поздовж узбережжя Егейського моря від Кавали до району Салонікської затоки, на заході театр обмежувався Адріатичним морем. Територія театру воєнних дій простягалася на 400 км завдовжки і 300 км завширшки.
Загалом даний театр становив гірську країну і тільки невеликі ділянки його по течіям деяких річок і вздовж узбережжя мали порівняно рівнинний характер. Місцевість відрізняються важкодоступністю, гірські вершини сягають на деяких ділянках майже 2400—2600 м. Західна частина театру покрита горами, що належать до систем Динарських Альп і Пінда, а східна — горами, що є продовженням Балканських і Родопских гір, які наповнюють територію Болгарії. У середній зоні театру, в смузі річок Морави і Вардар, хребет Гемус має дещо знижений характер, і тут є ряд досить великих долин, уздовж яких простягаються в мередіональному напрямку магістральні шляхи. Саме в цій середній частині Балканського півострова напрямок від р. Дунаю в бік Салонік і прилеглого до нього узбережжя Егейського моря був найбільш доступним для проведення операцій великими силами.
Загалом же весь Балканський театр ведення воєнних дій становив великі труднощі для проведення операцій у східній і, особливо, у своїй західній частині, тому найголовніші дії на ньому розвивалися в найбільш доступній середній смузі, на напрямку Белград — Салоніки. Усі балканські країни на той час мали погано розвинуту мережу доріг та шляхів, за виключенням Салоникського району.
У підсумку на цьому театрі, внаслідок його гірського характеру, бідності шляхами сполучення і брак сил та засобів, воєнні дії повинні були протікати у надзвичайно важких умовах.
Передумови
Загальна обстановка Балканські війни 1912—1913 і 1913 років привели до розгрому Османської імперії та визволення Європи від османського загарбання за винятком невеликої області навколо Константинополя (Східної Фракії). Але серед країн Балканської Ліги відбувся конфлікт із приводу долі звільнених територій і внаслідок швидкоплинного зіткнення колишніх союзників по антитурецькому союзу Болгарія зазнала поразки від Сербії, Чорногорії, Греції та Румунії. Крім того, проти Болгарії виступила й Османська імперія.
Розвалом Балканської Ліги (блок Сербії, Чорногорії, Греції та Болгарії) скористалися Австро-Угорщина і Німецька імперія. Болгарська еліта була незадоволена поразкою в Другій Балканській війні. Болгарія жадала реваншу і в результаті приєдналася до блоку Центральних держав.
У свою чергу, Сербія хоч значно посилилася, але не була повністю задоволена придбаннями в ході війн. Перемоги відразу в двох війнах і різке посилення держави викликали національний підйом, проте Белград не добився виходу до моря і хотів анексувати північ Албанії, що вкрай суперечило політиці Австро-Угорщини та Італії. Восени 1913 року вибухнула Албанська криза — сербська війська зробили спробу окупувати частину Албанії, але під тиском Австро-Угорщини і Німеччини Белград був змушений вивести звідси свої війська.
Тим часом у Відні побоювалися виникнення на своїх кордонах потужної сербської держави, яка після поразки Османської імперії і Болгарії в Балканських війнах могла стати найсильнішою державою на Балканському півострові. У Воєводині, яка належала Австро-Угорщині, мешкала велика кількість сербів. Побоюючись сепаратистських настроїв у Воєводині та на інших слов'янських землях і повного розпаду імперії, значна частина австро-угорського керівництва бажала вирішити питання силовим шляхом — розгромити Сербію. Особливо ці настрої посилилися після вбивства 28 червня спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда з дружиною. Спадкоємець престолу був прихильником мирного вирішення проблеми — створення триєдиного держави Австро-Угорщина-Славії й він категорично виступав проти превентивної війни з Сербією. Його вбивство зруйнувало основний бар'єр для Австро-Угорщини на шляху війни.
Липень 1914
28 червня 1914 року в Сараєво членом організації «Млада Босна» Гаврилом Принципом скоєне резонансне вбивство спадкоємця австрійського трону Франца Фердинанда.
Наступного дня після вбивства міністр закордонних справ Австрії Л. фон Берхтольд писав угорському прем'єр-міністру графу І. Тиса про свій намір «використати сараєвський злочин, щоб звести рахунки з Сербією». У ці ж дні імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I заручився підтримкою головного союзника — Німеччини. 5 липня німецький імператор Вільгельм II запевнив, що Берлін підтримає Відень. Кайзерівський уряд також вважав, що це ідеальний момент для початку війни і розгрому Франції. 19 липня австрійський уряд остаточно ухвалив рішення про війну з Сербією.
23 липня австро-угорський ультиматум був вручений сербським міністрам. А надана 25 липня негативна сербська відповідь була розцінена австрійцями як незадовільна і того ж дня Австро-Угорщина розпочала часткову мобілізацію. Німецький уряд наполягав на тому, щоб військові дії Австрії проти Сербії розпочались терміново, адже будь-яке затягування початку операцій розглядалось як велика небезпека через ризик втручання інших держав. 28 липня Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, приводом до чого стала чутка про атаку австро-угорського підрозділу на кордоні Боснії сербськими військами.
Плани та склад сил сторін
Плани та сили Австро-Угорщини У відповідності до варіанту «B» мобілізаційного плану Австро-Угорщини проти Сербії Збройні сили мали розгорнути три армії, загальною чисельністю до 412 000 осіб (2/5 усіх сил), які утворювали армійську групу генерала О. Потіорека: 2-га армія (генерал кавалерії Е. фон Бем-Ермолі) — за течією pp. Сави і Дунаю (по обидві сторони Белграда); 5-та армія (генерал від інфантерії Л. фон Франк) — по лівому березі р. Дрини до впадання її в р. Саву та 6-та армія (фельдцейхмейстер О. Потіорек) — в Боснії між Сараєво і сербським кордоном. Керівний склад Австро-угорської армії на Балканському фронті на початок війниГоловнокомандувачавстро-угорської арміїГерцогФрідріх АвстрійськийНачальник Генерального штабуфельдмаршалФ. фон ГетцендорфКомандувач 2-ї арміїгенерал кіннотиЕ. фон Бем-ЕрмоліКомандувач5-ї арміїгенерал від інфантеріїЛ. фон ФранкКомандувач6-ї арміїфельдцейхмейстерО.Потіорек Ці армії повинні були вторгнутися в Сербію і Чорногорію одночасно з двох стратегічних напрямків та, здійснивши глибокий обхід, оточити сербську армію з обох флангів. Головнокомандувачем австро-угорською армією був герцог Тешинський, Фрідріх Австрійський. Начальником генерального штабу був Франц фон Гетцендорф.
Однак, через вступ у війну Російської імперії, німецький Генеральний штаб зажадав участі проти Росії 40 австро-угорських піхотних дивізій з тих 49, що перебували у складі збройних сил Австро-Угорщини. Водночас австро-угорські частини, спрямовані за планом проти Сербії, вже протягом шести днів перекидалися відповідно до графіку на Сербський фронт. Австро-угорське військове командування було змушене терміново закінчити ці оперативні перевезення, з тим щоб лишити проти Сербії тільки 1/5 частину всіх сил (5-ту і 6-ту армії), а 2-гу армію (190 000 чол.) перекинути з берегів Сави і Дунаю до Східної Галичини«Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918», Bd. 1, S. 186—188..
Генерал О.Потіорек, у розпорядженні якого залишалося трохи більше ніж сім повноцінних армійських корпусів, вирішив вести по фронту Дунаю і в нижній течії Сави тільки демонстративні дії. Для виконання цього завдання він визначив VII корпус (Темешвар), а також частини гонведу і ландштурму. Силами ж п'яти корпусів: IV (Будапешт), VIII (Прага), XIII (Аграм) і частиною XV (Сараєво) і XVI (Рагуза) планувалося розпочати рішучий наступ від Дрини. Решта частини XV і XVI корпусів були розгорнуті фронтом на південний схід проти чорногорської армії. Частина IX корпусу (Йозефштадт) перебувала в резерві на рівнині між pp. Савою і Дриною.
5-та армія розгорнулася у складі двох корпусів (6—7 піхотних дивізій), всього 80 тис. осіб, у нижній течії річки Дрини від її гирла до Зворника, а 6-та армія, теж у складі двох корпусів (6,5 піхотних дивізій), всього 60 тис. осіб, — у Сараєва та Мостара«Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918», Bd. 1, S. 178, 207—208..
Загалом проти Сербії після перекидання в Галичину 2-ї армії залишалося австро-угорських 239,5 батальйонів, 37 ескадронів, 516 гармат та 392 кулемети«Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918», Bd. 1, S. 125.. Головнокомандувачем австро-угорськими силами на Балканах був призначений фельдцейхмейстер О. Потіорек, начальником штабу — генерал-майор Е. Бельц. Керівний склад сербської та чорногорської армій на Балканському фронті на початок війниГоловнокомандувачсербської арміїпринц-регентОлександрНачальник Генерального штабу СербіївоєводаР.ПутникКомандувач 1-ї арміїдивізійний генералП.БойовичКомандувач2-ї арміїармійський генералС.СтепановичКомандувач3-ї арміїгенералП. Юрішич-ШтурмКомандувач4-ї (Ужицької) арміїгенералМ. БожановичГоловнокомандуваччорногорської арміїНікола I ПетровичНачальник Генерального штабуЧорногоріїармійський генералЯ. Вукотич
Плани та сили Сербії У відповідності до планів розгортання на воєнний час Сербія розгорнула чотири армії, у складі 12 піхотних і 1 кавалерійської дивізій, загальною чисельністю 247 тис. осіб та 610 гармат (з них до 40 важких, а 180 гармат належали старим зразкам): 1-ша армія — дивізійного генерала П.Бойовича — 4 піхотних і 1 кавалерійська дивізії, мала завдання утримувати оборону по р. Дунай на фронті в 100 км. Її головні сили були зосереджені в районі Паланка, Рача, Топола.
2-га армія — армійського генерала С.Степановича — 4 піхотних дивізій першої черги, була маневреної групою в районі Белграда. Район зосередження забезпечувався дунайською дивізією цієї армії.
3-тя армія — генерала Юрішича-Штурм — 2 піхотних дивізій і два загони, становила маневрену групу в районі Валево.
4-та армія (або Ужицька армія) — генерала М.Божановича — 2 піхотних дивізії, прикривала долину Верхньої Морави із заходу і забезпечувала зв'язок із ЧорногорієюН. Г. Корсун. Балканский фронт мировой войны 1914—1918 гг., стр. 17 — 18.
Всього з тиловими частинами в Сербії було мобілізовано 380 тис. осіб. Загальне командування сербськими збройними силами перебрав на себе принц-регент Олександр. Начальником штабу був воєвода Радомир Путник.