Шира́зький ки́лим () — це традиційний перський килим, який виготовляють у селах навколо міста Шираз в іранській провінції Фарс.Цей регіон має багаті традиції килимарства, що існували ще до заселення племен кашкай та відзначаються великим культурним та технічним розмаїттям. Хоча килими кашкай є найвідомішими, вони представляють лише частину загальної кількості килимів Фарсу.

Історичні витоки Коріння килимарства в регіоні Фарс сягає глибокої давнини — задовго до прибуття кочових племен. Давні мешканці Перського плато, відомі як парси, вже займалися ткацтвом килимів, що підтверджується археологічними знахідками та зображеннями на архітектурних пам’ятках регіону.

Згодом ця традиція збагачувалася завдяки діяльності жінок племен кашкай, які поєднали тонку техніку ткацтва з візерунками, успадкованими через міграції та культурні обміни з іншими народами.

Найдавнішим збереженим зразкам фарських килимів — менше ніж три століття, однак письмові джерела свідчать, що ткацька традиція у Фарсі існувала вже понад 1200 років тому.

Перші документальні згадки про фарські килими містяться в інвентарі скарбниці аббасидського халіфа Гаруна ар-Рашида (809 р.), де згадуються:

тисяча вузлуватих вірменських килимів, триста килимів із рівнини Мішан, п’ятсот килимів із Табаристану,, тисяча килимів із міста Дарабгард у Фарсі.

У праці «Худуд аль-Алам» («Межі світу», 982 р.) згадуються різні види килимів, що вироблялися у Фарсі, зокрема вузлуваті (басат) та плоского плетіння (зилу, гілем), що вказує на розвинену технічну та художню диференціацію регіону.

Технічні характеристики Дизайни ширазьких килимів походять від робіт осілих племінних ткачів, тому часто імітують орнаменти килимів племен — Кашкай, Хамсе (араби босири та хамсе), Афшар, Абаде та Лурі.

Через використання стаціонарних ткацьких верстатів, ширазькі килими зазвичай більші за розміром і грубіші за текстурою, ніж їхні кочові аналоги.Серед кочових племен Фарсу, особливо серед кашкайців, ткацтво залишається традиційним ремеслом. Вони користуються стародавньою одиницею вимірювання «кал» (قل) — відстань від ліктя до кінчиків пальців (приблизно 50 см). Наприклад, килим «шість кал» має розміри приблизно 1,5 × 3 м. Килими тчуть вручну на горизонтальних верстатах. Використовують два типи вузлів — перський (асиметричний) і турецький (симетричний). Серед основних інструментів — дафе (бита), ножиці та ніж, який замінює гачок.

Візерунки та стилі Фарські килими вирізняються геометричними візерунками, часто без центрального медальйона, але з композиційною гармонією. Популярні схеми — три або шість медальйонів, розташованих у ряд, із багатошаровими рамками.

Колірна гама — яскрава і контрастна, проте залежить від етнічної групи чи села. Популярні мотиви: ромби, квіти, “боте” (краплеподібні форми), стилізовані птахи, кози, павичі, газелі.

На деяких ширазьких килимах можна побачити зображення білого коня Кіра, що вважається місцевим символом. Також ширазький килим  — єдиний вид перського килима, на якому зустрічаються зображення солов'їв — птахів із навмисно грубуватими, «незграбними» формами. Вважається, що вони символізують задоволення, щастя та гармонію

Габбе — символ Фарсу Габбе — це спрощений вид фарського килима з великими кольоровими площинами й довгим ворсом. Хоча його часто ототожнюють із килимами Фарсу загалом, габбе — лише одна з форм місцевого ткацтва.

Його мінімалістична естетика, спочатку вважалася простою, але у ХХ столітті набула світового визнання як приклад автентичного племінного мистецтва.

Килими Кашкай Килими племені Кашкай є найвідомішим проявом кочового ткацтва Ірану. Племена живуть переважно у гірських районах Фарсу та ведуть напівкочовий спосіб життя.

Ткачі Кашкай використовують портативні горизонтальні верстати, що легко розбираються при міграції. Перший килим — дастур — часто слугує зразком для наступних виробів.

Килими виготовляють переважно з вовняної або козячої пряжі, іноді з бавовняною основою. Вони мають яскраві кольори — золотисто-жовтий, карміновий, зелений, синій.

Малюнки поділяються на спонтанні традиційні (інтуїтивно виткані, без симетрії) та організовані (регулярні, із повторюваними квітковими чи геометричними мотивами)

Безвузлові тканини: джаджим і мокаммаль

Окрім вузлуватих килимів, у Фарсі виготовляють безвузлові текстильні вироби, як-от джаджим — тканину з вертикальними кольоровими смугами, що зшиваються у ширше полотно.

Також відомий текстиль ширкі мокаммаль — прикрашений рельєфними нитками, які утворюють візерунок спереду, а ззаду звисають як бахрома. Цей тип ткацтва зберігся серед осілих арабів Сар Чехана.

Племінні особливості Килими, створені племенем Басирі, що входить до племінного союзу Хамсе у провінції Фарс, вирізняються яскравими барвами та насиченими орнаментами. Найхарактернішим кольором для килимів басирі є помаранчевий, який часто використовується у фонових візерунках або бордюрах.

Торгівля та експорт У XVIII–XIX століттях (особливо у 1780–1790-х рр.) купці Ост-Індіської компанії, розміщені в Бушері — головному порту експорту фарських килимів, повідомляли про активну міжнародну торгівлю цими виробами. Килими Фарсу мали попитом у Бомбеї, Стамбулі, Москві та Відні.

Міжнародне визнання У 2010-х роках майстерність килимарства у Фарсі була офіційно визнана ЮНЕСКО нематеріальною культурною спадщиною людства. Це підкреслило глобальне значення іранського текстильного мистецтва та роль жінок-пастухів і ткачів як носіїв стародавньої традиції, що поєднує естетику, побут і духовність.

Галерея

Примітки