Шира́з (; — Širâz) — місто на півдні Ірану, адміністративний центр остану Фарс. Населення Шираза станом на 2016 рік становило 1 565 572 особи, а з у рахуванням передмістя сягало 1 869 001 особи. П'яте за розміром і населенням місто в Ірані і найбільш густонаселене місто на півдні країни.
Шираз розташований у остану Фарс, на висоті 1486 метрів над рівнем моря в гористій місцевості Загрос. Має помірний клімат. Місто оточене на заході горою , на півночі — горами , , і (гірський хребет Загрос).
Шираз став третім містом в Ірані, після Тебриза і Тегерана, де 1917 року створено орган місцевого самоврядування. (шахрдарі) складається з 11 самоврядних міських районів і має загальну площу 240 квадратних кілометрів. В історичних документах трапляються такі варіанти назви міста: «Тіразіс», «Шіразіс» і «Шіраз». Поселення під схожою назвою існувало ще до приходу ісламу на місці теперішніх руїн замку . 693 року династія Омеядів відбудувала його, або ж заснувала як місто, на теперішньому місці. Стало процвітати після занепаду Істахра, стародавньої столиці сасанідської провінції Фарс. Було столицею Ірану за часів Саффаридів, Буїдів і Зандів.
Шираз лежить у відносно родючій місцевості в центрі , тож здавна був природним місцем для місцевого обміну товарами між землеробами, пастухами та кочовиками. А ще місто лежить на внутрішніх торгових шляхах Ірану до південних портів, як-от Бендер-Аббаса і Бандар-Бушира. Численні історичні, культурні, релігійні та природні пам'ятки Шираза приваблюють багато туристів. Більшість жителів Шираза розмовляють перської мови. Шираз - п'яте за чисельністю населення місто Ірану, . Тут жили славетні поети Гафіз і Сааді.
Походження назви Шираз Вперше назву Шираз згадано на еламських глиняних табличках, що їх датують 2000 роком , знайденим у червні 1970 року коли копали котлован під фундамент цеглярні в південно-західному куті міста. На цих табличках йдеться про місто під назвою ТіразісCameron, George G. Persepolis Treasury Tablets, University of Chicago Press, 1948, pp. 115.. Фонетично його можна передати як Тірасіс або Сірасіс. Від цієї назви походить давньоперське Сіраджіс, яке через регулярну зміну звуків набуло в сучасній перській мові форми "Шіраз". Назву Шираз також виявили на глиняних печатках, знайдених на руїнах будівель періоду Сасанідів, що датуються другим століттям нашої ери. Деякі місцеві письменники вважають, що назва Шираз походить від імені сина , який згідно з Шах-наме був третім царем світу, p. 339. Під час археологічних розкопів у Парсі, проведених 1935 року під керівництвом Джорджа Кемерона, знайдено еламські написи на цеглі, деякі з яких вказують на замок під назвою «Тіразіс» або «Шіразіс», p. 115. На місці палацу також знайдено печатки епохи пізніх Сасанідів та раннього ісламу, що містять назву «Шіраз».
Минуле
З історичного погляду Відповідно до історії Ірану, опублікованої видавництвом Кембриджського університету, «Початок безперервного проживання в місті Шираз можливо сягає епохи Сасанідів і навіть раніше. Але перші достеменні згадки про це місто припадають на ранню ісламську епоху. Згідно з Ісламською енциклопедією, Шираз побудовано в епоху ісламу на місці, де люди проживали постійно починаючи з епохи Сасанідів, а можливо й раніше.
в енциклопедії Iranica називає «недоведеним твердження про те, що Шираз був мусульманським табором, поки 693 року нашої ери племінник чи брат Хаджаджа Ібн Юсуфа не перетворив його на місто».
Джон Лімберт доходить висновку, що попри думку ісламських істориків про заснування Шираза в першому столітті місячної хіджри Абдулом Маліком Марваном, місто з подібною назвою існувало в цій місцевості ще до приходу ісламу, і воно дало назву нинішньому місту. На користь цього думка , p. 4-20, який у книзі Ножат-аль-Кулубі (1340 р. х.) вважає найбільш достеменною оповіддю, що місто Шираз відбудував у ісламський період Мухаммад, брат Хаджаджа Ібн Юсуфа. Мостофі наводить ще й іншу оповідь, нібито автором відбудови був двоюрідний брат Хаджаджа, Мухаммад бін Касим бін Абі Акілحمدالله مستوفی، نزهتالقلوب به کوشش محمد دبیرسیاقی، قزوین انتشارات حدیث امروز ۱۳۸۱.. На південному сході Шираза знайдено еламські артефакти (зокрема, бронзову триногу), що датовані другим тисячоліттям до нашої ери. Крім того, на деяких еламських табличках, знайдених у Парсі, вказано на важливі майстерні в Ті/Ші-Ра-Із-Із-Іш (Тіразіс або Шіразіс), що, безсумнівно, те саме, що й сучасний Шираз.
Лімберт, Шахбазі та перелічують ознаки постійного проживання на Ширазькій рівнині й навколо сучасного Шираза в доісламські часи. Наприклад, вирізьблені в камені написи, що сягають ранніх Сасанідів, посилання на два Храми Вогню (названі на честь Хормозда й Карніана) та на стародавній замок під назвою Шах-е Мобед, а також артефакти, виявлені в замку Сасанідів на нинішньому місці палацу .
За словами Шахбазі, це свідчить про те, що на кінець епохи Сасанідів Шираз був людним містом і, ймовірно, адміністративним центром. Артур Арбері робить висновок, що хоч би яким великим був Шираз, за розмірами він поступався Парсі за часів правління Дарія і сусідньому місту Істахру після вторгнення Александра Македонського, pp. 2-31.
Крім того, назву Шираза згадано в складі району Ардашир-Хваррах періоду Сасанідів, центром якого був Фірузабад. Ардашир-Хваррах був одним з п'яти районів, на які поділялась сасанідська провінція Фарс. Цю інформацію одержано з печаток Сасанідів, датованих пізнім сасанідським та раннім ісламським періодами, відкритих на місці палацу Абу Наср на сході нинішнього Шираза, тож Лімберт припускає, що укріплення на місці палацу Абу Наср є тими самими, що й Тіразіс або Шіразіс, згадані в еламських табличках Парси. Засноване згодом теперішнє місто Шираз дістало назву від цього форту.
Археологи Метрополітен-музею в Нью-Йорку, спираючись на результати своїх розкопів у палаці Абу Наср, теж припускають, що ці укріплення та, можливо, навколишні села, і є саме тим доісламським Ширазом. Вони цитують Балхі, який у 12 столітті писав: «На місці сучасного Шираза посеред відкритої рівнини були ділянки з кількома замками". Заснування нового міста Шираза чи перенесення на нове місце вони порівнюють з тим, як це відбулося в багатьох інших місцях, як-от Нішапурі та Каїрі. Внаслідок політичних змін місто перенесено на нове місце неподалік, а старе місто стало передмістям або ж обернулося в купу руїн, pp. 3-22.
У міфах і традиційних переказах За традиційним переказом місто Шираз побудував , що належав до династії легендарних царів Парадата, і з часом воно обернулося в руїни. Згідно з іншим традиційним переказом, на місці Шираза існувало місто Фарс, чия назва походить від імені Фарса, сина Масура, сина Шема, сина Ноя.
Завоювання Персії мусульманами Територія сасанідської провінції Фарс охоплювала теперішні остани Фарс, Єзд, береги Перської затоки та її острови, а також частину сучасного остану Хузестан. Її завоювали араби, що вторгалися з Басри між 640 і 653 роками нашої ери. На місці сучасного Шираза тоді не було жодного міста. Але в його околицях були замки, що їх араби захопили 641 рокуالبته بلاذری از تاریخ نویسان مسلمان صاحب کتاب فتوح البلدان معتقد است شیراز از نواحی اردشیر خره (از نواحی مهم فارس) بود است و مسلمانان آن را با تعهد پرداخت خراج و در پناه مسلمانان بودن اهل آنها گشودند او میگوید:بنا شد کسی که میخواهد از شهر بیرون رود و خراج نپردازد، آزاد باشد، و هیچیک از مردم کشته یا به غلامی گرفته نشوند (نعمتالله صفری فروشانی، درآمدی بر صلحنامه مسلمانان با ایرانیان در آغاز فتح ایران، مجله تاریخ اسلام، شماره۲). А вже звідси араби здійснили кілька нападів на Істахр, тодішню столицю Фарсу, який чинив опір до 653 року. Істахр мав тісні зв’язки з династією Сасанідів і зороастрійською релігією. Арабські правителі хотіли створити на своїй нещодавно завойованій території центр, який би йому протистояв. Засновуючи Шираз, араби планували, що він має стати більшим за Ісфаган.
Шахбазі пише, що завдяки положенню Шираза на перетині доріг, що ведуть до Єзда, Кермана, Хузестан, Ісфагана та Перської затоки, він став базою (мусульманського війська) у Фарсі й резиденцією уряду та вищих військових та адміністративних управителів, і протягом двох століть був місцеперебуванням арабських намісників у Фарсі. Ще два століття Шираз перебував у тіні міста-суперника. Але поступово, з наверненням іранців до ісламу та занепадом Істахра, його роль перейняв Шираз. Мало що відомо про той час, але зрозуміло, що до IX століття в Ширазі не було мечеті, тобто доти, доки Саффариди не зробили місто столицею свого уряду.
Від періоду Буїдів до Сефевідів
У четвертому і п'ятому століттях місячної хіджри династія Буїдів у Фарсі обрала Шираз своєю столицею і побудувала мечеті, палаци, бібліотеку і водопровідний канал з річки Кер. У цей період Шираз став найбільшим містом у провінції Фарс (що охоплювала Єзд і північні береги Перської затоки). Буїди були послідовниками шиїтів 12 імамів, і дотримувалися таких шиїтських церемоній, як Мухаррам та . Проте вони були політично толерантними та сприйнятливими до інших релігій, наприклад до сунітів. За часів їхнього правління немусульмани, як-от зороастрійці, не мусили носити ніякої ознаки в своїй одежі, як воно випадало б немусульманам, або проживати в певних районах. За правління Буїдів під час святкування Мехрегана і Ноуруза міський базар прибирався парадними окрасами, а коли 980 року мусульмани Шираза захотіли вчинити погром зороастрійців, тодішній володар Аз-Даула вирядив до Шираза військо, щоб покарати погромників, с. 20.
(Салгуриди) правили Ширазом починаючи з середини 12 століття. То був час розквіту міста. З'явилось багато нових будівель, як-от школа, лікарня та базар Атабек. Під час вторгнення монголів Чингісхана Шираз вберігся від знищення та розправи, бо салгуридський правитель Абу Бакр ібн Саад добровільно підкорився, погодившись сплачувати данину. Останньою правителькою Атабеку була Абіш-хатун, яка вийшла заміж за сина монгола Хулагу-хана, Менгу-Тимура. Її приданим було прощення данини Ширазу. Отож разом з нею династія атабаків Фарсу вигасла в 1286-1287 роках. Згодом Шираз уник і різанини Тимура, бо губернатор Фарсу Шах-Шуджа теж підкорився добровільно. У тринадцятому столітті Шираз був провідним центром науки і мистецтва. Численні вчені та митці працювали під патронатом правителів, тож стародавні географи називали це місто Дар-оль-Ельм (дім наук).
Від Сефевідів до кінця правління Каджарів 1503 року Шираз потрапив під владу Сефевідів. Шах Ісмаїл порішив сунітських релігійних лідерів міста, щоб утвердити в ньому шиїзм. У цей час він побудував у Ширазі кілька споруд, як-от , палац у місцині «Майдан» та мури навколо міста. За часів Сефевідів у Ширазі було дві протиборчі групи: на сході жили Гейдарі, послідовники , а на заході - Німатії, послідовники .
1722 року афганці вдерлися до Ірану і скинули династію Сефевідів, а 1723-го афганська армія рушила на Шираз. Місто здалося після дев'яти місяців облоги й голоду. Кажуть, що під час облоги загинуло приблизно 100 000 жителів. 1729 року Надер Шах звільнив Шираз від афганців і відбудував зруйноване. За часів Афшаридів місцеві правителі повстали проти Надер Шаха, тоді він відрядив військо до Шираза, і після чотиримісячної облоги місто впало. По цій облозі страчено багато жителів Шираза, навколо міста споруджено два мінарети, а сади навколо Шираза знищено.