Справа «Коккінакіс проти Греції» (заява № 14307/88) – знакова справа Європейського суду з прав людини, винесена у 1993 році та яка стосується сумісності певних санкцій за прозелітизм зі статтями 7 та 9 Європейської конвенції з прав людини. Суд шістьма голосами «за» та трьома «проти» постановив, що свобода чоловіка-Свідка Єгови сповідувати свою релігію, захищена статтею 9, була порушена грецьким урядом. Один із суддів написав, що ця справа має «особливе значення», оскільки це «перша справжня справа щодо свободи віросповідання, яка потрапила до Європейського суду з моменту його створення» у 1959 році.ECtHR judgment, partly concurring opinion of Judge Pettiti

Факти Злочин прозелітизму, згідно з грецьким законодавством, означав «зокрема, будь-яку пряму чи непряму спробу вторгнутися в релігійні переконання особи інших релігійних переконань (етеродоксос) з метою підриву цих переконань, або шляхом будь-якого спонукання чи обіцянки спонукання, моральної підтримки чи матеріальної допомоги, або шахрайськими засобами, або шляхом використання її недосвідченості, довіри, потреби, низького інтелекту чи наївності». Грецький суд пізніше уточнив, що «суто духовне вчення не є прозелітизмом, навіть якщо воно демонструє помилки інших релігій та спокушає потенційних учнів від них, які добровільно відмовляються від своїх первісних релігій; це тому, що духовне вчення має характер обряду поклоніння, що здійснюється вільно та без перешкод. Поза таким духовним вченням, яке може бути надано вільно, будь-яка рішуча, нав'язлива спроба спокушати учнів від домінуючої релігії засобами, що є незаконними або морально осудними, є прозелітизмом, забороненим».ECtHR judgment, paras. 16-17

Пан Мінос Коккінакіс, Свідок Єгови, та його дружина відвідали будинок пані Кіріакакі в Сітії та розпочали з нею розмову, яку пані Кіріакакі описала так: «Вони одразу ж заговорили зі мною про Улофа Пальме, чи був він пацифістом чи ні, та інші теми, яких я не пам’ятаю. Вони говорили зі мною про речі, які я не дуже добре розумів. Це була не дискусія, а постійний монолог з їхнього боку... Якби вони сказали мені, що вони Свідки Єгови, я б їх не впустив. Я не пам’ятаю, чи говорили вони зі мною про Царство Небесне. Вони залишалися в будинку близько десяти хвилин чи чверті години. Те, що вони мені розповіли, мало релігійний характер, але я не знаю, чому вони мені це розповіли. Я не міг спочатку знати, якою була мета їхнього візиту. Можливо, вони сказали мені щось тоді з метою підірвати мої релігійні переконання... [Однак] розмова не вплинула на мої переконання». Чоловік пані Кіріакакі, який був дяком у місцевій православній церкві, повідомив поліцію, і пана Коккінакіса було засуджено за прозелітизм.ECtHR judgment, paras. 7-12

Пан Коккінакіс подав апеляцію до ЄСПЛ відповідно до статей 7, 9, 10 та 14 Європейської конвенції з прав людини.ECtHR judgment, para. 25 Комісія суду одноголосно постановила, що мало місце порушення прав Коккінакіса, гарантованих статтею 9.ECtHR judgment, para. 26

Рішення суду Суд постановив, що оскаржуваний захід був передбачений законом і переслідував законну мету згідно зі статтею 9 Європейської конвенції з прав людини, а саме захист прав і свобод інших осіб. ECtHR judgment, paras. 37-44 Однак, було встановлено порушення статті 9 (шістьма голосами проти трьох), аргументуючи це тим, що втручання у свободу віросповідання Коккінакіса не було , оскільки: «слід розрізняти християнське свідчення та неналежний прозелітизм. Перше відповідає справжньому євангелізму, який у звіті, складеному в 1956 році під егідою Всесвітньої ради церков, описується як суттєва місія та відповідальність кожного християнина та кожної Церкви. Останнє являє собою його корупцію або деформацію. Згідно з тим самим звітом, воно може приймати форму діяльності, що пропонує матеріальні або соціальні переваги з метою залучення нових членів Церкви або здійснення неналежного тиску на людей, які перебувають у скрутному становищі або потребують допомоги; воно може навіть включати застосування насильства або промивання мізків; загалом, воно несумісне з повагою до свободи думки, совісті та релігії інших. Ретельне вивчення статті 4 Закону № 1363/1938 показує, що відповідні критерії, прийняті грецьким законодавчим органом, узгоджуються з вищезазначеним, якщо і тією мірою, якою вони призначені лише для покарання неналежних прозелітизм, який Суд не зобов'язаний визначати абстрактно в цій справі. Однак Суд зазначає, що у своїх міркуваннях грецькі суди встановили відповідальність заявника, просто відтворивши формулювання статті 4, і не вказали достатньо, яким чином обвинувачений намагався переконати свого сусіда неналежними засобами. Жоден із викладених ними фактів не підтверджує такого висновку. З огляду на це, не було доведено, що засудження заявника було виправдане за обставин справи нагальною соціальною потребою. Тому оскаржуваний захід не видається пропорційним переслідуваній законній меті". ECtHR judgment, paras. 48-49

Суд відхилив (вісьмома голосами проти одного) твердження заявника про те, що положення грецького законодавства, яке стало підставою для його засудження, не було достатньо точним і чітким, що порушує статтю 7. ECtHR judgment, paras. 51-53

Суд визнав зайвим розглядати справу за статтею 10 або 14.

Суддя Петтіті подав частково окрему думку, вважаючи, що кримінальне законодавство Греції щодо прозелітизму саме по собі суперечить статті 9. Суддя Де Меєр подав коротку окрему думку.

Судді Фойґель та Лоїзу разом, а також суддя Валтікос подали дві окремі думки щодо того, що стаття 9 не була порушена.

Суддя Мартенс подав частково окрему думку, наводячи власне обґрунтування для встановлення порушення статті 9, а також вважаючи, що було порушено статтю 7.

Примітки

Посилання

Рішення ЄСПЛ «Коккінакіс проти Греції». Збірник справ з прав людини 4. Частина 3 (1993): 90-92.