Кіпр проти Туреччини (англ. Cyprus v. Turkey, заява № 25781/94) — міждержавна справа за четвертою заявою Республіки Кіпр проти Туреччини, поданою у зв'язку із ситуацією на території північної частини Кіпру після турецького вторгнення на Кіпр 1974 року. У рішенні від 10 травня 2001 року Велика палата Європейського суду з прав людини встановила, що Туреччина несе відповідальність за низку порушень Європейської конвенції з прав людини на цій території.

У рішенні Суд встановив численні порушення Конвенції, частина яких мала системний характер. У 2014 році він зобов'язав Туреччину виплатити 90 млн євро компенсації за окремі порушення, встановлені в рішенні по суті.

Рішення стало одним із прецедентів ЄСПЛ щодо екстериторіальної юрисдикції та відповідальності держави за порушення прав людини на території, яка перебуває під її ефективним контролем за межами міжнародно визнаних кордонів.

Передумови Справа стосувалася наслідків Турецького вторгнення на Кіпр у липні та серпні 1974 року, після яких Туреччина встановила контроль над північною частиною території Республіки Кіпр. У 1983 році на території, контрольованій турецькими силами, було проголошено «Турецьку Республіку Північного Кіпру» (ТРПК), яку Туреччина визнає незалежною державою, тоді як міжнародне співтовариство, включно з Організацією Об'єднаних Націй, продовжує вважати цю територію частиною Республіки Кіпр.

У 1994 році Республіка Кіпр подала міждержавну заяву до ЄСПЛ, стверджуючи, що Туреччина несе відповідальність за порушення прав людини на території північної частини Кіпру.

Юрисдикція Туреччини за Конвенцією Посилаючись на свою попередню практику, насамперед на рішення у справі «», ЄСПЛ дійшов висновку, що відповідальність Туреччини за Конвенцією може поширюватися на території за межами її міжнародно визнаних кордонів, якщо вона здійснює над ними ефективний контроль.

Оцінюючи ситуацію на півночі Кіпру, Суд урахував турецьку військову присутність та вирішальний політичний і економічний вплив Туреччини на органи самопроголошеної ТРПК. На цій підставі Суд дійшов висновку, що Туреччина здійснює ефективний контроль над північною частиною Кіпру. Відповідно, ЄСПЛ встановив, що Туреччина несе відповідальність за дії органів ТРПК у розумінні Європейської конвенції з прав людини.

Рішення 10 травня 2001 року ЄСПЛ виніс рішення по суті справи. Суд з різним розподілом голосів (у більшості випадків одноголосно або 16 голосами проти одного) встановив 14 порушень Конвенції та протоколів до неї:

Зниклі безвісти греко-кіпріоти та їхні родичі триваюче порушення статті 2 Конвенції у зв'язку з непроведенням ефективного розслідування долі та місцезнаходження греко-кіпріотів, які зникли безвісти за обставин, що загрожували їхньому життю; триваюче порушення статті 5 Конвенції через відсутність ефективного розслідування щодо осіб, стосовно яких існували обґрунтовані твердження про перебування під вартою турецьких органів; порушення статті 3 Конвенції щодо родичів зниклих безвісти через тривалу невизначеність та бездіяльність органів влади у з'ясуванні їхньої долі.

Переміщені греко-кіпріоти триваюче порушення статті 8 Конвенції через неможливість для переміщених греко-кіпріотів повернутися до своїх домівок у північній частині Кіпру; триваюче порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через позбавлення доступу до власності та можливості користуватися нею; порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо зазначених порушень.

Греко-кіпріоти, які залишилися проживати на півночі Кіпру у регіоні півострова Карпас порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з умовами життя, які принижували людську гідність; порушення статті 8 Конвенції у зв'язку з обмеженнями сімейного життя; порушення статті 9 Конвенції щодо обмежень свободи віросповідання; порушення статті 10 Конвенції щодо цензури підручників для початкової школи; порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних засобів юридичного захисту; порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо права мирно володіти своїм майном; порушення статті 2 Першого протоколу до Конвенції щодо права на освіту.

Турки-кіпріоти порушення статті 6 Конвенції щодо практики надання військовим судам юрисдикції розглядати справи цивільних осіб.

Також суд визнав відсутність порушень щодо частини скарг, включаючи всі скарги, подані за статтею 4 (заборона рабства та примусової праці), за статтею 11 (свобода зібрань та об'єднання), за статтею 14 (заборона дискримінації), за статтею 17 (заборона зловживання правами) та за статтею 18 (обмеження у застосуванні обмежень на права), у поєднанні з усіма цими положеннями. Що стосується інших заяв, суд постановив, що немає необхідності розглядати порушені в них питання, зокрема ті, що за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції.

Рішення щодо можливого присудження компенсації було відкладено.

Окремі думки Судді Палм (Швеція), Коста (Франція), Юнґвірт (Чехія), Пантіру (Молдова), Левіц (Латвія), Ковлер (Росія), Фуад (Туреччина) та Маркус-Гелмонс (Кіпр) висловили частково незгодні думки щодо рішення по суті.

15 суддів висловили п'ять одностайних або окремі думки щодо рішення про справедливу компенсацію.

Рішення про компенсацію 12 травня 2014 року Велика палата ЄСПЛ присудила грошову сатисфакцію у міждержавній справі. Туреччину було зобов'язано виплатити 30 млн євро родичам зниклих безвісти осіб та 60 млн євро греко-кіпріотам, які проживали на півострові Карпас. Загальна сума становила 90 млн євро.

Примітки

Посилання Прес-реліз Рішення по суті справи (2001)