Вокер Персі (28 травня 1916 — 10 травня 1990) — американський письменник, автор науково-фантастичних та філософських творів, а також книг в галузі семіотики. Персі відомий перш за все своїми філософськими романами, дія яких відбувається в Новому Орлеані та його околицях; його перший роман, , отримав .. With essays by Sara Zarr and Tom Roberge from the Awards 60-year anniversary blog.

Здобувши медичну освіту в Колумбійському університеті, Персі вирішив стати письменником після нападу туберкульозу. Він присвятив своє літературне життя дослідженню «порушень людського життя в сучасну епоху». Його творчість демонструє поєднання екзистенційних питань, південної чутливості та глибокої католицької віри. Він до кінця життя дружив з письменницею та історикинею Шелбі Фут і провів більшу частину свого життя в Ковінгтоні, штат Луїзіана, де помер в 1990 році.

Раннє життя та освіта Персі народився 28 травня 1916 року в Бірмінгемі, штат Алабама, першим із трьох хлопчиків Лероя Пратта Персі та Марти Сьюзен Фінізі. Серед протестантської родини його батька, що походила з Міссісіпі, були його двоюрідний дід , сенатор США, та , прихильник рабства та сепаратист у довоєнній Америці та перший під час Громадянської війни в Америці. У лютому 1917 року дід Персі покінчив життя самогубством.

У 1929 році, коли Персі було 13 років, його батько покінчив життя самогубством. Його мати забрала сім'ю жити до будинку своєї матері в Афінах, штат Джорджія. Два роки по тому мати Персі померла, ймовірно, в результаті самогубства, коли з'їхала на машині з сільського мосту в Дір-Крік поблизу Ліланда, штат Міссісіпі, де вони були в гостях. Персі розцінив цю смерть як чергове самогубство. Вокера та його двох молодших братів, Лероя (Рой) та Фінізі (Фін), прихистив їхній двоюрідний брат, коли вони були віддалені, Вільям Александр Персі, неодружений юрист і поет, який жив у Грінвіллі, штат Міссісіпі.

Персі виховувався як агностик, але номінально був пов'язаний з теологічно ліберальною пресвітеріанською церквою. Вільям Персі познайомив його з багатьма письменниками та поетами.: «Percy was already being raised on books by his Uncle Will.»

Персі навчався в та Університеті Північної Кароліни в Чепел-Гілл, де спеціалізувався на хімії та приєднався до відділення Сі . Він писав есе та рецензії на книги для шкільного журналу Carolina Magazine. Він закінчив навчання зі ступенем бакалавра у 1937 році.

Дружба з Шелбі Футом Після переїзду до Ґрінвілла, штат Міссісіпі, у 1930 році, став найкращим другом Персі на все життя. У молодості Персі та Фут вирішили відвідати Вільяма Фолкнера в Оксфорді, штат Міссісіпі. Однак, коли вони прибули до нього додому, Персі був настільки захоплений літературним велетнем, що не зміг змусити себе говорити. Фут і Фолкнер жваво розмовляли.

Персі та Фут були однокласниками як у середній школі Грінвілла, так і в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл. Хоча Футу не дозволили приєднатися до братства Персі через його частково єврейське походження, вони з Персі залишалися близькими друзями протягом двох років навчання, що збігалися. Вони ходили разом на побачення, регулярно їздили до сусіднього міста Дарем, Північна Кароліна, щоб випити та поспілкуватися, а також їздили до Нью-Йорка під час однієї з канікул на семестрах. Коли Персі закінчив навчання в 1937 році, Фут кинув навчання та повернувся до Грінвілла.

Наприкінці 1940-х років Персі та Фут розпочали листування, яке тривало до смерті Персі в 1990 році. Збірка їхнього листування була опублікована в 1996 році.

Медична підготовка та хвороба

Персі отримав ступінь доктора медичних наук у Коледжі лікарів та хірургів Колумбійського університету в Нью-Йорку в 1941 році, маючи намір стати психіатром. Там він проводив п'ять днів на тиждень на психоаналізі з Джанет Ріоч, до якої його направив Гаррі Стек Салліван, друг дядька Вілла. Через три роки Вокер вирішив покинути психоаналіз і пізніше вважав своє лікування безрезультатним. Персі став інтерном у лікарні Бельвю на Мангеттені в 1942 році, але того ж року захворів на туберкульоз, коли проводив розтин у Бельвю. На той час не було відомого лікування цієї хвороби, окрім відпочинку. Хоча у нього було лише «мінімальне ураження», яке завдавало йому мало болю, він був змушений залишити свою медичну кар'єру та покинути місто. Персі провів кілька років, одужуючи в в озері Саранак, в горах Адірондак у штату Нью-Йорк. Він проводив час, сплячи, читаючи та слухаючи радіо, щоб дізнаватися про останні новини Другої світової війни. Він заздрив своїм братам, які обидва були зараховані на війну та воювали за кордоном.. У цей період Персі користувався бібліотекою Меллона Трюдо, яка налічувала понад 7000 назв. Він читав праці данського філософа -екзистенціаліста Серена К'єркегора, а також Федора Достоєвського, Габріеля Марселя, Жан-Поля Сартра, Франца Кафки та Томаса Манна. Він почав сумніватися у здатності науки пояснити основні таємниці людського існування. Він почав щодня вставати на світанку, щоб відвідувати месу..

У серпні 1944 року Персі було визнано достатньо здоровим, щоб покинути Трюдо, і його звільнили. Він поїхав до Нью-Йорка, щоб побачитися з , деканом юридичного факультету Колумбійського університету та другом Персі. Потім він прожив два місяці в Атлантик-Сіті, штат Нью-Джерсі, зі своїм братом Фіном, який був у відпустці з ВМС. Навесні 1945 року Персі повернувся до Колумбії як викладач патології та оселився у Х'югера Джерві. У травні рентгенівське дослідження виявив рецидив палички. Відповідно, Персі поїхав до Воллінгфорда, штат Коннектикут, щоб зупинитися в санаторії Gaylord Farm.

Роками пізніше Персі згадував свою хворобу з більшою ніжністю, ніж відчував тоді: «Я був найщасливішою людиною, яка коли-небудь захворіла на туберкульоз, бо це дозволило мені вибратися з Бельвю та кинути медицину».

Кар'єра

Рання кар'єра У 1935 році, протягом зимового семестру другого року навчання Персі в Чапел-Гілл, він опублікував чотири статті для журналу «Кароліна». За словами таких вчених, як Джей Толсон, своїми першими статтями Персі довів свої знання та інтерес до добра та зла, що супроводжують сучасну культуру. Особистий досвід Персі в Чапел-Гілл зображено в його першому романі «Кіноман» (1961) через головного героя Бінкса Боллінга. Протягом років, які Персі провів у своєму братстві «Сігма Альфа Епсілон», він «став відомим своїм сухим дотепним глуздом», саме так Боллінга описують його брати по братству в «Кіномані».

Персі почав у 1947 чи 1948 році писати роман під назвою «Чартерхаус», який не був опублікований, а Персі пізніше знищив. Він працював над другим романом «Переможець премії Гремерсі», який також так і не був опублікований.

Літературна кар'єра Персі як католицького письменника розпочалася в 1956 році з есе про расу в католицькому журналі Commonweal. Есе «Стоїцизм на Півдні» засуджувало сегрегацію на Півдні та вимагало більшої ролі християнської думки в житті Півдня.

Пізніша кар'єра Після багатьох років написання та переписування у співпраці з редактором , Персі опублікував свій перший роман «Кіноман» у 1961 році. Пізніше Персі писав про роман, що це історія «молодого чоловіка, який мав усі переваги культурної південної родини старої лінії: почуття до науки та мистецтва, симпатію до дівчат, спортивних автомобілів та звичайних речей культури, але який, тим не менш, почувається досить відчуженим від обох світів, старого Півдня та нової Америки».

Пізніші роботи включали (; 1966), «Кохання в руїнах» (; 1971), «Ланселот» (; 1977), «»; (; 1980) та (; 1987). Особисте життя та сімейні легенди Персі надихали його та відіграли певну роль у його творчості. «Синдром Танатоса» — це історія про одного з предків Персі, взята з сімейної хроніки, написаної дядьком Персі, Віллом Персі. Бачення сюжету «Другого пришестя» прийшло до Персі після того, як його відвідав старий брат з братства в 1970-х роках. Він розповів Персі історію свого життя, де він виснажений і не знає, що робити далі. Тенденція, яка впливала на особисте життя Персі на його творчість, мабуть, зберігалася протягом усієї його літературної кар'єри, починаючи з його першого роману. Персі також опублікував низку нехудожніх творів, присвячених його інтересам до семіотики та екзистенціалізму, найпопулярнішою його роботою є «».

У 1975 році Персі опублікував збірку есеїв «» (). Персі спробував встановити зв'язок між ідеєю юдео-християнської етики та раціоналізованою наукою й біхевіоризмом. На думку таких вчених, як та Лінда Вітні Гобсон, Персі запропонував новий спосіб бачення труднощів простої людини завдяки своєму специфічному використанню анекдотів та мови.Hobson, Linda Whitney (1988). Understanding Walker Percy. University of South Carolina Press.

Персі навчав і був наставником молодих письменників. Викладаючи в Університеті Лойоли в Новому Орлеані, він відіграв важливу роль у публікації роману «» 1980 року. Це сталося через більш ніж десять років після того, як Тул покінчив життя самогубством, розчарований тим, що не зміг отримати визнання за свою книгу. Події роману відбуваються в Новому Орлеані, він здобув Пулітцерівську премію за художню літературу, яка була посмертно присуджена Тулу.

У 1987 році Персі разом з 21 іншим відомим автором зустрівся в Чаттанузі, штат Теннессі, щоб створити .

Особисте життя Персі одружився з Мері Берніс Таунсенд, медичним техніком, 7 листопада 1946 року. Обидва вивчали католицизм і були прийняті до Римсько-католицької церкви в 1947 році. Побоюючись, що Персі буде безплідним, подружжя усиновило першу дочку, Мері Претт, але пізніше зачало другу дочку, Енн, яка рано оглухла. Родина оселилася в Ковінгтоні, штат Луїзіана, через озеро Пончартрейн від Нового Орлеана. Дружина Персі та одна з їхніх дочок пізніше мали книгарню, де письменник часто працював в офісі на другому поверсі.

Погляди Персі був рішучим противником абортів. У 1981 році він написав статтю в «Нью-Йорк Таймз», у якій назвав аборт «банальним звірством». Іншого разу Персі сказав інтерв'юеру:Якби мені й було що сказати лібералам, то це те, що я погоджуюся з ними майже в усьому: їхні політичні та соціальні справи, Американський союз громадянських свобод (ACLU), Бог знає, право на свободу слова, допомогу бездомним, бідним, меншинам, Бог знає чорношкірим, країнам третього світу — їхні серця на правильному місці. Насправді для мене це загадка, збентеження, як вони не можуть зрозуміти парадокс: бути на підтримку цих хороших речей і водночас не моргнути оком, коли справа доходить до знищення ненародженого життя.Останній роман Персі, (, 1987), засуджує євгеніку, сеніцид та аборти. Персі був членом антикомуністичної організації Інформаційна рада Америки (INCA).

Остання путь автора

Персі помер у своєму будинку в Ковінгтоні в 1990 році, за вісімнадцять днів до свого 74-го дня народження. Він похований на території в , штат Луїзіана. Він став світським облатом чернечої громади абатства, здійснивши своє останнє жертвопринесення 16 лютого 1990 року, менш ніж за три місяці до своєї смерті.«Remembering Walker Percy as a Benedictine Oblate» , Plastic Beatitude blog.

Спадщина та почесті

Вплив Творчість Персі, в якій часто зображуються головні герої, що стикаються з переміщенням, вплинула на інших авторів Півдня. За словами вченого Фаррелла О'Гормана, бачення Персі допомогло внести фундаментальні зміни в літературу Півдня, де автори почали використовувати персонажів, стурбованих «відчуттям відчуженості». Його творчість слугує прикладом для сучасних письменників Півдня, які намагаються поєднати елементи історії, релігії, науки та сучасного світу. Такі вчені, як Джей Толсон, стверджують, що часте використання Вокером Персі персонажів, що стикаються з духовною самотністю в сучасному світі, допомогло запровадити різні способи письма на Півдні після війни.

Нагороди та почесні відзнаки У 1962 році Персі був нагороджений Національною книжковою премією за художню літературу за свій перший роман .

У 1985 році Персі був нагороджений літературною премією Сент-Луїса від Бібліотечної асоціації .