«Омський процес» — назва судового процесу над Мустафою Джемілєвим, що відбувся в Омську 14—15 квітня 1976 року.

Опис

Передумови арешту (1974) У 1970-х роках Мустафа Джемілєв був одним із учасників кримськотатарського національного руху, до яких правоохоронці СРСР виявляли підвищену увагу. Попередні два судові процеси проти Джемілева не змогли змінити його переконань, він продовжив послідовно відстоювати право свого народу жити на батьківщині — в Криму.

3 травня 1974 року, за кілька днів до 30-х роковин депортації кримських татар, провокатори намагалися спровокувати бійку з участю Джемілєва. Незважаючи на те, що він не брав участі в бійці, Джемілєва засудили на 15 діб «за хуліганство». У відповідь він оголосив голодування, і на дев'яту добу його, у тяжкому стані, випустили.

За місяць, у червні 1974 року, коли Джемілєв ще не одужав, його викликали на військові збори. Медкомісія швидко визнала його придатним до служби. На спроби заперечити, йому було заборонено проходити повторний огляд у Ташкенті або подавати довідки з місцевої поліклініки, де він лікувався. На знак протесту, Джемілєв не виконав наказу з'явитися з речами через дві години.

22 червня 1974 року в Ґулістані Узбецької РСР Джемілєва втретє заарештували. Причиною стало те, що КДБ отримали донос про намір Джемілєва приїхати до Москви, щоб передати президенту США Річарду Ніксону петицію про утиски кримських татар з боку влади СРСР. 19 липня 1974 року «народний суд» Гулістану визнав Джемілєва винним за ст. 199-1 КК Узбецької РСР і засудив його до 12 місяців позбавлення волі у колонії суворого режиму. Мустафа відбував покарання у виправно-трудовій колонії УХ-16/3 в Омську.

Повторна справа (1975) Під час того, як Джемілєв відбував «покарання», він зрозумів, що КДБ поставило за мету сфабрикувати проти нього нову, серйознішу справу. У травні 1975 року наглядачі та працівники колонії обшукали його речі, забравши листи та зошити з записами, які Джемілєв вів англійською та німецькою мовами, а також вилучили кілька російськомовних рукописів.

Джемілєв написав заяву на ім'я начальника табору та голови КДБ СРСР Юрія Андропова з вимогою повернути вилучені папери. 4 червня, за кілька днів до закінчення терміну ув'язнення, проти Джемілєва порушили нову кримінальну справу за ст. 190-1 КК РРФСР. Обвинувачення будувалося на свідченнях іншого ув'язненого — Володимира ДворянськогоAmnesty International Newsletter, травень 1976, вип. 6, № 5. На знак протесту Джемілєв оголосив голодування, яке тривало 303 дні з примусовим годуванням через зонд.

5 вересня Мустафа Джемілєв написав листа другу:

Міжнародний резонанс (1975—1976)

5 вересня 1975 року Джемілєву вдалося надіслати з омської в'язниці лист товаришеві, де він описав інцидент із начальником в'язниці підполковником Суровим. Начальник сказав черговому наглядачеві: «Нехай вішається, це навіть краще!» В листопаді 1975 року дисидент Петро Григоренко звернувся до прокурора РРФСР із заявою, що Джемільова тримали в сирій камері, де він голодує на знак протесту проти «необґрунтованого звинувачення та з метою протидії підсадженню до нього лжесвідків». 3 грудня батьки, чотири сестри та два брати Джемілєва звернулися до Міжнародного руху Червоного Хреста, Amnesty International та керівників компартій із закликом врятувати його.

На підтримку Джемілєва виступили радянські дисиденти Андрій Сахаров, Павло Литвинов, німецькі письменники, серед яких Генріх Белль (лауреат Нобелівської премії) та Карл Амері, французькі письменники Реймон Арон та П'єр Еммануель та чимало іншихNo one ever got freedom for free", Andrew Grigorenko on his father and his heritage, the fate of Crimean Tatars and Ukraine's future. У США, Туреччині, Італії, Франції, Швеції були організовані комітети за звільнення Джемілєва, куди входили визначні громадські діячі, науковці, письменники та журналістиTHE CRIMEAN TATARS, VOLGA GERMANS AND MESKHETIANS: Soviet treatment of some national minorities.

31 грудня 1975 року вийшов новий випуск правозахисного журналу «Хроника текущих событий», де між іншим повідомлялося про долю Джемілєва:19 лютого 1976 року Сахаров і Григоренко у телеграмі до президії XXV з'їзду КПРС писали: «Дев'ятий місяць голодує в омській в'язниці Мустафа Джемілєв, заарештований за свідомо неправдивим обвинуваченням, учасник руху кримських татар за повернення з вигнання». Письменник-емігрант Анатолій Левітін-Краснов опублікував відкритий лист до Президента Єгипту Анвара Садата та всіх мусульман, закликаючи їх виступити на захист ДжемілєваЗбірка документів групи співпраці щодо відновлення Гельсінкських угод, 1977.

Омський процес (14-15 квітня 1976) 14 квітня 1976 року, після кількох відстрочок, в Омську розпочався суд над Джемілєвим. Процесом керував суддя Ю. І. Аносов (голова Омського обласного суду), прокурором був Калуцький, захисником — адвокат Швейський.

Зал засідань був переповнений заздалегідь підготовленими владою людьми. З реальних присутніх до зали допустили лише найближчих родичів: мати Махфіре Мустафаєву, сестру Васфіє, братів Асана та Анафі. Для спостереження за процесом до Омська також приїхали академік Андрій Сахаров із дружиною Оленою Боннер, активісти кримськотатарського руху, але до зали засідання їх не впустили.

У висновку обвинувачення було сказано, що підставою для справи було те, що Джемільов з осені 1974 року по липень 1975 року «систематично в усній формі викладав Дворянському свідомо неправдиві вигадки, що ганьбили радянський державний і суспільний устрій», також Джемілєва звинувачували в створенні «наклепницьких документів».

Під час першого дня суду Володимир Дворянський, на свідченнях якого й будувалося звинувачення проти Джемілєва, відмовився від своїх свідчень і заявив, що дав їх під тиском КДБ. На суді він розповів про погрози чекістів, обіцянки перевести його до Узбекистану, дострокове звільнення та допомогу з влаштуванням до університету. Під час допиту інших «свідків» всім присутнім стало зрозуміло, що слідство не має жодних доказів. Слабкий від багатомісячного голодування, Джемілєв все ж використав судову трибуну, щоб висловити свої погляди щодо національного питання кримських татар.

Вирок Омський обласний суд засудив Джемілєва до 2,5 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Родичам Мустафи дозволили побачення, яке проходило через подвійну скляну перегородку. Рідні передали Мустафі прохання всіх друзів, родини Григоренків та Сахарових, припинити голодування. Мустафа погодився. 22 квітня 1976 року письменник Лев Копелев у статті «Врятувати Мустафу Джемілєва!» написав: «Жахливий вирок має бути скасовано, щоб врятувати життя Мустафи Джемілєва»Chronicle of current events, January 1979. Незважаючи на численні звернення на захист Джемілєва, його все ж відправили відбувати покарання на Далекий Схід — у табір суворого режиму «Приморський».

Наслідки Голодування Джемілєва та примусове годування через зонд тривало 303 дні, це стало найдовшим голодуванням в історії правозахисного руху, ім'я Джемілєва стало широко відомим у всьому світі. Протягом усього цього періоду західні радіостанції день у день передавали відомості про стан Мустафи, протести та звернення його співвітчизників, друзів і близьких, відомих дисидентів і помітних представників громадськості . Світовий резонанс привернув увагу світової спільноти до утисків кримськотатарського народу з боку влади СРСР.

Див. також

Кримськотатарський національний рух (1950-1980-ті) Депортація кримських татар

Примітки