Суб'єкти́вна тео́рія ва́ртості (СТВ), також суб'єкти́вна тео́рія ці́нності (, ) — це економічна теорія, яка стверджує, що цінність товарів та послуг базується не на об'єктивних властивостях блага чи кількості праці, витраченої на його виробництво, а на суб'єктивній оцінці його корисності конкретним споживачемМенгер К. Принципи економічної науки / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — К. : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.. Теорія пояснює не лише те, як встановлюється вартість товарів і послуг, але й як вона може коливатися з часом залежно від зміни потреб та обставин суб’єкта.

Розробка СТВ допомогла краще зрозуміти людські дії та прийняття рішень в економіці. Згідно з цією концепцією, вартість товару визначається не жодною його внутрішньою властивістю, ані сукупною вартістю компонентів чи праці, необхідних для його виробництва, а натомість визначається особами або організаціями, які купують (та/або продають) цей товар. Це одна з кількох теорій, що виникли внаслідок маржиналістської революції, яка стала відходом від класичної економіки. Зокрема, суб'єктивна теорія вартості заперечила трудову теорію вартості, яка домінувала раніше. Сучасна версія СТВ була створена незалежно та майже одночасно Вільямом Стенлі Джевонсом, Леоном Вальрасом та Карлом Менгером наприкінці XIX століття.

Теорія допомогла пояснити, чому вартість несуттєвих товарів може бути вищою, ніж товарів першої необхідності, і як відносно дорогі товари можуть мати низькі виробничі витрати. Отже, вартість товару може суттєво зрости після його створення, якщо товар сприймається як такий, що має більшу важливість або є більш бажаним, ніж раніше. Існує багато змінних, які можуть впливати на цей процес, включаючи, але не обмежуючись, зміни віку товару, особисту схильність, культурне значення, дефіцитність, а також ситуативні обставини. Це часто спостерігається у випадку колекційних предметів, таких як автомобілі, вінілові платівки та комікси.

Чинники суб'єктивної оцінки Згідно з суб'єктивною теорією вартості, цінність товару може суттєво зрости після його створення, якщо він починає сприйматися споживачем як більш важливий або бажаний. Вартість не є статичною величиною; існує багато змінних, які впливають на цей процес: Ситуативні обставини та дефіцит: зміна доступності блага в конкретних умовах; Часовий фактор та вік товару: особливо характерно для антикваріату та колекційних предметів (рідкісні автомобілі, вінілові платівки, комікси); Особиста схильність та культурне значення: індивідуальні вподобання суб'єкта.

Додатковою змінною, як зазначав засновник Австрійської школи Карл Менгер, є оцінка вартості товару через невизначеність та брак знань. Він стверджував, що люди «іноді оцінюють важливість різних задоволень у спосіб, що суперечить їхній реальній важливості»Менгер К. Принципи економічної науки / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — К. : К.І.С., 2022. — С. 138.. Таким чином, суб'єктивна помилка або обмежена інформація також стають факторами формування ринкової вартості.

Історія та передумови

Хоча остаточне формування суб'єктивної теорії вартості відбулося під час «маржиналістської революції» 1870-х років, її інтелектуальне коріння сягає праць мислителів минулих століть, які ставили під сумнів об'єктивні (трудові) теорії цінності.

Саламанкська школа (XVI ст.) Іспанські схоласти Саламанкської школи першими обґрунтували, що цінність товарів походить не від їхньої внутрішньої природи чи витрат на виробництво, а від суб'єктивної людської потреби та рідкості. Зокрема, Дієго де Коваррубіас (1512–1577) стверджував, що цінність речі залежить від оцінки людей, навіть якщо ця оцінка видається неоправданою з погляду стороннього спостерігача. Економісти цієї школи використовували поняття communis aestimatio (спільна оцінка), що фактично було прообразом ринкової ціни.

Річард Кентіллон (XVIII ст.) У праці «Есей про природу торгівлі загалом» (написана бл. 1730 р.) ірландський економіст Річард Кентіллон зауважив, що ринкові ціни визначаються не лише витратами землі та праці, а й потребами та «гумором» споживачів. Він одним із перших описав роль підприємця у підлаштуванні пропозиції під ці суб'єктивні потреби суб'єктів ринкуCantillon, R. (1755). Essai sur la Nature du Commerce en Général. London: Fletcher Gyles..

Герман Гайнріх Ґоссен (1854) Німецький економіст Герман Гайнріх Ґоссен у 1854 році математично сформулював закон спадної граничної корисності (відомий як Перший закон Ґоссена). Він довів, що корисність кожної наступної одиниці блага для індивіда зменшується. Хоча його праця тривалий час залишалася непоміченою, вона заклала теоретичний фундамент для розв'язання парадоксу цінності, що пізніше незалежно здійснили Вільям Стенлі Джевонс, Леон Вальрас та Карл МенгерGossen, H. H. (1854). Die Entwickelung der Gesetze des menschlichen Verkehrs und der daraus fließenden Regeln für menschliches Handeln. Braunschweig: Friedrich Vieweg und Sohn..

Математична формалізація Математичне обґрунтування суб'єктивної теорії вартості базується на концепції граничної корисності (). Вільям Стенлі Джевонс та Леон Вальрас математично довели, що споживач максимізує загальну корисність, коли гранична корисність на одиницю вартості стає однаковою для всіх споживаних благ:

де — гранична корисність блага, а — його ринкова ціна.

Це рівняння показує, що ринкова ціна блага в стані рівноваги пропорційна його граничній (суб'єктивній) корисності для споживачаJevons, W. S. (1871). The Theory of Political Economy. London: Macmillan..

Споживчий надлишок З суб'єктивної оцінки корисності випливає поняття споживчого надлишку — різниці між максимальною ціною, яку споживач був готовий заплатити за одиницю блага (його початкова суб'єктивна оцінка), та реальною ринковою ціною, яку він сплачує.

Оскільки ринкова ціна зазвичай встановлюється на рівні граничної корисності останньої придбаної одиниці (яка є найнижчою для даного обсягу), усі попередні одиниці товару приносять споживачеві додаткову психологічну вигоду. Цей концепт став одним із ключових для економіки добробуту, дозволяючи оцінити суспільну вигоду від стабільного ринкового обміну.

Альтернативна вартість та суб'єктивізм Суб'єктивна теорія вартості стала фундаментом для появи концепції альтернативної вартості (). Один із лідерів австрійської школи Фрідріх фон Візер розвинув ідеї Менгера, довівши, що витрати виробництва не є об'єктивною сумою грошей чи годин праці.

Згідно з цією концепцією, витрати — це суб'єктивна оцінка цінності тих благ, від яких людині довелося відмовитися, щоб отримати бажане. Таким чином, навіть «витратна» сторона ринку є результатом суб'єктивного вибору та порівняння корисності різних варіантівWieser, F. von. (1889). Der natürliche Werth (Природна вартість). Wien: Hölder..

Механізм створення вартості через обмін Згідно із суб'єктивною теорією вартості, за умови, що всі угоди між людьми є добровільними, обидві сторони процесу суб'єктивно сприймають товари, працю чи гроші, які вони отримують, як такі, що мають вищу цінність, ніж те, що вони віддають.

Теорія стверджує, що цінність (вартість) можна створити просто шляхом торгівлі з особою, яка цінує товар вище, навіть без будь-якої фізичної зміни самого блага. У цьому контексті багатство розуміється як суб'єктивна оцінка людьми свого майна, а добровільні угоди збільшують загальне багатство в суспільстві, оскільки кожен учасник отримує більше цінності, ніж мав спочатку.Менгер К. Принципи економічної науки / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — К. : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.

Такий підхід став справжньою «маржиналістською революцією», оскільки він докорінно змінив трактування обміну. Якщо раніше економісти (зокрема меркантилісти) сприймали торгівлю як «гру з нульовою сумою» (де прибуток одного є обов'язковим збитком іншого), то СТВ довела, що добровільний обмін є грою з ненульовою сумою. У цій парадигмі багатство не є фіксованою кількістю матерії, яку потрібно розділити; воно створюється в момент транзакції завдяки різниці в суб'єктивних оцінках. Це дозволило відкинути уявлення про «еквівалентність обміну» і визнати, що саме нерівність суб'єктивних оцінок є двигуном економічного розвитку та зростання загального добробуту.

Це доводить, що товари не можуть бути оцінені об'єктивно. Будь-яка вартість є релевантною лише тоді, коли покупець і продавець досягають згоди щодо ціни. На вільному ринку конкуренція між суб'єктами призводить до формування ринкової рівноваги. Найбільш наочно це проявляється під час аукціонів, де учасники через ставки виражають свою віру в цінність товару. Коли ставка зростає, збільшується і вартість товару для учасників, хоча його фізична природа залишається незмінною.

Порівняння з іншими теоріями

Трудова теорія вартості Класичні економісти, зокрема Давид Рікардо, відстоювали трудову теорію вартості, згідно з якою існує пряма кореляція між вартістю товару та кількістю праці, витраченої на його виробництво. Рікардо стверджував, що вартість товару залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виготовлення, а не від рівня винагороди, що виплачується за цю працюRicardo, D. (1817). On the Principles of Political Economy and Taxation. London: John Murray..

Натомість Карл Менгер розглядав виробництво та оплату праці лише як окремий випадок загальної теорії граничної корисності. За його логікою, потенціал заробітної плати працівників визначається цінністю результатів їхньої праці для споживачів, а не витратами на їхнє фізичне існування (). З позицій СТВ, праця сама по собі не створює вартості — вона лише спрямовує ресурси на створення благ, які споживач оцінює суб'єктивно. Як зазначав Джордж Стіглер, цей підхід Менгера остаточно перетворив теорію розподілу доходів на частину загальної теорії цінностіStigler, G. J. (1950). "The Development of Utility Theory. I". The Journal of Political Economy, 58(4), 307–327.. Самі ж люди погоджуються на роботу лише тоді, коли суб'єктивно оцінюють отриману винагороду вище, ніж власну бездіяльність чи дозвілля.

Важливим кроком СТВ став відхід від ідеї «еквівалентності обміну». Якщо трудова теорія шукала в товарах рівну кількість праці для здійснення обміну, то суб'єктивний підхід довів, що обмін відбувається саме через нерівність оцінок: кожен учасник віддає те, що цінує менше, в обмін на те, що цінує більше.

Теорія Альфреда Маршалла Спробу поєднання суб’єктивізму та витратного підходу здійснив Альфред Маршалл. Він вважав, що ціни визначаються одночасно суб'єктивною корисністю (попит) та об'єктивними витратами виробництва (пропозиція). Це лягло в основу сучасної неокласичної моделі перетину кривих попиту та пропозиції, відомої як «маршалів хрест» або «ножиці Маршалла». За цією метафорою, попит і пропозиція є двома лезами ножиць, які лише у взаємодії визначають ринкову цінуStringham P. G. Economic Value and Cost are Subjective. — 2010. — P. 5-6..

Проте представники Австрійської школи, зокрема Людвіг фон Мізес, наполягали на тому, що навіть сторона пропозиції (витрати) має суто суб'єктивну природу. Мізес міркував, що витрати виробництва — це не об'єктивна сума грошей чи годин праці, а суб'єктивна оцінка продавцем своїх альтернативних витрат, або «граничної корисності, яку продавці втрачають від володіння меншою кількістю цього товару»Mises L. von. Human Action: A Treatise on Economics / Ludwig von Mises. — Auburn : Mises Institute, 1998. — 912 p.. Згідно з цією позицією, обидва «леза» маршаллівських ножиць базуються на суб'єктивних перевагах індивідів: покупці оцінюють корисність товару, а продавці — корисність втрачених альтернативних можливостейStringham P. G. Economic Value and Cost are Subjective. — 2010. — P. 6.. Таким чином, суб'єктивні уподобання лежать в основі обох сторін ринкового механізму.

Закон граничної корисності та парадокс цінності