Маржиналізм (від — граничний) — напрямок економічної теорії, що базується на аналізі граничних величин для пояснення поведінки економічних суб'єктів. Відправною точкою маржиналізму є спостереження за тим, як змінюється цінність в залежності від наявної кількості речі. Класичним є приклад: коли води мало, то її використовують виключно для задоволення найважливіших (найцінніших) потреб — тамування спраги, готування їжі. Це обумовлює високу цінність води в умовах невеликої її кількості. Коли води вдосталь, то її використовують не тільки на важливі, але і на неважливі потреби — миття підлоги, розваги у вигляді обливання. На думку маржиналістів, цінність води визначається через потребу з найменшою цінністю, на яку використовують воду за наявних умов та обмежень.
Виникнувши в 1870-х роках і спричинивши «маржиналістську революцію», маржиналізм став підґрунтям сучасної мікроекономіки. Він докорінно змінив наукову парадигму: відбувся перехід від глобального (макроекономічного) «дослідження багатства народів», характерного для класичної школи (Адам Сміт, Девід Рікардо), до аналізу «задоволення індивіда» (мікроекономіка).
Маржиналізм відмовився визнавати об'єктивний характер вартості товарів і зосередився на досліджені суб'єктивних оцінок споживачем корисності блага. Вартість товару більше не розглядається як його внутрішня властивість (наприклад, зумовлена витратами грошей або праці), а визначається корисністю для споживання останньої одиниці наявного запасу блага, що задовольняє найменш важливу потребу людини (гранична корисність). На граничному аналізі з окремими елементами класичного підходу ґрунтується суб'єктивна теорія вартості, коріння якої сягає праць пізніх схоластів Саламанкської школи, Річарда Кентіллона та Етьєна Бонно де Кондільяка. Це перетворило класичну економічну теорію на неокласичну. Маржиналізм фактично звів економіку до вивчення особливостей людського вибору в умовах обмеженості ресурсів, запровадивши методологічний індивідуалізм як основний стандарт аналізу.
Становлення маржиналізму пов'язане з іменами Карла Менгера, Вільяма Стенлі Джевонса та Леона Вальраса. Завдяки ним в економіці відбулася радикальна зміна аналітичного інструментарію. Методологічно напрям спирається на принципи статичності та економічної раціональності (гедонізму), де поведінка суб'єктів моделюється ідеальним споживачем Homo economicus, який прагне максимізації власного задоволення або прибутку в даний момент часу. Це призвело до відмови від характерного для класичної економічної теорії пріоритету витрат у сфері виробництва та переходу до вивчення розподілу рідкісних ресурсів через суб'єктивні оцінки для задоволення потреб. Прагнення до пошуку універсальних закономірностей призвело до заміни терміну політична економія (political economy) на економіка (economics) та широкої математизації аналізу через використання диференціального числення. Водночас сприйняття економіки як рівноважної системи сформувало специфічний підхід, який згодом став об'єктом гострої критики за його абстрактність та ігнорування динамічних соціальних процесів.
Методологічні принципи маржиналізму Маржиналізм запровадив нову систему аналізу, яка докорінно відрізнялася від підходів класичної економічної теорії. Головними методологічними засадами напряму є: Статичність та рівновага. Досліджується не історична динаміка економічної системи, а те, як вона зберігає стабільність та рівновагу, при тому, що складається з індивідів, які керуються власними інтересами. Ринок трактується як рівноважна система, де головним є пошук точок рівноваги між попитом та пропозицією за наявних умов. Економічна раціональність. Поведінка економічних суб'єктів пояснюється через їх апріорне прагнення максимізувати свої цільові функції. Для споживача такою функцією вважається сукупна корисність, а для виробника — сукупний прибуток. Людина розглядається як раціональна істота, що здатна до усвідомлення, що становить вигоду (гедонізм господарюючих суб'єктів). Головним в економіці є обмін та споживання. На відміну від представників класичної економічної теорії, які фокусувалися на аналізі витрат і накопичення капіталу, маржиналісти перенесли центр ваги на аналіз споживання та обміну. На переконання маржиналістів, ціна є втіленням цінності блага, вона визначається не витратами, а суб'єктивною оцінкою споживача здатності товару задовольняти потреби. Методологічний індивідуалізм та суб'єктивізм. Економічні явища пояснюються виключно через дії окремих індивідів, усі процеси оцінюються з точки зору суб'єктивного вибору господарюючих суб'єктів. Маржиналісти зосередилися на пошуку універсальних закономірностей, які вони вважали незалежними від історичного чи соціального контексту.
За словами Марка Блауга, завдяки цим принципам економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між наявними прагненнями (бажаннями) та існуючими обмеженими засобами їх задоволення (ресурсами), та ще й з урахуванням альтернативних можливостей використання цих обмежених ресурсів.
Витоки та прото-маржиналізм Хоча маржиналізм як цілісна теорія сформувався у 1870-х роках, його первинні ідеї — суб'єктивізм та аналіз граничних величин — мають тривалу історію розвитку, що дозволяє виокремити етап «прото-маржиналізму».
Саламанкська школа (XVI ст.) Перші кроки до суб'єктивної теорії вартості зробили іспанські теологи-схоласти Саламанкської школи — Франсіско де Віторія, Луїс де Моліна. Вони були першими, хто відкинув ідею про те, що ціна товару має об'єктивне підґрунтя — витрати виробництва або якусь внутрішню природу речі. На їх думку, ціна залежить від «спільної оцінки» (estimatio communis) людей, яка базується на корисності та рідкості речі.
Мартін де Аспількуета у 1556 році одним із перших сформулював кількісну теорію грошей, пов'язавши високі ціни в Іспанії з великою кількістю дорогоцінних металів, які надходили з Нового Світу. Він почав розглядати гроші як і решту товарів, цінність яких спадає, коли їх стає занадто багато. Це заклало підвалини для аналізу вартості грошей через категорію рідкості.
Річард Кентіллон У своїй праці «Нарис про природу торгівлі взагалі» (написана близько 1730, опублікована у 1755 році) Річард Кентіллон розмежував «внутрішню вартість» (витрати на землю і працю) та «ринкову ціну», яка коливається залежно від попиту та пропозиції.
Кентіллон першим ввів у науковий обіг роль підприємця як суб'єкта, що діє в умовах невизначеності, купуючи за відомою ціною (є можливість порахувати усі витрати) і продаючи за невідомою (немає можливості заздалегідь знати за якою ціною вдасться продати, особливо коли є процес виробництва). Також він описав механізм нерівномірного впливу грошової експансії на ціни (ефект Кентіллона), показавши, що зміна кількості грошей змінює відносну структуру цін залежно від того, в чиї руки додаткові гроші потрапляють першими.
Етьєн Бонно де Кондільяк Найближчим до сучасного маржиналізму в XVIII столітті підійшов Етьєн Бонно де Кондільяк. У праці «Торгівля та уряд» (1776) він здійснив першу системну спробу вивести цінність суто з суб'єктивної корисності та рідкості. Кондільяк стверджував: «Цінність речей заснована на потребі в них… річ не має цінності тому, що вона коштує [витрат], а вона коштує, тому що має цінність». Він доводив, що обмін не є обміном рівного (як вважали фізіократи та класики політичної економії, говорячи про обмін рівних вартостей), а є актом, у якому обидві сторони одночасно отримують вигоду (прибуток), оскільки кожна з них оцінює отримане вище (дорожче) за віддане.
Французький прото-маржиналізм: Дестют де Трасі та Огюст Вальрас
Антуан Дестют де Трасі Французький філософ та економіст Антуан Дестют де Трасі виступив як важливий попередник суб'єктивізму та праксеології, вважаючи людську волю стартовою точкою будь-якого економічного дослідження. У своїх працях тримався радикального суб'єктивізму, розглядаючи корисність не як об'єктивну характеристику матеріальних об'єктів, а як результат свідомого вибору. Філософ визначав волю як універсальну здатність індивіда знаходити одну річ кращою за іншу та віддавати перевагу певним враженням, діям чи об'єктам перед іншими. Його дедуктивна методологія базувалася на твердженні, що економічні блага виникають виключно через застосування людських здібностей до зовнішніх ресурсів, а сутність суспільства складає суто і виключно безперервна серія обмінів. Такий каталактичний підхід дозволив де Трасі трансформувати елементи суб'єктивної теорії цінності в аналіз ринкових процесів задовго до маржиналістської революції.
Концептуальні новації де Трасі демонструють разючу схожість із пізнішою епістемологічною системою Людвіга фон Мізеса, який також будував аналіз на праксеологічному фундаменті, де є вихідною точкою (Людська діяльність: Трактат з економічної теорії, 1949). Обидва мислителі виходили з ідентичного розуміння процесу вибору та визначали першопричиною будь-якої дії стан незадоволеності, занепокоєння (uneasiness), що змушує людину змінювати поточний стан справ на більш привабливий. У межах соціального раціоналізму вони відкидали ідею випадкового або інстинктивного виникнення соціуму, розглядаючи суспільне співробітництво та міжнародний поділ праці як свідому й раціональну стратегію людини в умовах дефіциту ресурсів. Суспільство в такій парадигмі постає як продукт думки та волі, де добровільний обмін та логіка індивідуального вибору виступають універсальними закономірностями, що згодом сформували методологічний індивідуалізм маржиналізму.
Огюст Вальрас Французький економіст Огюст Вальрас відіграв вирішальну роль у становленні свого сина, Леона Вальраса, як одного з лідерів маржиналістської революції, переконавши його залишити початкові літературні прагнення заради вивчення економіки. Саме Огюсту Вальрасу належала ідея, що економічна цінність благ залежить від співвідношення їхньої рідкості та важливості людських потреб, які ці блага задовольняють. Його власні теоретичні розробки та концептуальні зусилля сформували той фундамент, який Леон Вальрас згодом використав для побудови математичної моделі загальної рівноваги.
Окрім суто методологічного імпульсу, Огюст Вальрас наполегливо заохочував сина до впровадження математичного апарату в економічні дослідження, на що його, ймовірно, надихнув колишній однокласник — видатний математик Антуан Огюстен Курно. Погляди батька суттєво вплинули й на соціально-політичні переконання сина: радикальна позиція Огюста Вальраса щодо націоналізації землі була повністю перейнята й інтегрована Леоном Вальрасом у його концепцію примирення соціальної справедливості з ринковою ефективністю.
Річард Вотлі та Оксфордська прото-маржиналістська школа У першій половині XIX століття суттєвий внесок в розвиток ідей маржиналізму здійснив англійський філософ, архієпископ Річард Вотлі. Його погляди на цінність як суб'єктивну категорію кардинально відрізнялися від трудової теорії Адама Сміта та Девіда Рікардо, у якій ціна має об'єктивне підґрунтя, зокрема, як результат втіленої в ньому праці. Вотлі визначав вартість () не як об'єктивну властивість предмета, а виключно через відношення обміну — «здатність бути наданим та отриманим в обмін». Він зазначав, що вартість будь-якої речі виражається у кількостях інших речей, які готові віддати за неї на ринку, і тому вона є динамічною та ніколи не залишається фіксованою.
Вотлі критикував представників класичної школи, бо на його думку ті змішували причини та наслідки в питанні формування цінності. Поширеним став його аргумент для спростування об'єктивних теорій вартості: Справа не в тому, що перлини дорого коштують, бо люди пірнали за ними; а навпаки — люди пірнають за ними, бо перлини дорого коштують На підтвердження суб'єктивної природи цінності () Вотлі наводив приклад із випадковими знахідками: якщо метеорити (аероліти), які іноді падають на землю, виявляться діамантами або перлинами, і їх можна буде просто підібрати без будь-яких витрат праці, вони матимуть абсолютно таку саму ринкову цінність, як і ті аналоги, що видобуваються важкою та виснажливою працею шахтарів чи нирців.