Свобода волі — філософське питання про те, чи людина вільна у своїх діях або рішеннях, чи вони визначені наперед, детерміновані.
Упродовж віків це питання цікавило філософів і теологів. Розгляд цього питання потребує розуміння взаємодії між свободою і причиною, визначення того, чи закони природи причинно зумовлені. Філософські школи відрізняються в поглядах на те, чи всі події детерміновані (детермінізм проти індетермінізму) та у поглядах на те, чи може свобода співіснувати з детермінізмом (сумісність проти несумісності). Так, наприклад, жорсткий детермінізм стверджує, що Всесвіт детерміністичний, що зумовлює неможливість свободи волі.
Принцип свободи волі має релігійні, етичні й філософські наслідки. Наприклад, у вотчині релігії, свобода волі може означати те, що всемогутня божа сутність не нав'язує свого впливу на вибір і волю особи. В етиці, свобода волі може означати те, що особа несе моральну відповідальність за свої дії. В царині науки цей принцип може означати те, що дії тіла, включно з мозком та розумом, не цілком визначені фізичною причинністю. Питання про свободу волі завжди залишалося в центрі уваги, відколи зародилася філософська думка.
У західній філософії
Основні філософські напрямки щодо проблеми свободи волі можна поділити на групи в залежності від того, як їхні представники відповідають на два питання: Чи світ детерміністичний? Чи існує свобода волі?
Детермінізм можна грубо окреслити, як думку, яка вважає всі сучасні й майбутні події строго визначеними минулими подіями і законами природи. Ні детермінізм, ні його протилежність, індетермінізм, не визначають однозначно позиції філософів щодо свободи волі.
Погляд, за яким існування свободи волі сумісне з детермінізмом, називається компатибілізмом. Протилежний йому погляд, за яким детерміністичність світу жодним чином неможливо сумістити з вірою у свободу волі, називають інкомпатибілізмом. Жорсткий детермінізм — це варіант інкомпатибілізму, який приймає детерміністичність світу і заперечує думку про те, що люди мають будь-яку свободу волі. Метафізичне лібертаріанство погоджується з жорстким детермінізмом щодо заперечення компатибілізму. Оскільки лібертаріанці вірять у свободу волі, вони заперечують детермінізм і відстоюють індетерміністичні погляди, які були б сумісні зі свободою.
Детермінізм
Слово детермінізм має багато значень. Кожне з цих значень породжує своє розуміння свободи волі.
Причинний (каузальний або номологічний) детермінізм стверджує, що всі майбутні події з необхідністю зумовлені минулими і теперішніми подіями та законами природи. Такий детермінізм часто ілюструють уявним експериментом під назвою демон Лапласа. Уявіть собі істоту, яка знає всі факти минулого й усі закони природи, яким підкоряється всесвіт. Така істота могла б передбачити майбутнє до найменшої подробиці.
Логічний детермінізм притримується думки, що усі твердження щодо минулого, сучасності чи майбутнього є або істинними, або неправдивими. В цьому контексті свобода волі неможлива, бо, яким чином вона могла б існувати, якщо вже в теперішній час визначено, чи твердження про щось у майбутньому є правильним.
Теологічний детермінізм стверджує, що існує Бог, який вирішує, що зроблять люди або за допомогою або ж визначаючи їхні дії наперед своєю волею. В цьому контексті постає питання, як ми можемо мати свободу вибору, якщо існує вища сила, яка вже все вирішила за нас (парадокс свободи волі).
З точки зору біологічного детермінізму наша поведінка, віра й бажання зумовлені нашими генами. Існують також інші детерміністичні ідеї, серед яких культурний детермінізм і психологічний детермінізм. Комбінації різних детерміністичних ідей та їх синтез навіть ще поширеніші.
Компатибілізм
Компатибілісти вірять, що детермінізм і свобода волі сумісні. Стратегія, до якої вдаються класичні компатибілісти, такі як Томас Гоббс, в тому, що людина діє вільно тільки тоді, коли дія є результатом її волі, й вона могла вчинити інакше, якби вона так вирішила. Іноді Гоббс приписує таку компатибілістську свободу людині, а не якійсь абстрактній волі, стверджуючи, наприклад, «що жодна свобода, крім свободи людини, не може стосуватися волі, бажання чи схильності, суть чого в тому, що він не знаходить перепони в тім, що він воліє, бажає чи має схильність зробити»Hobbes, T. (1651) Leviathan CHAPTER XXI.: «Of the liberty of subjects» (1968 edition). London: Penguin Books.. Формулюючи це важливе твердження Давід Г'юм пише «ця гіпотетична свобода повсюдно дозволена бути у розпорядженні кожного, хто не є закованим у кайдани в'язнем»Hume, D. (1740). A Treatise of Human Nature SECTION VIII.: «Of liberty and necessity (1967 edition). Oxford University Press, Oxford. ISBN 0-87220-230-5. Ілюструючи свою позицію, компатибілісти вказують на очевидні випадки, коли когось позбавляють свободи волі зґвалтуванням, убивством, крадіжкою чи іншими формами насильства. У цих випадках свобода волі заперечується не тому, що минуле причинно зумовлює майбутнє, а тому, що насильник позбавляє жертву бажань чи права вибору дії. Насильник змушує жертву, і, на думку компатибілістів, саме це заперечує їхню свободу волі. Таким чином, говорять вони, детермінізм не має значення, значення має лише те, що вибір особистості був результатом її власних бажань й вподобань, а не нав'язувався якоюсь зовнішньою (або внутрішньою) силою. Щоб бути компатибілістом, не потрібно притримуватися будь-якого із поглядів на свободу волі, вистачить лише заперечувати те, що детермінізм і свобода волі не є сумісними.
Погляди Вільяма Джеймса не були неоднозначними. Він водночас вірив у свободу волі з «етичних міркувань», але не вірив у неї з точки зору науки. Його власні розмірковування теж не підтримували віру в неї. Що більше, він не приймав інкомпатибілізм у тому вигляді, як сформульовано нижче. Він не вірив у те, що відсутність детермінізму в людських діях є передумовою моральної відповідальності. У своїй праці «Прагматизм» він писав, що «інстинкту і міркуванням практичної зручності разом узятим можна цілком довірити виконання соціального завдання заохочення і покарання»James, W. (1907) Pragmatism (1979 edition). Cambridge, MA: Harvard University Press без огляду на будь-яку метафізичну теорію. Він вірив, що відсутність детермінізму важлива як «доктрина полегшення» — вона дозволяє думку про те, що хоча світ, можливо, у багатьох відношеннях погане місце, його можна, однак, змінити людськими діями й зробити кращим. За його твердженням, детермінізм підриває меліоризм — ідею про те, що прогрес насправді існує і веде до покращення світу.
Сучасні компатибілісти, такі як і Деніел Деннет обстоюють думку, що існують випадки, коли вибір змушеної до дій особи все ж вільний, бо сам примус збігається з особистими намірами й бажаннями цієї особи. Зокрема, Франкфурт відстоює варіант компатибілізму, який називається «ієрархічною ґраткою». Ідея в тому, що бажання індивіда першого рівня можуть конфліктувати між собою, але крім них може існувати бажання щодо різних бажань першого рівня (бажання другого рівня), які визначають, яким із бажань віддається перевага над іншими. Волю особи можна ідентифікувати з її справжнім бажанням першого рівня, тобто тим, яке вона задовільняє своєю дією.
Наприклад, існують безвольні наркомани, наркомани проти волі й наркомани, які бажають такими бути. Усі три групи мають різні бажання першого рівня щодо наркотику, рабами якого вони є. У першої групи немає бажання другого рівня утриматися від прийому наркотику. Наркомани з другої групи мають бажання другого рівня не приймати наркотик, а наркомани третьої групи мають бажання другого рівня приймати наркотики. За Франкфуртом наркомани першої групи повинні розглядатися, як позбавлені волі, а тому не вважатися більше особистостями. Наркомани другої групи бажають не вживати наркотик, але їхня воля підпорядковується шкідливій звичці. Нарешті, наркомани третьої групи вживають наркотик за власним вибором. Теорію Франкфурта можна узагальнити на будь-яке число рівнів. Критики теорії вказують, що немає впевненості, що конфлікт не виникне навіть на вищих рівнях ієрархії бажань. Інші зазначають, що Франкфурт не дає адекватного пояснення того, як взаємодіють різні рівні ієрархії.
У книзі «Ліктевий простір» Даніель Денет приводить аргумент на користь компатибілістської теорії свободи волі й розширює його в книзі «Свобода еволюціонує». Основа розмірковувань у тому, що, якщо не враховувати можливість існування Бога, всемогутнього демона, чи іншої подібної сутості, зважаючи на хаос та суттєве обмеження точності наших знань про сучасний світ, майбутнє для будь-якої особи зі скінченими можливостями визначене погано. Добре визначені тільки «сподівання». Здатність вчинити наперекір має сенс лише щодо цих сподівань, а не щодо якогось майбутнього, невідомого в дійсності й принципово.
За Денетом свобода волі існує тому, що індивід може діяти всупереч тому, чого від нього сподіваються. Інкомпатибілісти знаходять недоліки в цій ідеї, аргументуючи, що ми можемо бути лише простими «автоматами, які реагують передбаченим способом на стимули оточення».
Пропонувалися також інші складні побудови, присвячені компатибілістському аналізу свободи волі, але й для них не бракувало критики.
Інкомпатибілізм
«Жорсткі детерміністи», наприклад Гольбах, приймають детермінізм і заперечують свободу волі. «Метафізичні лібертаріанці», такі як Томас Рейд, Петер ван Інваген і Роберт Кейн теж є інкомпатибілістами, але вони приймають свободу волі й заперечують детермінізм, дотримуючись думки про справедливість однієї з індетерміністичних теорійvan Invagen, P. (1983) An Essay on Free Will. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-824924-1. Інший погляд висловлюють жорсткі інкомпатибілісти, вважаючи, що свобода волі несумісна ні з детермінізмом, ні з індетермінізмом. Таку точку зору відстоює Дерк ПербумPereboom, D. (2003) Living without Free Will. Cambridge University Press..
Один із традиційних аргументів на користь інкомпатибілізму ґрунтується на понятті «помпи інтуїції» — якщо вибір дій людини визначений наперед, то вона повинна бути подібною до механічних речей, поведінка яких наперед визначена: заводних іграшок, більярдних куль, маріонеток чи роботів. Оскільки ці речі не мають свободи волі, тоді люди теж її не мають, якщо приймати за істину справедливість детермінізму. Компатибілісти, такі як Деніел Денет, заперечують цим думкам на тій основі, що, навіть, якщо люди й мають дещо спільне з такими речами, це ще не означає, що між ними та людьми немає суттєвої різниці.
Інший аргумент на користь несумісності називають «причинним ланцюгом». Інкомпатибілізм — ключова засада ідеалістичної теорії свободи волі. Більшість інкомпатибілістів відкидають думку про те, що свобода дії зводиться до «волюнтаристської поведінки». Вони наполягають на тому, що людина мусить бути «вирішальним» і «спонукальним» чинником дії. Вона мусить бути, вдаючись до традиційного виразу, causa sui. Відповідальність за вибір вимагає того, щоб особа була першопричиною вибору, де слово першопричина означає неіснування причини, яка спричила б цю причину. Тож, якщо людина має свободу волі, то верховна причина її дії — вона сама. Якщо детермінізм правий, то всі вчинки людини зумовлені подіями й фактами їй непідконтрольними. Якщо ж усе, що робить людина зумовлене непідконтрольними подіями й фактами, то вона не може бути верховною причиною своїх дій. Таким чином, вона не може мати свободи волі. Цей аргумент теж оспорювався численними філософами-компатибілістами.