Клара Дюпон-Моно (; нар. 7 жовтня 1973 року, Париж) — французька журналістка та літераторка. Володарка премії Феміна 2021 року.
Журналістика Свою журналістську кар'єру розпочинала в журналі Cosmopolitan, а в 24 роки пішла працювати до журналу «Маріанна» на посаду старшої репортерки. 2007 року стала головною редакторкою сторінок про культуру журналу «Маріанна». Водночас вона регулярно давала інтерв'ю, які транслювали на радіо RTL у програмі , ведучим якої був .
31 серпня 2009 року Дюпон-Моно приєдналася до колективу програми , що йшла на Canal+. Восени 2011 року вона була однією з колумністок радіошоу Les Affranchis на France Inter.
На початку 2012 року щосуботи на France Inter презентувала літературну програму «Клара та модні книжки» у супроводі двох колумністів. Упродовж 2013—2014 років проводила політичне інтерв'ю о 7:50 у ранковій програмі на France Inter, яку вів ., замінюючи . На початку 2014 року її замінила Леа СаламеArticle de Télérama, Léa Salamé à la matinale de France Inter ..
З вересня 2014 року Дюпон-Моно веде літературну рубрику в програмі новин на France Inter.
Романи Крім того, Дюпон-Моно написала кілька романів. Її перша робота, «Еова Лучіоле» (), вийшла 1998 року. Роман «Безглуздість короля Марка» (_ досліджує забутого чоловіка Ізеути, запозиченого з міфу про Трістана та Ізольду. Роман «Історія повії» () розповідає про повсякденне життя та характер повії, з якою письменник зустрівся та стежив за нею протягом року.
Її четвертий роман, «Пристрасть до юної жінки» () (2007), описує боротьбу жінки дванадцятого століття, яка відкидає диктат світу, в якому жінок обмежувала всемогутня Церква. Вона черпала натхнення з біографії Іветт д'Юї, яку написав середньовічною латиною її друг, релігійна людина, Гуґо де Флорфе. Цей роман було нагороджено премією Лорана-Бонеллі Вірджин-Лір у перший рік його виходу. Роман був номінований на премію Феміна. Він був фіналістом короткого списку номінацій на Гонкурівську премію 2007 року.
2011 року вона опублікувала роман про чоловіка з ожирінням «Нестор роздирає зброю» (). Цей роман став фіналістом першого відбору на премію Феміна 2011 року.
4 грудня 2014 року Дюпон-Моно здобула премію журналу за книжку про Елеонору Аквітанську, «Король казав, що я — диявол» (). Також цей роман отримав премію Моріса Женевуа.
2021 року вона опублікувала книгу «Пристосуватися» (), роман про братів і сестер та інвалідність. Роман був фіналістом другого відбору на премію Гонкура 2021 року та отримав премію Феміна 2021 року.
Бібліографія
Романи 1998: Eova Luciole, Éditions Grasset , 2000: La folie du roi Marc, Grasset, 2003: Histoire d'une prostituée, Grasset, 2007: La Passion selon Juette, Grasset, 2008: (Співпраця) Bains de nuit, з Кетрін Гетта (авторка), Fayard 2011: Nestor rend les armes, Париж, Sabine Wespieser Editeur, 2014: Le roi disait que j'étais diable, Grasset,, Prix Maurice Genevoix 2018: La Révolte, Éditions Stock, 2021: S'adapter, Éditions Stock,, Prix Femina 2024: І каміння плаче, MacLehose Press
Відео (Співсценаристка) Sans état d'âme, 2008, TF1
Примітки
Посилання Клара Дюпон-Моно про Babelio Клара Дюпон-Моно на L'Express N'ayons plus peur des fous, la chronique de Clara Dupont Monod на YouTube Публікації Клари Дюпон-Моно на CAIRN L'homme par qui la pilule vint aux femmes на Le Huffington Post