Печеніги (селище)

Печені́ги — селище в Україні, адміністративний центр Печенізької селищної громади Чугуївського району Харківської області.

Географія селища Селище Печеніги розміщене на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією до селища примикає гребля Печенізького водосховища. На протилежному березі комплекс штучних ставків. Через селище проходить автомобільна дорога . До селища примикають великі лісові масиви.

Час заснування Село Печеніги засноване у 1653 році. Про це свідчить документ того року, який знайшов архівіст Страшко Віктор Васильович. В ньому йдеться, що прибули в Чугуїв черкаси на чолі з Кондратьєвим і цар велів: "А черкас пересмотрел всех на лицо и сказал им всем вслух, что мы их пожаловали для их иноземства, велели им дати н[а]шего денежного жалованья для их новые селидьбы, да их ж, по их челобитью, велели устроить на вечное житье в Чугуевском уезде на Дону от города в пяти верстах на Печенежском на Катковском поле".http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVII/1640-1660/Peresel_ukr_ross/text.htm Переселение украинцев в Россию в период освободительной войны украинского народа 1648-1654 годов // Советские архивы, № 3. 1979

І 20 травня 1654 року (в оригіналі 7162 рік) «на Печенежском Котковском поле» були поселені наступні 45 черкас (з Опішнянській сотні) з дружинами і дітьми, що прийшли в Чугуїв з литовської сторони під проводом Івана Федоровича Волошеніна. На особисте прохання Волошеніна, новоприбулим черкасам було надано від государя платню, за що вони зобов'язувалися захищати державу від кримців, ногайців і литовських людейhttps://web.archive.org/web/20100106174334/http://volchansk.kh.ua:80/publ/puti_raskhodjashhiesja_ot_kharkova/1-1-0-445Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. .

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14865 осіб.

З 23 грудня 1923 року — районний центр новоутвореного Печенізького району. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 298 жителів селища.

У 1963 році Печенізький район було ліквідовано. З 13 грудня 1991 року — знову районний центр Печенізького району.

Станом на 2001 р. кількість мешканців нараховувалась близько 6033 особи. 12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Печенізької селищної громади.19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Печенізького району, увійшло до складу новоутвореного Чугуївського району Харківської області.

Археологічні розкопки Археологічні розкопки свідчать, що в середині І тисячоліття н. е. тут було поселення ранніх слов’ян. Вже на території селища в II тисячолітті до н. е. існувало поселення періоду бронзи. Розкопками виявлено на кургані 7 поховань того часу. Поблизу Печеніг у 1959 році виявлені Міхєєвим К. В. рештки могильника.

Селище №1 розташоване в урочищі Маринчине (південно-східна околиця селища), на високій боровій терасі Сіверського Дінця, поблизу кладовища. Археологічний інвентар знахідки мав крім кераміки доби матиме знахідку у вигляді кружального посуду Черняховської культури.

Селище №2 в тому ж урочищі Маринчене, на Південний-Схід від першого пункту, поблизу озера Карпівського в апологічних топографічних умовах. Знайдено буде уламки посуду доби пізньої бронзи та уламки кружального посуду Черняхівської та Салтівської культури.

Рештки могильника поблизу Печеніг та 2 поселення біля П’ятницького свідчать про заселення цієї території у VIII століття нашої ери алано-слов’янськими племенами.

Скіфи Виявлено буде також поселення скіфського часу (IV—III ст. до н. е.). Виявлено два поховання доби бронзи та впускне поховання скіфського часу. У 1892 р. Бранденбург Е. Н. розкопав один з насипів, який він описав в своєму журналі розкопок під №254(262).

По правому березі р. Сіверський Дінець і від нього приблизно верству, лежить пласка височина, яка має напрямок зі Сходу на Захід і називається Бабиною горою. На цьому урочищі у 6 верствах від поселення на Південний-Захід проходитиме лінія із 4-х курганів, також 2 окремих насипи. На Сході Бабиної гори розміщено ще 7 курганів, які були поділені на дві групи (4/3). З числа останніх щоб відкрити біля східного краю Бабиної Гори. Кругом по місцевості 140 кроків. поперек через вершину 40 кроків, де чорнозем переходить в суглинний. Форма насипу схожа на сигментоподібну. Розкопки проводилися по зняттю вершини 1¼ арш., діаметр зменшений та обраний в 6 сажень. Залишки погребений зустрічаються в насипі та материку. В насипі віднайдуть сліди замічені в 2 шарах:

Верхній

Від середини на Південний-Схід в 7 кроків на глибині від вершини в 1 арш., черепки грубої посудини та залишки частини людського ліктя з декількома обломками інших небагатьох кісток. Далі на схід від середини в 10 кроків та трішки на Північ, на тій же височині, де груба посудина.

Нижній

Від середини в 7 кроків на Південний-Захід в глиб від вершини окопу 2¼ арш., знайдено залишки деревини, схожі на труну із залишками кісток і залишки дерева, конструкція схожа на гроб із залишками кісток укладених міцно землею, положення кісток розібрати неможливо, а інвентар знахідки відсутній. Від середини в 2 кроки на Південь в глиб від вершини окопу 2¼ арш.,знайдено розчавлений землею посудину, яка прикрашена у верхній частині поруч з ячейками в напрямку на схід знайдено декілька залишків вірогідніше за все людських кісток. Він середини в 6 кроків на Південно-східного в глиб від вершини 2½ арш., знайдено розміщені поруч дитячі черепи та біля них невелику кількість малих кісток, які займали ¾ арш. окопу. Від середини на 9 кроків на Північ та недалеко від Сходу в глиб від вершини 2¼ арш., знайдено посудину із орнаментом на верхній частині; західніше посудини 3 арш., але не дуже високо, знайдено декілька обломків кісток тварини(вірогідно корови), східніше в 2 арш.,але не набагато вище знайдено черепки грубого горщика, обломки кісток та ще один маленький горщик.

Материк

На глибині від вершини 3 арш., під посудиною віднайдена впущена могила, яка на лажала на Південний-Схід; могила засипана чорноземом і в ньому на глибині окопу в ½ арш., скелет лежить горізнач, головою на Південний-Схід. Права рука вздовж тулуба, ліва від ліктя до тазу. Ноги зігнуті в колінах і повернуті праворуч, череп повернутий праворуч лежачи на скроні. Від середини в 5 кроків на Схід в глиб, знайдено малий гроб з тонким дитячим черепом з невеликою кількістю малих кісток які займали ¾ кв. арш. Від середини Південного-східну в 5 кроках, знайдено могилу в глиб на 1 арш., а в ньому віднайдено скелет. Він лежатиме майже на правом боку, головою на Схід, через праву скроню. Права рука лежатиме вздовж тулуба. Ліва від ліктя, трішки навскіс живота. Ноги будуть скорчені та піджаті. Перед черепом лежатиме орнаментована посудина, а перед грудьми на землі буде виявлено пляму червоного барвника розміром приблизно в долоню.

Печеніги Місцевість, на якій розташоване селище та навколишні села, зветься Печенізьким полем; можливо, тут наприкінці VIII — на початку IX ст. була одна із старих центрів Печенігів, а саме печенізької держави з ІХ століття в так званій "Лебедії", де імовірно розташовувалося саме селище на сьогодні, археологи знайшли тут рештки печенізької стоянки, датованої ІХ століттям.

17 століття

Заснування селища Згадки про колонізацію території будуть вже у 1622р., Про заселення території Печеніг уперше згадується в грамоті 1646 року, де вказується, що село заснували 205 переселенців («черкасів»), очолюваних Федотком Левоновим Хмельниччина В роки національно-визвольної війни 1648—1654 рр. по селища прибуватимуть багато переселенців, яких гнала польської шляхти з Правобережної і Лівобережної України. Московське царство в результаті цього буде зацікавлене у будівництві опорних пунктів проти нападів кримських татар і охоче приймав утікачів.

Докладніші відомості містять документи 1654 року. В цьому році в Печенігах оселилося 45 родин з Опішнянської сотні, на чолі з Іваном Федоровичем Волошеніним. Російський уряд наділив їх землею та видав грошову допомогу: багатосімейним - по 5 крб., а малосімейним (до 3-х душ) - по 4 крб. За це вони були зобов’язані відбивати напади ногайців та кримських татар.

Господарство, адміністративний устрій та роль селища Козаки займалися хліборобством, скотарством, рибальством та різними промислами: гнали дьоготь, варили селітру тощо. Протягом короткого часу жителі селища спорудили фортецю для захисту від нападів кримських татар. З кінця 50-х рр. 17ст. і по 1765 року Печеніги будуть містом сотнею Ізюмського полку(згадка про те, що селище було центром сотні Ізюмського слобідського полку). Печенізька сотня брала участь в обороні від грабіжницьких нападів татар.

Близько 1660 року було побудовано перший Преображенський храм. У 1661 р. печенізькі козаки були відправлені в Колонтаїв у зв'язку з осадою його татарами. Як можливо побачити з листа 1667 року, Чугуївського воєводи до Білгородського, в слободі Печеніги майже всі мешканці, були записані як козаки. Підпорядковувалася слобода Івану Сірко. Керували печенізькими козаками сотник Степан Щербина, та отаман Ігнат Череван.Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. Коментар до сторінки 207 У листі Чугуївського воєводи, до Білгородського воєводи (28 червня 1668 року) знову згадані отаман Ігнат Череван, сотник Степан Щербина (під прізвиськом Щербиненко), та війт Панас Іванов. У 1670 року (згідно з написом на Євангелії у Петропавлівському храмі), сотником Печенізької сотні був Степан Щербина, а отаманом Іван Величко. У листі печенізьких козаків до Чугуївського воєводи (1673 рік), що до митних зборів, козаки зазначають, що вони як козаки Харківського козачого слобідського полку, від зборів звільнені, але у Чугуїві з них гроші беруть. Відповідь воєводи була на користь козаків з Печенігів. 28 серпня 1698 року на слободу зчинили напад татари. До полону було уведено коло ста людей. Також викрадена худоба. Цією ж татарською ватагою було захоплено Бурлук, та Дворічна. Згадуються печенізькі сотники Никон, та Федір Щербини. З 1699 року Печеніги відійшли зі складу Харківського козачого слобідського полку, до Ізюмського полку. Початок існування Печенізької сотні Ізюмського полку. Печеніги — сотенне містечко (1699–1765 рік).

18 століття

Адміністративний устрій З 1765 року — центр Печенізького комісарства Ізюмської провінції. Станом на 1779 рік Печеніги — військова слобода Чугуївського повіту, Харківського намісництва, що мала 3601 мешканця (3299 — «військових обивателів», 302 — «власницьких підданих»). У 1726 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Феодосій Плотнорянов, а з 1741 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Григорій Данилевський.

До 1765 р. містечко мало свою символіку — прапор з зображенням св. Юрія Звитяжця і печатку з зображенням хреста з сяйвом, обабіч якого — два півмісяці (ЦДІА України у м. Києві.— Фонд 1722.— Опис 1.— Спр. 46.— Арк. 36 зв.).

За переписом 1732 року в містечку було 2403 мешканців: старшини — 24 душі; козаків — 573 душі; підпомічників — 1551 душ; шинкарів та робітників — 205 душ; мешканці хутора сотника Єлисея Зарудного — 16 душ.