Комишня́ – селище Миргородського району Полтавської області, адміністративний центр Комишнянської територіальної громади.
Населення становить 2 175 людей.
Географічне розташування Розташоване на правому березі річки Хорол, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Остапівка, нижче за течією за 2 км розташоване село Сажка, на протилежному березі — село Зуївці.
Селищем протікає пересихаючий струмок з загатою.
До селища примикає невеликий лісовий масив урочище Марківське (дуб).
На схід від селища розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Липова алея» (Катерининські липи).
За 23 км від селища — залізнична станція Сенча (на лінії Ромодан — Лохвиця).
Назва Сама назва «Комишня» (історична Комишенка, Комишина, Комишна, Комишно) походить від назви річки, Комишанки — на правому високому березі, якого і виникло селище.
Слово «комиш-куга» (очерет, рогіз), від якого веде свою назву місцева річка, є давньотюркським запозиченням.
Історія Територія Комишні була заселена з давніх часів. Тут трапляються знахідки доби бронзи та неоліту.
Саме поселення було засноване, за однією з версій, давнім народом — тюркомовними скотарями — булгарами в одну історичну епоху із заселеними пунктами Голтав (Говтва), Керменчик (Кременчук) та інші.
Відомий український вчений-історик, краєзнавець Жук Віра Никанорівна відстоювала думку про давньобулгарське походження Комишні.
Збереглися рештки стародавніх укріплень над долиною Комишанки. Городище знаходиться на високому правому березі річки, який утворює т. зв. «Лікарняну гору».
Комишанка омиває гору з західного і північного боків, а з південного боку — безіменний струмок. На гребені гори чітко видно залишки укріплення, які являють собою рів зі слідами розрівняного валу. Вимірювання периметру укріплень комишнянського городища проводилось 13 листопада 2010 року під керівництвом учителя історії Москаленка Ярослава Віталійовича.
Довжина рову на Лікарняній горі — 461 метр. Висота валу над рівнем річки склала 20 метрів. Глибина рову — 1,85 м. Висота від дна рову до верху валу — 4,85 м. Ширина рову у найширшій частині досягає 10 м. (Для порівняння, — ширина рову полтавської фортеці, яка витримала облогу військ Карла XII, — 15 метрів.
У 1-й чверті XVII ст. Комишня Миргородської волості була вже значним поселенням, її зображено на карті Боплана.
Перша письмова згадка про селище припадає на 1618 рік — вона тоді перебувала у числі володінь Яреми Вишневецького.
630 року польський король Сигизмунд III віддав містечко для здобування селітри (важливого складника для виробництва пороху) — адміністратору королівських маєтностей Бартоломію Обалковському. Але через 17 років воно знову повертається до володінь Яреми Вишневецького (на той час у Комишні було 1194 господарства).
З початком визвольної війни Богдана Хмельницького — у 1648 р. — Комишня здобула статус сотенного містечка. Комишнянська сотня була створена та переважно перебувала при Гадяцькому полку, тимчасово переходила у підпорядкування Миргородського полку.
У січні 1654 р. до Комишні прибув московський посол М. Воєйков і було приведено до присяги цареві Олексію Михайловичу 74 людини — сотника, отамана, 53 козаків, війта і 18 міщан.
У містечку тричі побував гетьман Іван Виговський. Саме перебуваючи тут, він 15 січня 1658 року написав листа до слуцького коменданта Івана Гроса.
Вдруге він приїхав 31 серпня того ж року у зв'язку з підготовкою до укладення Гадяцької угоди з Річчю Посполитою. Переправившись через Дніпро, гетьман з основним військом просувався до Російського кордону за маршрутом: Кувичинці (19 серпня) — Лубни — Снітин (25 серпня) — Комишня (31 серпня) — Липова Долина (03 вересня). Це був похід на московське прикордоння з метою придушення недобитків пушкарівців.
На річці Сенчі, поблизу Комишні, близько 30 серпня відбулася козацька рада, де «приговорили всі черкаси, що їм іти війною під Путивль, під Севськ, під Суми, під Недригайлів».
31 серпня, коли козацько — татарське військо досягло Комишні, у табір гетьмана одночасно прибули царський посланець дяк В. Кікін і польські комісари Станіслав Беневський та К. Євлашевський. Таким чином на початок вересня у таборі Виговського під Комишнею паралельно розпочалися переговори з польськими комісарами і з московським посланцем. Очевидно Виговський зробив це навмисно, розраховуючи на певний психологічний вплив — що в таких обставинах обидві сторони будуть у переговорах поступливішими.
Приїздив гетьман до Комишні і втретє.
Весною 1659 року Виговський здійснює другий похід на російське прикордоння. Поступово розгортається повноцінна війна з Москвою.
07 лютого, на четвертий день облоги, за намовлянням миргородського протоієрея Пилипа миргородський полковник С. Довгаль (прихильник Москви) без бою здав гетьманському війську Миргород. Видавши гетьманові загін російських драгунів, С. Довгаль з усім Миргородським полком приєднався до гетьманського війська. З Миргорода Виговський вирушив у бік російського кордону.
11 лютого він був у Сорочинцях.
12 лютого гетьман прибув до Комишні.
Існує чіткий зв'язок між поразкою гетьмана Івана Виговського у боротьбі проти опозиції і змінами адміністративного підпорядкування Комишні, — з 1658 року вона перейшла від Миргородського полку до Гадяцького полку, де і залишалась до самого кінця Гетьманщини.
З 1666 р. містечко було передано до рангових земель гетьмана Івана Брюховецького.
З 1678 до 1687 року Комишнею володів гадяцький полковник М. Самойлович.
У грудні 1708 р. містечко було захоплене шведами, які тримали його до березня 1709 р. Потім воно було передане до рангових земель Гадяцького полковника Івана Скоропадського. Згодом Комишня була передана іншому гадяцькому полковнику М. Милорадовичу — що було підтверджено грамотою Петра I від 1718 року.
До ліквідації полкового устрою в Україні містечко входило до складу Гадяцького полку. З 1781 року Комишня була віднесена до Миргородського повіту Київського намісництва. На 1781 рік там проживало 1145 мешканців господарств козаків — під помічників, 140 — посполитих. Проживало 5 дворян, 14 різночинців і 19 представників духовенства.
Комишня має свій герб щонайменше з 1715 року. Про це свідчать відбитки печатки на документах місцевої ратуші. Символіка герба — характерна для самобутньої козацької геральдики доби Гетьманщини: у щиті — кавалерський хрест, під яким — півмісяць, перекинутий ріжками догори; обабіч хреста — дві шестикутні зірки.
Після 1782 року, коли Комишня втратила статус сотенного містечка, герб вийшов з офіційного вжитку.
За описом 1787 року у містечку вже проживало 3 304 мешканці чоловічої статі. Там відбувається три ярмарки на рік та двічі на тиждень — базари.
У 1796 р. Комишня у складі Миргородського повіту Малоросійської губернії. 1797 року стала волосним центром, а у 1802 році увійшла до складу Полтавської губернії.
На початку липня 1812 року вийшов царський маніфест із закликом ополчитись на захист вітчизни від Наполеона. Передбачалося створити на території Полтавської губернії шість козацьких полків, — у Полтаві, Горошиному, Яготині, Срібному, Веприку і Комишні. Майор Кулябко сформував 3-й полтавський полк, у якому було 563 козаків Миргородського повіту та 637 осіб із лубенського повіту.
У кінці вересня 1812-го підрозділ виступив на Калугу, а 17 жовтня, у складі летючого підрозділу А. П. Ожаровського, у Юхнов. 2 і 5 листопада взяв участь у , невдовзі був відряджений у головну квартиру 1-й Західної армії для конвоювання полонених. Опісля ряду кампаній полк брав участь у блокаді Замостя.
Після здачі фортеці, 10 листопада 1813 р., конвоював полонених, від 04 вересня 1814 р. відряджений до складу 6-го корпусу А. П. ЄрмоловаКалинин С. Е. Малороссийские казачьи полки в 1812—1814 гг..
1816 року до однієї із церков Комишні було здано на зберігання прапор 3-го Полтавського полку.
На час перепису 1859 року у Комишні вже проживають 5 170 мешканців чоловічої статі, 925 дворів, 4 церкви, відбувалися 3 ярмарки на рік.
У 1843 році у містечку було відкрито на кошти сільської громади початкове міністерське училище, де навчалось 60—80 дітей. Школа була відкрита на території Різдвяно-Богородицької церкви і першим її учителем був настоятель цієї ж таки церкви — Максим Євстаф'єв.
Відомо, що приватні домашні училища для селян існували задовго до того: протоієрея Івана Стеблинського у 1791—1819 рр., диякона Михайла Мурейка у 1799—1815 рр., графа Кушелева у 1-й половині XIX ст. і підпоручика Романа Імбри у 1850—1860-х роках. 1870 року школа згоріла і на будівництво нового приміщення місцеве земство зібрало одну тисячу карбованців. У наступному році Прохір Стеблинський почав практикувати ланкастерський метод навчання.
1876 року було відкрито земське двокласне училище, яке уже нараховувало 200 учнів. У школі викладалися такі предмети: математика, російська мова, історія, географія і закон Божий. Бібліотека училища нараховувала 510 книг. Заробіток вчителя становила 350 крб, — видатки на ремонт їх житла, опалення, освітлення і страхування брало на себе земство.
На 1863 рік у містечку проживало 5880 мешканців, діяли винокурний і селітряний заводи. З 1868 року існувала земська лікарня, у якій з 1874 по 1883 рік працював відомий український хірург-новатор, засновник школи хірургів-практиків, науковець і громадський діяч Овксентій Трохимович Богаєвський.
У 70-х — на початку 80-х років XIX століття у Комишні працював лікарем товариш Опанаса Рудченка (Панаса Мирного), учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 років, майбутній генерал-майор, засновник Миргородської водолікарні Іван Андрійович Зубковський (1848—1933).
1895 року у містечку було відкрито бібліотеку, діяла поштова станція.
1899 року було відкрито друге земське училище.
На час перепису 1900 року в Комишні існувала козацька громада з дев'ятьма хуторами, яка нараховувала 6 820 чол. і 6 громад селян-власників, відповідно — 1 482 мешканці.
На той час у селищі діяли 4 церкви: Іллінська — 1818 року, мурована, з дерев'яною дзвіницею — вважалася «панською», 1833 року — (на теперішній Лікарняній горі); Різдва Богородиці — 1795 року, дерев'яна — вважалася «козацькою» (на місці сучасного базару); Спаська — 1855 року, дерев'яна — вважалася «селянською» (була розміщена на «Горобцевому»); Миколаївська — 1883 року, дерев'яна, теж «селянська» (на Слобідці).
Крім вказаних храмів був єврейський молитовний дім.
У селищі діяло 10 крамниць, 40 млинів, 1 цегельний завод. Працювало міністерське чотирикласне училище, два земських двокласних (одне — п'ятикомплектне і одне — чотирикомплектне) та чотири початкові церковні школи. В усіх навчальних закладах навчалося (на 1914 р.) 652 учні. Їх навчали 23 вчителі.
У час революції 1905 року у селищі проходили мітинги і збори селян, серед яких намагалися поширювати соціалістичні і анархістські ідеї ряд діячів: Трохим Спиридонович Деркач, вчителі міністерського училища — Антон Степанович Сохацький, Семен Павлович Пустовіт та інші. Восени 1905 року на волосному сході, де було понад 100 комишнян, народ зажадав усунення старого складу волосної влади і обрав її новий склад. Керівником ради став Т. С. Деркач.
У 1905 році у селищі відбувся принаймні один єврейський погром. І. Берсим та Коваленко були серед учасників цієї ганебної акції, закликали людей грабувати вже розбиті погромниками крамниці.
У період Тимчасового уряду в селищі з ініціативи керівників кредитового товариства Восьмака і Вакули (фактичних керівників селища) Комишнянське міністерське училище здобуло статус реального училища. Очолював цей заклад Квач Андрій Дмитрович. Весною 1919 року училище зробило свій перший випуск — 40 осіб. За комуністів училище було перетворено на робфак Київського інституту.
У кінці квітня 1917 року в селі створено Раду селянських і солдатських депутатів, у якій велику роль відігравав місцевий фронтовик Андрій П'явка.
10 січня 1918 року загін Червоної гвардії під керівництвом І. Вовнова окупував Миргород. До кінця січня в Комишні було створено міліцію і ревком.