Черкеський націоналізм — це бажання черкесів усього світу зберегти свою культуру,Paul Golbe. Window on Eurasia: Circassians Caught Between Two Globalizing "Mill Stones", Russian Commentator Says. On Windows on Eurasia, January 2013.Авраам Шмулевич. Хабзэ против Ислама. Промежуточный манифест. врятувати свою мову від вимирання, підняти усвідомлення геноциду черкесів повернутися до Черкесії і створити повністю автономну або незалежну черкську державу в її кордонах до російського вторгнення.
Майже в кожній громаді черкесів у всьому світі можна знайти місцеву дорадчу раду під назвою «Адигейське хасе».Jonty, Yamisha. Circassians United Мета таких рад — забезпечити черкесів комфортним місцем, де вони зможуть розмовляти черкеською мовою, брати участь у черкеській культурній діяльності, дізнаватися про закони адигейського хабзе або звертатися за порадою. Ці консультативні ради координуються на місцевій та регіональній основі та спілкуються на міжнародному рівні через Міжнародну черкеську асоціацію (ICA).Jonty, Yamisha. Profile of the Diaspora: A Global Community
Російсько-черкеська війна
Черкесія і черкеси до російської навали Черкеси населяли історичну Черкесію з глибокої давнини. Протягом тривалого часу вони утворювали багато держав, які були відомі зовнішньому світу, іноді потрапляючи під короткий контроль римлян, а пізніше скіфських і сарматських груп, за якими слідували тюркські групи, особливо хозари, а потім ставали протекторатом Османської імперії. Тим не менш, черкеси загалом зберігали високий рівень автономії. Через своє розташування на узбережжі Чорного моря, володіння важливими портами Анапа, Сочі та Туапсе, вони були активно залучені в торгівлю, і багато ранніх європейських рабів були черкесами (крім того, мамлюки Єгипту, перські гулами та османські яничари мали сильний етнічний черкеський компонент, а черкеси-мамлюки навіть правили Єгиптом).
Керуючи собою, черкеси взаємозамінно використовували феодальні системи, племінні конфедерації, племінні республіки та монархії для правління своїми землями, часто включаючи поєднання двох або всіх чотирьох. Загалом Черкесія була організована за племенами, причому кожне плем’я мало певну територію, яка приблизно функціонувала як більша, ніж провінція, але менш ніж повністю автономна, порівнянна зі штатом США (рівень автономії різнився між племенами та часом). Не всі племена, що входили до складу конфедерації, були етнічними черкесами: в різний час до складу конфедерації входили ногайці, осетини, балкарці, карачаївці, інгуші та навіть чеченці. У 19 столітті три племені, натухай, шапсуг і абдзах, повалили свої феодальні уряди на користь прямої демократії ;The Chechen Nation: A Portrait of Ethnical Features Lyoma Usmanov Jan, 9, 1999, Washington, D.C.K. Tumanov was the first to pay attention to the existence of Chechens in ancient times in East Asia and Southern Caucasus. ("The prehistoric language of Caucasus", Tiflis, 1913). однак це було перервано завоюванням Черкесії царською Росією та припиненням незалежності після російсько-черкеської війни.
Російське вторгнення, конфлікт і геноцид
Найдавніша дата російської експансії на черкеську землю припадає на 16 століття, під час Івана Грозного, який, зокрема, одружився з кабардинською дружиною Марією Темрюковною, дочкою мусульманського князя Темрюка з Кабарди, щоб скріпити договір про союз з кабардинцями, підрозділом черкеси. Однак після смерті Івана російський інтерес до Кавказу вщух, і вони залишалися в основному віддаленими від його справ; з іншими державами між Росією та Черкесією, зокрема Кримським ханством і Ногайською Ордою.See Charles King's The Ghost of Freedom: A History of the Caucasus Згодом черкеси вільно кочували у своїх рідних регіонах, але під час розквіту перських Сефевідів і Афшаридів частини черкеських земель на короткий час потрапили під владу Персії.
Однак у 18 столітті Росія відновила свої імперські амбіції в регіоні та неухильно розширювалася на південь, з кінцевою метою отримати багатства Близького Сходу та Персії, використовуючи Кавказ як зв’язок із регіоном. Перше вторгнення російської армії в Черкесію відбулося в 1763 році в рамках російсько-перської війни.
Зрештою, через очевидну потребу в черкеських портах і думку про те, що незалежна Черкесія перешкодить їхнім планам виходу на Близький Схід, Росія незабаром анексувала Черкесію. Кульмінацією напруженості стала руйнівна російсько-черкеська війна, яка на пізніх етапах була затьмарена Кримською війною. Незважаючи на те, що подібна війна точилася по інший бік Кавказу (Чечня, Інгушетія і Дагестан боролися проти Росії за збереження існування своїх держав), а також спроби деяких (від черкеських князів до імама Шаміля). до Британії), щоб з’єднати дві боротьби, зв’язки між черкесами та їхніми союзниками з їхніми східнокавказькими колегами були зруйновані осетинським і карачаєво-балкарським союзами з Росією.
Військові дії досягли піку в 19 столітті і призвели безпосередньо до російсько-черкеської війни, в якій черкеси разом з абхазами, убихами, абазинами, ногайцями, чеченцями та на пізніших стадіях інгушами (які спочатку були союзниками Росії), як і ряд тюркських племен, боролися з московитами за збереження своєї незалежності. Цей конфлікт переплітався з наступною Кримською війною, і в різний час османи мало допомагали черкеській стороні. Крім того, черкесам вдалося заручитися симпатіями Британської імперії, а на пізніших етапах Кримської війни британці постачали черкесам зброю та розвідувальні дані, які у відповідь воювали прости московитів і постачали власні розвіддані. Однак цього було недостатньо, щоб врятувати черкесів від майбутньої поразки та російського панування. Росія остаточно підкорила черкесів, плем'я за племенем, останніми були убихи, абазини та абхази.
Росія незабаром приступила до упорядкування мухаджирів. Приблизно 1-1,5 мільйона черкесів було вбито, без різниці між жінками, старими чи дітьми, і за наказом царя більшість мусульманського населення було депортовано, головним чином до Османської імперії, спричинивши вигнання ще 1,5 мільйона черкесів та інших. Було знищено (або депортовано) 90% нації, а саме Геноцид черкесів. Черкеси-біженці розглядалися як джерело найманців і були поселені в неспокійних районах з націоналістичними прагненнями, у Вірменії, курдських регіонах, арабських регіонах і на Балканах. Балканські та близькосхідні суспільства, серед яких вони оселилися, вважали їх іноземцями, і напруженість між черкесами та корінними жителями щодо землі та ресурсів іноді призводила до кровопролиття, коли збіднілі черкеси були змушені здійснювати набіги на корінних жителів.King, The Ghost of Freedom, pages 97-98. На конференції європейських країн, що проходила в грудні 1876 – січні 1877 р. у Стамбулі, була висловлена ідея переселення черкесів з Балкан до азіатських частин імперії. З початком російсько-турецької війни в 1877 році черкеси покинули свої села і рушили в дорогу з відступаючими османськими військами. Ще більше черкесів було насильно асимільовано націоналістичними державами - Туреччиною, Іраном, Сирією, Іраком, які розглядали нетурецьку/перську/арабську етнічну приналежність як іноземну присутність і загрозу. Черкеський націоналізм в історії
Черкеси в Османській імперії Черкеси в Османській імперії в основному трималися усамітнено і зберігали свою окрему ідентичність, навіть маючи власні двори, в яких вони не терпіли жодного зовнішнього впливу, і різні мандрівники відзначали, що вони ніколи не забували свою батьківщину.
Після Геноциду черкесів черкеси, які були заслані на османські землі, спочатку зазнали великих втрат, їх розміщували в школах і мечетях або вони були змушені жити в печерах до свого переселення. Османська влада виділила черкеським поселенцям землі поблизу регулярних джерел води та зернових полів. Багато людей померли під час транспортування до своїх нових домівок від хвороб і поганих умов.
У Румунії османська влада надала черкесам привілеї через їхню мусульманську релігію, і вони часто вступали в конфлікти з християнським населенням регіону. Вони віддавали частину своїх здобутків османській владі. Палац паші (нині Художній музей Тулчі) і мечеть Азізіє в Тулчі були побудовані на кошти черкесів.
У Болгарії, одному з головних місць прибуття черкесів, життя черкесів було нелегким через хвороби і багато сімей повністю зникли протягом кількох років. Близько 80 000 черкесів жили в «таборах смерті» на околицях Варни в голоді та хворобах. У результаті і мусульманське, і християнське населення Видина добровільно підтримали черкесів, збільшивши для них постачання зерна. Черкеси вважалися «мусульманською загрозою» і були вигнані з Болгарії та інших частин Балкан російськими військами після закінчення російсько-турецької війни. Їм не дозволили повернутися,BOA, HR. SYS. 1219/5, lef 28, p. 4 тому османська влада розселила їх на нових інших землях, таких як сучасна Йорданія, Ізраїль, Сирія та Туреччина.
В Йорданії араби-бедуїни дуже негативно ставилися до черкесів. Черкеси відмовилися платити хувву («охоронний» збір), а бедуїни оголосили, що халяль (дозволено) вбивати черкесів на місці. Взаємна ворожнеча між черкесами та кочовими та осілими арабськими сусідами призвела до багатьох зіткнень. Незважаючи на перевагу бедуїнів у озброєнні та мобільності, черкеси зберегли свої позиції та населення. Пізніше черкеси в Йорданії ознаменували заснування сучасного Аммана.
У Палестині - Ізраїлі черкеські вигнанці заснували міста Реханія та Кфар-Кама.Circassians (in Rehaniya and Kfar Kama) Араби-бедуїни вважали їх «скваттерами». Черкеська культура час від часу стикалася з арабською культурою, і місцеві араби з жахом дивилися на рівність чоловіків і жінок у черкеській культурі. У різних областях Леванту спалахували збройні конфлікти між черкесами та іншими місцевими групами, особливо бедуїнами та друзами, з незначним втручанням Османської імперії або без; деякі з цих чвар тривали аж до середини 20 століття.
У Сирії, як і в Йорданії та Ізраїлі, відбулися сутички між черкеськими вигнанцями та бедуїнами. Однак вони були менш жорстокими порівняно з іншими регіонами та повільно охолоджувалися.
Черкеське відродження в Османській імперії Наступне покоління черкесів швидко адаптувалося. Черкеська інтелігенція займала активну роль в Османській державі, займаючи високі посади аж до розпаду імперії. Велика частина впливових організацій, таких як Османська спеціальна організація, полки Хамідіє та Комітет Союзу прогресу, складалася з черкесів. Ключові фігури включають Ешрефа Кушчубаші та Мехмеда Решида. Черкеси на османських землях прийняли свою кавказьку ідентичність, водночас зберігаючи первинну османсько-мусульманську ідентичність. Після молодотурецької революції 1908 року в Османській імперії почалася націоналістична діяльність черкесів. Такі організації, як Çerkes İttihat ve Teavün Cemiyeti ( Товариство черкеської спілки та благодійності ) і Çerkes Kadınları Teavün Cemiyeti (Товариство взаємодопомоги черкеських жінок) видавали журнали черкеською мовою та відкривали школи лише для черкесів. Деякі з них були менш культурними та більш політичними, як-от Şimalî Kafkas Cemiyeti (Північно-Кавказьке товариство) та Kafkas İstiklâl Komitesi (Комітет звільнення Кавказу), обидва з яких прагнули до незалежності Черкесії та підтримувалися CUP.Besleney, Zeynel Abidin: The Circassian Diaspora in Turkey. Political History, New York 2014, pp. 58-60.Üre, Pınar. Circassian nationalism.
Черкеський націоналізм у новітній час Сучасний рух сягає корінням у таємні товариства, а також організації періоду перебудови за Михайла Горбачова.
У 20-му і 21-му століттях черкеський націоналізм стає все більш популярним серед молодих черкесів і, меншою мірою, серед старших. Зростанню націоналістичних настроїв серед черкесів сприяли також повідомлення про російсько-черкеську війну і геноцид черкесів, а також книги, написані про це черкеськими письменниками.