Севастопольська українська чорноморська громада (у деяких джерелах вказується як Чорноморська Українська Громада в місті Севастополі, ЧУГС) — українська національна організація, що діяла у Севастополі з березня 1917 року до подій червоного терору в Криму наприкінці того ж року. Була створена на тлі Лютневої революції. Діячі організації були активними учасниками процесу українізації флоту. Після Жовтневого перевороту члени громади включилися у роботу з формування Окремого морського куреня імені Сагайдачного, який взяв участь у обороні Києва від більшовиків.

Керівниками Севастопольської української чорноморської громади у 1917 році були В'ячеслав Лащенко (з квітня) та Яким Христич (з липня).

Історія

Створення конспіративного українського гуртка в Севастополі відноситься до початку 1900-х років, коли на Чорноморський флот Російської імперії потрапили Лев Мацієвич та Олександр Коваленко. Українська організація виникла на базі гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному домі, в якому брали участь Мацієвич та Коваленко. До 1905 року гурток отримав назву «Кобзар». Тоді ж його керівником став директор севастопольської жіночої гімназії професор В'ячеслав Лащенко.

Учасники гуртка проводили агітацію української національної ідеї серед мешканців та моряків Севастополя. Членами товариства було 15-20 осіб, серед яких були вчителі, підприємці, моряки та офіцери Чорноморського флоту. Серед них Володимир Савченко-Більський, Микола Неклієвич, Вадим Богомолець та Борис Лазаревський. Важливу роль у діяльності громади відігравало кафе Василя Вітинського, уродженця Західної України, де збиралися учасники гуртка. «Варшавську кондитерську» Вітинський придбав у 1914 році, вона розташовувалась на проспекті Нахімова (будинок до наших днів не зберігся) .

Після подій Лютневої революції члени «Кобзаря» вийшли з підпілля та взяли участь у створенні Севастопольської української чорноморської громади. При цьому більшість учасників громади симпатизували українським есерам.

У березні 1917 року з ініціативи членів «Кобзаря» у Севастополі відбулися перші збори українців-моряків, а вже 7 квітня — другі, де було обрано Головну раду української чорноморської громади. Другі збори пройшли в цирку «Труцці» (будівля знаходилася на площі Ушакова і знесена 1921 року). Загалом у зборах взяло участь близько 5 тисяч осіб. Там було прийнято статут громади, а головою було обрано В'ячеслава Лащенка. Також на квітневому з'їзді було ухвалено рішення про відкриття української школи, бібліотеки та газети. Проте даних про видавничу діяльність громади не збереглося. Зусиллями громади вдалося створити бібліотеку та читальню, організувати діяльність із роботи театральної комісії.

На зборах 15 квітня, що відбулися в будівлі «Уніон Банку» (Азовсько-донський банк), було обрано президію ради громади. Тоді за участю 200 делегатів головою ради було обрано В'ячеслава Лащенка, заступниками — Миколу Коломійця та Михайла Пащенка, військову секцію очолив Микола Неклієвич, просвітницьку секцію очолювали Володимир Савченко-Більський і В'ячеслав Лащенко, агітаційно-пропагандистську секцію — Вадим Богомолець и Михайло Пащенко. До керівного складу також було включено Д. Дежура, Якима Христича, Дмитра Величка, Івана Прокоповича та Івана Усенка. Пізніше членами громади стали командир броненосця «Євстафій» Михайло Остроградський, пілот морської авіації Федір Сліпченко та голова Ради української військової громади Севастопольської школи авіації Михайло Михайлик. При раді громади під керівництвом Неклієвича було створено військово-морський клуб імені Івана Сірка з метою «міцної підтримки української справи озброєною рукою».

Члени організації брали участь в українських маніфестаціях у Севастополі у квітні та травні 1917 року. Під впливом української громади знаходилися екіпажі міноносця «Завидний», крейсера «Пам'ять Меркурія», дредноута «Воля» та низки дрібних кораблів.

На Перший український військовий з'їзд, що відбувся у травні 1917 року в Києві, Севастопольська українська чорноморська громада делегувала матросів Лінника та Михайлика. Для з'ясування обстановки на Чорноморському флоті та налагодження зв'язків з чорноморською українською громадою 8 червня 1917 року до Севастополя виїхали члени Українського генерального військового комітету Федір Селецький та Семен Письменний.

Беручи до уваги «слабкість українського елементу» на ЧФ, Рада ЧУГС вирішила вдатися до досвіду Українського генерального військового комітету при українізації військових частин — проводити українізацію флоту поетапно, формуючи команди окремих кораблів виключно з українців. Таким чином були українізовані міноносець «Завидний», що підняв український прапор 12 липня 1917 року, панцерники «Синоп» і «Пантелеймон», крейсер «Пам'ять Меркурія», транспорт «Прут», кілька міноносців та підводних човнів (у тому числі «Нерпа»), а також дредноут «Воля» (колишній «Александр ІІІ»), на якому було піднято прапор із жіночою постаттю, що уособлювала Україну, та написом: "Не плач, Мамо, не журися, Твої сини на морі добувають Тобі Волю — усміхнися); цей прапор пізніше був серед знамен Чорноморського куреня імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного під час бойових дій у Києві. Подальші темпи українізації флоту сповільнилися через бойові дії на материковій території УкраїниЯким Христич. Українська революція в Чорноморській військовій флоті. Військово-історичний альманах. 2003. Ч. 2 (7). С. 138—145..

На початку червня 1917 року в Севастополі з нагоди Зелених свят відбулася маніфестація українських організацій, дієву участь у якій узяли члени ЧУГС (відзначається, що урочистості відбулися з ініціативи Ради ЧУГС). Маніфестація рушила містом після панахиди за Шевченком, яку українською мовою правив військовий священик Феодосій Станкевич (нині шанований у Запорізькій єпархії УПЦ МП як святий Феодосій Мелітопольський) у супроводі хору ЧУГС. Голова Ради ЧУГС В'ячеслав Лащенко звернувся до маніфестантів з промовою, зазначивши, що члени громади йдуть «поруч із братами і дружніми демократичними народами виборювати не тільки своє щастя й волю, а щастя й волю усіх народів Європи»; на його промову «більш як 20 тисяч українців» відповіли вигуками «Слава»Я. Христич. Зелені Свята в Севастополі. Нова Рада. № 55. 4 червня 1917 р..

Того дня на балконі приміщення Ради ЧУГС майоріли національний і малиновий прапори, а також був встановлений прикрашений квітами великий портрет ШевченкаХристич Я. Українські зелені свята у Севастополі. Спогад учасника. Дороговказ. Ч. 24. Квітень–червень 1969. С. 9–10..

Після української маніфестації, у другій половині червня 1917 року до Севастополя прибула Єкатєріна Брєшко-Брєшковская у супроводі інших російських соціал-революціонерів та соціал-демократів: на їхнє прохання Рада ЧУГС організувала у цирку Труцці віче під головуванням В. Лащенка, В. Савченка-Більського, М. Коломійця, І. Прокоповича, І. Усенка, Я. Христича та Д. Величка. Після дебатів «піднеслося може яких півсотні рук» на підтримку «гостей», що пропонували українцям долю мешканців «Юго-западного края Российской демократической республики»; натомість резолюцію Ради ЧУГС, що стосувалася українізації флоту та входження Криму до складу України, було підтримано переважною більшістю. Після цієї події до Севастополя прибув військовий і морський міністр Тимчасового уряду Росії Алєксандр Кєрєнскій, який узяв участь у делегатському зібранні гарнізону в залі Морського зібрання. Під час цього заходу член Ради ЧУГС Іван Усенко порушив питання про незалежність України, входження до її складу Криму та українізацію ЧФ; у відповідь на це Кєрєнскій заявив, що про такі «експерименти» рано говорити і, тим більше, їх здійснювати, та пообіцяв відвідати Севастополь наступного разу «за більш спокійної атмосфери, коли таких питань більше не буде».

26 червня (ст. ст.) 1917 року голова ради ЧУГС В'ячеслав Лащенко взяв участь у 7-му засіданні 5-ї сесії УЦР під головуванням Михайла Грушевського. Привітавши УЦР від української громади Севастополя, він зазначив, що до ЧУГС входять матроси, солдати та робітники, а також повідомив про заснування в місті військового клубу імені кошового отамана Івана Сірка. За словами Лащенка, ЧУГС під час заснування «зустріла прихильне відношення» з боку як громадських організацій Севастополя, так і командувача ЧФ Алєксандра Колчака. Зі зростанням організації неприхильне ставлення до українців у першу чергу виявили російські соціал-демократи, які звинувачували ЧУГС у «буржуазності», однак при цьому не демонстрували гострих проявів ворожнечі. Також Лащенко додав, що ЧУГС має соціал-революційну фракцію та декілька комісій, проводить видавничу діяльність, влаштувала національне свято. Від імені ЧУГС її голова звернувся до УЦР з проханням звернути особливу увагу «на Чорне море, на працю чорноморських громад»Українська Центральна Рада: документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1996. Т. 1. С. 128..

Приблизно в той же час Генеральний Військовий Комітет УЦР отримав телеграму з Севастополя за підписом члена Ради ЧУГС Миколи Неклієвича: у ній зазначалося, що ЧУГС на загальному зібранні представників флоту, гарнізону і цивільних мешканців Севастополя, яке відбулося 25 червня (ст. ст.), щиро привітала «українське озброєне військо на фронті, котре міцно боронить землю і волю Неньки України»Військові справи. Привітання. Нова Рада. № 90. 18 липня 1917 року..

У липні 1917 року на території колишньої Російської імперії відбулися вибори до міських дум. На території Кримського півострова участь у них українські партії брали лише в Сімферополі та Севастополі. Зокрема, у Севастопольській міській думі з 71 новообраного гласного український блок презентували члени Ради ЧУГС В'ячеслав Лащенко, Іван Лихоніс та Микола КоломієцьВінцковський Т. В. Розгортання українського національного руху в Таврійській губернії у першій половині 1917 року (за матеріалами газети «Южные ведомости»). Записки історичного факультету. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. 2008. С. 168..

Після того, як професор Лащенко став радником міського самоврядування, громаду у липні 1917 року очолив прапорщик Яким Христич.

У джерелах були зафіксовані імена кількох військових лікарів — членів ЧУГС, що в червні 1917 року висувалися у гласні Севастопольської міської думи за списком ЧУГС (наразі відомі лише їхні роки народження): Гікс Іван Миколайович (1883) — фармацевт; станом на січень 1917 р. був діловодом військово-санітарного управління Севастопольської фортеці; Сакович Олексій Юрійович (1881) — медик, мобілізований під час Першої світової війни; в березні 1917 р. затверджений молодшим лікарем 5 Морського полку окремої Чорноморської морської дивізії; за спогадами М. Михайлика — член Ради ЧУГС; Турукало Семен Якимович (1888) — фельдшер 1 статті; у квітні 1917 р. отримав посаду санітарного кондуктора, призначений до санітарно-дезінфекційного та евакуаційного загонів; у липні 1917 р. отримав перший класний чин колезького реєстратора і був призначений до штабу начальника 2 загону Транспортної флотилії ЧФ; Шулейко Борис Родіонович (1873) — колезький радник, вільний лікар-практик; Щока («Щека») Кіндрат Вікторович (1887) — санітарний кондуктор бригади тралення; в липні 1917 р. отримав перший класний чин колезького реєстратора; у листопаді 1917 р. на 1 Загальному Чорноморському з'їзді обраний членом Центрального Комітету ЧФ зі звільненням від обов'язків у своїй частиніКрестьянников В. В. Классные медицинские чины Черноморского флота в первой мировой и гражданской войнах. Вѣстникъ морского врача. Севастополь, 2007. № 3(3)..

1 листопада 1917 року у Києві на Українській генеральній морській раді севастопольська чорноморська українська громада представила військово-морську доктрину України. Доктрина передбачала, що український флот має бути в півтора разу сильнішим за решту військових флотів на Чорному морі, а також перехід усіх українських моряків, які служили в різних регіонах Російської імперії на Чорноморський флот до Севастополя.