Корабельний камуфляж — форма військового обману, при якій корабель фарбують в один або кілька кольорів, щоб приховати судно від візуального спостереження ворогом або ускладнити таке спостереження. Було розроблено та використано кілька типів корабельного камуфляжу: (а) приховування або крипсис, мета якого за допомогою кольорового забарвлення зробити корабель непомітним чи менш помітним для ворога; (б) обман, мета якого за допомогою забарвлення зробити так, щоб корабель виглядав меншим або, як у випадку з кораблями-пастками, імітував беззахисний торговий корабель, і (в) сліпучий камуфляж — яскрава деформаційна схема камуфляжу, мета якої ускладнити оцінку форми, а відповідно курсу та швидкості корабля. Контросвітлення, щоб приховати затемнений корабель на тлі трохи яскравішого нічного неба, було випробувано Королівськими ВМС Канади в камуфляжі розсіяного освітлення.
Збереглись відомості, що в античні часи кораблі час від часу маскували за допомогою камуфляжу. Середземноморські піратські кораблі іноді фарбували в синьо-сірий колір для приховування. Вегецій вказував, що під час Галльських воєн розвідувальні кораблі Юлія Цезаря, що збирали інформацію уздовж узбережжя Британії, перед висадкою були пофарбовані в блакитно-зелений колір. У епоху вітрил кораблі іноді розмальовували з метою ввести в оману щодо їх типу, а під час громадянської війни в США обидві сторони маскували свої кораблі, як для здійснення блокади, так і для нічної розвідки.
Першим масово використовувати корабельний камуфляж почало Британське адміралтейство під час Першої світової війни. Після того, як художник-мариніст Норман Вілкінсон запропонував використання сліпучого камуфляжу, на тисячі британських, а згодом і американських кораблів було нанесено яскраві деформаційні візерунками. Нанесенням на кораблі сліпучого камуфляжу Вілкінсон мав на меті не зробити кораблі невидимими і навіть не змусити противника промахнутися, а змусити його зайняти погану вогневу позицію. Під час Другої світової війни переглянута форма сліпучого камуфляжу застосовувалась британськими Королівськими ВМС та ВМС Сполучених Штатів, а також обмежено застосовувалась іншими флотами.
Після Другої світової війни радар зробив кольоровий камуфляж менш ефективним, хоча берегові судна продовжують використовувати схеми камуфляжу поряд із антирадарною технологією.
Раннє використання
Корабельний камуфляж час від часу використовувався з давніх часів. У книзі Філострата «Imagines» III століття н. е. зазначається, що середземноморські піратські кораблі іноді фарбували в синьо-сірий колір для маскування. В листі Вегеція IV століття н. е. зазначається, що «венеційський синій» (блакитно-зелений колір «морської хвилі») використовувався в 56–54 роках. е. під час галльських війн, коли Юлій Цезар послав свої speculatoria navigia (розвідувальні кораблі) для збору розвідданих уздовж узбережжя Британії. Кораблі були повністю розписані синювато-зеленим воском, вітрила та канати були пофарбовані в такий же колір. Матроси та військові на кораблях також були одягнені у «венеційський синій».
В Добу вітрил кораблі іноді використовували зовнішній камуфляж для отримання ефекту несподіванки та тимчасової тактичної переваги через введення супротивника в оману. Для цього кораблі розфарбовували так, щоб вони здавались кораблями іншого типу. Наприклад якщо військовий корабель планувалось видати за торговий, щоб не викликати підозр у ворога, гарматні порти військового корабля приховували пофарбованим полотном і навпаки, щоб видати торговий корабель за військовий і здаватись більш небезпечною здобиччю, на корпусі торгових суден малювали додаткові гарматні отвори. Наприклад, в одній зі своїх битв протягом 1778—1782 рр. американський капер Джонатан Гараден сховав гармати свого корабля «General Pickering», щоб виглядати як повільне торгове судно. Гараден дозволив набагато швидшому британському каперу наблизитися до свого корабля на близьку відстань, а потім швидко скинув намальоване полотно з борту й зробив повний бортовий залп, після чого легко захопив ворожий корабель.
Під час Громадянської війни в США камуфляжне пофарбування застосовувалася обома сторонами під час Морської блокади Півдня флотом Соза в 1861—1865 роках. Конфедерати та їх прихильники іноді фарбували свої кораблі в туманно-сірий колір, щоб ховатися в прибережному тумані від кораблів Соза.
У 1890-х роках німецькі та французькі бойові кораблі фарбували в сірий колір. Американський інтерес до корабельного камуфляжу отримав офіційне фінансування в 1898 році під час Іспано-американської війни, коли біла, світло-сіра та середньо-сіра фарби були оцінені на предмет їхньої здатності приховувати корабель, який помітно над горизонтом на тлі далекого неба. Художник Ебботт Гендерсон Теєр досліджував кольорові схеми контрзатінення, щоб «приховати» природні тіні. У 1900-х роках ВМС Сполучених Штатів змінили сірий колір на білий і в 1907 році Великий білий флот США вирушив у кругосвітнє плавання у складі 16 лінкорів з повністю білими корпусами. Білий колір було визнано невдалим, і після повернення Великого білого флоту, його кораблі пофарбували в сірий колір. Британські кораблі почали фарбувати в сірий колір у 1903 році, при цьому надавалась перевага світлішим відтінкам, щоб мінімізувати нагрівання металу від сонця в теплішому кліматі.
Перша світова війна
Під час Першої світової війни збільшення дальності корабельної артилерії і загроза атак високошвидкісними торпедами великої дальності, які використовуються проти військових кораблів і торговельних суден, спричинили значне збільшення використання корабельного камуфляжу.
Королівський флот
Багатокольоровий корабельний камуфляж був вперше введений у Великій Британії. Ще на початку Першої світової війни зоолог Джон Грем Керр написав листа Вінстону Черчиллю з пропозицією використовувати деформаційний камуфляж, щоб «зруйнувати» обриси кораблів, і контрзатінення, щоб зробити їх реальні обриси менш «щільними». Джон Керр був прихильником переконань американського художника Еббота Гендерсона Теєра, який також зробив пропозиції Британському воєнному офісу, безуспішно намагаючись переконати його прийняти бойове спорядження з деформаційними візерунками замість монохромного кольору хакі. Як і Теєру, Керру не вдалось переконати адміралтейство і від його ідей остаточно відмовились після відходу Черчилля з Адміралтейства навесні 2015 року. Після війни Керр подав позов про визнання за ним права першовідкривача «сліпучого камуфляжа» але програв розгляд.
З 1 лютого 1917 Німеччина розпочала необмежену підводну війну на морі. Протягом лютого-квітня 1917 року німецькі підводні човни знищили більше 1000 торгових суден (приблизно по 10 суден на день), що змусило Адміралтейство терміново повернутись до питання застосування камуфляжу, який би заважав німецьким підводним човнам ефективно нападати на військові та торгові кораблі. Художник-мариніст Норман Вілкінсон, запропонував Британському адміралтейству схему камуфляжу для боротьби з підводними човнами, що пізніше отримала назву «сліпучий камуфляж». На відміну від Керра, Вілкінсон прагнув досягнути не «невидимості» кораблів, а «руйнування» їх обрисів з метою ускладнити визначення їх курсу. Під керівництвом Вілкінсона Адміралтейство дослідило та випустило велику кількість шаблонів «сліпучих» камуфляжів, щоб протистояти загрозі з боку підводних човнів. Часто шаблони розробляли та наносили на моделі кораблів жінки-художниці, після чого моделі аналізувались у перископ в лабораторних умовах. Після випробувань у жовтні 1917 року Адміралтейство наказало пофарбувати всі свої торговельні судна сліпучими камуфляжами. Метою сліпучого камуфляжу було не засліплення рухом, а введення супротивника в оману щодо курсу корабля, як пізніше пояснив Вілкінсон:
Протягом 1917—1918 років понад 4000 британських торгових суден і близько 400 військово-морських кораблів були пофарбовані в сліпучий камуфляж.
Інші заходи військового обману, окрім сліпучого камуфляжу, включали встановлення перегородок проти далекомірів на щоглах та реях лінійних кораблів, таких як HMS Emperor of India у 1917 році. Також практикувалась оманлива мімікрія з важкоозброєними кораблями-пастками (Q-ships) замаскованими під торговельні кораблі.
Німецький імперський флот
Німецький флот приділяв мало уваги маскуванню. В будь-якому випадку, після неоднозначної Ютландської битви, в 1916 році німецькі військово-морські зусилля сконцентрувались на підводній війні. Однак Німеччина використовувала маскування, наприклад, фарбуючи кораблі в колірні схеми британського або нейтрального судноплавства. Наприклад, Kronprinzessin Cecilie був пофарбований так, щоб нагадувати британський лайнер Olympic, і в 1914 році йому вдалося досягти Америки, уникнувши британської блокади. У 1915 і 1916 роках німці також використовували торгові рейдери, переобладнані вантажні судна з прихованою потужною далекобійною артилерією. Ці кораблі були здатний прослизнути крізь британську блокаду, а потім атакувати у відкритому океані кораблі аж до південної Атлантики. Німецькі торговельні кораблі Першої світової війни рідко маскувались, і німецький флот не використовував кораблі-пастки, оскільки флоти союзників не нападали на торгове судноплавство.
Інші флоти Військово-морські сили британських союзників Франції та Італії переважно дотримувалися практики камуфляжу Британського Адміралтейства. У 1913 році американські експерименти з камуфляжем включали підводний човен, пофарбований у триколірний візерунок з широких вертикальних білих, зелених та синіх смуг, розроблений Вільямом Маккеєм. Вілкінсон був відправлений у відрядження до США, щоб проконсультувати американські ВМС щодо організації процесу маскування кораблів. Схеми сліпучого камуфляжу використовувалися на торгових суднах, військово-морських транспортах і менших військових кораблях. Броненосці були замасковані різними візерунками.
Друга світова війна Деякі шаблони двоколірних корабельних камуфляжів намагалися замаскувати корабель на фоні моря і неба біля горизонту. ВМС США пофарбували деякі кораблі в темно-сірий колір з білими конструкціями над рівнем містка. І ВМС США, і Королівський флот фарбували кораблі в темно-сірий колір на корпусі та світло-сірий на надбудовах і баштах. Шаблон USN 12 передбачав поступовий перехід від кольору «sea blue» корпуса під першою безперервною палубою до кольору «ocean gray» над нею. Верхівка щогл була пофарбована в сірий серпанок. Цей шаблон був змінений на інший, де нижня частина судна фарбувалась у колір не «sea blue», а «navy blue». Цей яскравий контраст на горизонтальній лінії біля горизонту зменшував видимість під час спостерігання з поверхні моря чи землі та створював ілюзію більшої дальності. Цей камуфляж вважався найбільш ефективним для артилерійських боїв з надводними кораблями або береговими батареями в районах, де спостереження з повітря було малоймовірним. Він використовувався в Атлантиці та європейських прибережних водах з кінця 1942 року до кінця Другої світової війни. Його носили прибережні кораблі в Тихому океані з кінця 1944 року після знищення потенціалу японської морської авіації в битві у Філіппінському морі. Подібні стандартні схеми Адміралтейства застосовувалися, починаючи з 1944 року, коли передбачалося, що ворожі сили матимуть радар. Кораблі в цілому були пофарбовані в світло-сірий колір, за винятком морської блакитної плями низько на корпусі, або між основними гарматними баштами, або по всій довжині корпусу.
ВМС США
У 1935 році Дослідницька лабораторія ВМС США почала дослідження та випробування шаблонів камуфляжу для кораблів. Деякі шаблони були оманливими, як-от намальована фальшива носова хвиля, що створювала враження високої швидкості. Заходи, які робили крейсери схожими на есмінці, були припинені після того, як це викликало плутанину у дотриманні позицій серед кораблів, що діяли у бойовому шикуванні.