Меттью Тімоті Гілі (, ) — англійський співак, пісняр і продюсер звукозапису, головний вокаліст і пісняр інді-поп-рок-гурту The 1975. Він відомий своїм ліризмом, музичною еклектикою, провокаційною манерою поведінки на сцені, і впливом на інді-поп-музику.
Гілі народився в Лондоні та виріс переважно в селі Олдерлі-Едж у графстві Чешир. У 2002 році зі своїми однокласниками у середній школі Вілмслоу створив гурт The 1975. Підписавши контракт з незалежним звукозаписним лейблом Dirty Hit гурт випустив чотири мініальбоми, перш ніж випустити однойменний студійний альбом у 2013. За ним вийшли альбоми I Like It When You Sleep, for You Are So Beautiful yet So Unaware of It (2016), A Brief Inquiry into Online Relationships (2018), Notes on a Conditional Form (2020) і Being Funny in a Foreign Language (2022). Кожен з їхніх студійних альбомів посів перше місце в чарті UK Albums Chart і потрапив у Billboard 200, отримавши високу оцінку критиків і потрапляв до списків найкращих альбомів року і десятиліття за версією багатьох видань.
Гілі активно виступає за права ЛГБТК+ і пом'якшення наслідків зміни клімату. У своїх піснях і виступах він також торкається таких тем, як покоління міленіалів, інтернет-культура, маскулінність, соціальна і політична обстановка. Він є лауреатом чотирьох премій Brit Awards і двох премій Ivor Novello Awards, зокрема як автор пісень року, а також був двічі номінований на премію Mercury Prize і Grammy Awards.
Раннє життя Метью Тімоті Гілі народився 8 квітня 1989 р. у Хендоні, північний Лондон. Він син акторів Тіма Гілі та Деніз Велч ; вони розлучилися 2012 року. Обоє батьків мають ірландське походження. Його дід по материнській лінії — драг-квін, а молодший брат Луїс — актор. З двох до чотирьох років жив у Мельбурні, але більшу частину раннього дитинства провів на тваринницькій фермі в Гедлі-он-Гілл, Нортумберленд. Коли йому було дев'ять років, сім'я переїхала в Олдерлі-Едж в графстві Чешир.
Батьки Гілі більшу частину його дитинства працювали акторами на сцені і телебаченні, а його мати стала знаменитістю в підлітковому віці Сам він не цікавився акторською майстерністю, але знімався як статист у телевізійних шоу своїх батьків, зокрема Coronation Street, Byker Grove і Waterloo Road . Його батьки були шанувальниками музики, вони познайомили його з соулом і Motown, а його батько спілкувався з багатьма музикантами, зокрема з Браяном Джонсоном з AC/DC (який став хрещеним батьком Гілі), Ріком Вейкманом з Yes, Марком Нопфлером з Dire Straits і Джеффом Лінном з Electric Light Orchestra. Пітер Гук з Joy Division і New Order був їх сусідом. Хрещений батько його матері, сценарист Ян Ла Френе, познайомив його з Рінго Старром . Першу гітару, на якій грав Гілі, було використано групою Dire Straits для запису пісні «Romeo and Juliet». За його словами, така близькість до музикантів означала, що «можливість стати рок-зіркою була частиною його реальності».
Гілі був тихою дитиною, якій постійно снилися яскраві кошмари. Перша ударна установка з'явилася у нього в п'ять років, до семи років він почав займатися карате, зрештою отримавши чорний пояс у підлітковому віці. Перші дванадцять років свого життя він був єдиною дитиною, «тому було багато відеоігор, багато відеокліпів Майкла Джексона, багато співу і танців для себе і самозабуття». На відміну від свого молодшого брата, Гілі «виріс у тусовочному домі» і згадує, як неодноразово спав у барі лондонського клубу Groucho . Він згадував цей аспект свого дитинства як «захоплюючий», а не як «тривожний». Його батьки обоє мали проблеми з алкоголем, а його мати використовувала кокаїн для самолікування в періоди гострої депресії, зокрема післяпологової.
Гілі здобув приватну освіту в школах Lady Barn House School і King's School, Макклсфілд, з якої був виключений за організацію бійцівського клубу. У 12 років він переміг у конкурсі талантів Королівської школи, виконавши пісні гуртів The La's і Oasis, і сказав місцевій газеті, що сподівається «стати поп-співаком», коли виросте. Потім він перейшов до місцевої загальноосвітньої середньої школи Вілмслоу, де познайомився і подружився зі своїми майбутніми товаришами по групі. Він отримав атестати про повну загальну середню освіту з музики та англійської мови, а потім три місяці навчався в музичному коледжі, після чого покинув навчання. На сайті Академії сучасної музики Гілі вказаний як випускник 2007—2008 років. Багато років потому Гілі назвав школу «нудним нав'язуванням, яке заважає мені бути поп-зіркою».
Кар'єра
2002—2011: Початок і перші роки The 1975
У 2002 році, у віці 13 років, Гілі був прийнятий Адамом Ханном на посаду барабанщика в групу, яку він створював з Россом Макдональдом у середній школі Вілмслоу . Коли після репетиції з гурту вибув потенційний вокаліст, Гілі також став головним вокалістом. Зрештою він познайомився з Джорджем Деніелом, який став барабанщиком гурту. До створення власної музики гурт виконував пісні в стилі панк та емо, збираючись у шкільному музичному залі та вдома в Гілі. Їх перший виступ перед 200 слухачами відбувся в рамках програми Macclesfield Youth Bands, організованої радою.
Після закінчення школи Гілі переконав своїх товаришів по групі вступити до університетів Манчестера, щоб зберегти гурт. Недовго провчившись у музичній школі, він недовго працював у компанії FatFace, баристою в Caffè Nero та кур'єром у китайському ресторані. Мати Гілі хвилювалася за його майбутнє, але батько «беззаперечно вірив у нього».
2012—2014: Сходження до слави До того як у 2012 р. гурт обрав назву The 1975, він виступав під різними іменами — Talkhouse, The Slowdown, Bigsleep, Drive Like I Do. Гілі розповів, що остаточна назва походить від каракулів на його примірнику роману Джека Керуака "В дорозі ", датованих «1 червня 1975 року».
1975 були відхилені всіма великими звукозаписними компаніями, а керівництво було збентежено жанровим підходом групи.
Після кількох років роботи менеджером гурту Джеймі Оборн заснував власний незалежний лейбл Dirty Hit і підписав контракт із гуртом за 20 фунтів. Згодом, з 2012 по 2013 рік, гурт випустив чотири мініальбоми — Facedown, Sex, Music for Cars і IV.
Гурт почав набирати обертів наприкінці 2012 року. Радіодіджей Зейн Лоу, який працював на той час на BBC, дав ефір EP Facedown, на радіо мали успіх пісні «Sex» і «Chocolate», а 2013 року гурт випустив дебютний альбом The 1975. За словами Гілі, альбом був натхненний Джоном Г'юзом і замислювався як «майже саундтреком до наших підліткових років». Альбом посів перше місце в чарті UK Album Chart. Гурт розпродав три концерти в лондонській Brixton Academy, підтримав The Rolling Stones у Гайд-парку і виступив на сцені Pyramid Stage на фестивалі Glastonbury.
2015—2017: Прорив У 2018 році гурт анонсував свій другий альбом «I Like It When You Sleep, for You Are So Beautiful yet So Unaware of It». Він посів перше місце в чарті альбомів Великобританії, а також очолив Billboard 200.
Вони презентували лід-сингл «Love Me», одночасно запланувавши тур на підтримку в Європі, Північній Америці та Азії. Прем'єра другого синглу «UGH!» відбулася 10 грудня на Beats 1. Третій сингл альбому " The Sound " дебютував на BBC Radio 1 14 січня 2016 року Перед виходом альбому 1975 випустили четвертий сингл " Somebody Else " 15 лютого на Beats 1. Прем'єра «A Change of Heart» відбулася на Radio 1 22 лютого, за чотири дні до виходу альбому. Їхній виступ на фестивалі Гластонбері в 2016 році отримав високу оцінку, а NME назвав Гілі «найкращою новою поп-зіркою Британії».
Алексіс Петридіс з The Guardian високо оцінив «дотепний самоаналіз і самокритичність» Гілі, наголосивши, що він «вміє знаходити прозові деталі, які підривають галасливу атмосферу самовдоволення». Альбом досяг першого місця у Великій Британії та США, отримав номінації на премії Греммі та Brit Award, а також потрапив у шорт-лист премії Mercury Prize .
Гілі виступив режисером кліпу на сингл Pale Waves " Television Romance ", співпродюсером якого він також виступив.
2018—2021: Схвалення критиків A Brief Inquiry into Online Relationships — третій студійний альбом гурту, номінований на Mercury Prize за яким 2020 року пішов альбом Notes on a Conditional Form; обидва альбоми очолили чарт альбомів Великобританії .
У 2019 році Гілі отримав номінацію на премію «Греммі» в категорії «Найкраща рок-пісня» за композицію «Give Yourself A Try» із їхнього третього студійного альбому «A Brief Inquiry into Online Relationships» . Альбом також отримав премію Brit Award в номінації «Британський альбом року». У 2020 році гурт отримав нагороди «Гурт десятиліття», «Найкращий британський гурт» і «Новатор» на NME Awards .
Пісня Гілі, яка отримала найбільше визнання критиків, — це пісня " Love It If We Made It ". Текст пісні натхненний таблоїдними заголовками статей, що висвітлюють суспільно-політичні події того періоду, такі як жорстокість поліції, Black Lives Matter («продають меланін, а потім душать чорношкірих»), смерть Алана Курді та криза біженців у Європі («пляж із потопаючими трирічними дітьми»), протест Коліна Каперніка, протест проти расової несправедливості в США («став на коліна на полі»), дослівні цитати Дональда Трампа (" I moved on her like a bitch "), а також прямі цитати з твітів Трампа («дякую, Каньє, дуже круто») і цитата з футболки президентської кампанії Трампа («на х*й ваші почуття»). У пісні також згадується політика постправди, економіка уваги, тюремна систему в США, інформаційне перенавантаження і смерть репера Lil Peep . Гілі охарактеризував пісню як «монтаж для часу, але це не змінить час. Вона не пропонує рішення». Слова пісні принесли Гілі нагороду за найкращу сучасну пісню на церемонії вручення премії Ivor Novello 2019, де він також був нагороджений як «Автор пісень року».
Гілі та Джордж Деніел виступили співпродюсерами мініальбому No Rome RIP Indo Hisashi, який вийшов у серпні 2018 року. У 2021 році він і Деніел спродюсували сольний мініальбом Beabadoobee Our Extended Play, який вийшов у березні 2021 року. У жовтні 2021 року Гілі виступив як запрошений гість для своєї подруги Фібі Бріджерс у Грецькому театрі в Лос-Анджелесі в межах її туру Reunion Tour, де вони вперше виконали дуетом пісню The 1975 " Jesus Christ 2005 God Bless America ".
2022–нині: подальший успіх У 2022 році Гілі спільно і Джеком Антоноффом написав і спродюсував п'ятий студійний альбом The 1975 «Being Funny in a Foreign Language». Він дебютував під номером 7 у Billboard 200 США, а також у топ-10 у Новій Зеландії, Японії, Канаді та Нідерландах. За роботу над альбомом він був номінований на «Альбом року» на Brit Awards 2023, «Автор пісні року» на церемонії Ivor Novello Awards і став переможцем у номінації «Британський рок/альтернативний виконавець» на церемонії вручення премії Brit Awards 2023 .
У квітні 2023 року гурт випустив альбом Live with the BBC Philharmonic Orchestra, який сягнув другого місця у Великій Британії. На підтримку нового альбому Гілі вирушив у світове турне під назвою At Their Very Best. Концертний сет містив у собі будинок у натуральну величину, а також два окремі акти й оповідну інтермедію: спочатку шоу, а потім концерт. Шоу-частина, в якій Гілі виступив як сценарист і режисер, отримала одностайне схвалення критиків, отримавши п'ятизіркові рецензії від Rolling Stone, NME, The Observer, The Telegraph, Evening Standard, і Metro . та інших видань. У рецензії на тур Rolling Stone написав: «Гілі та компанія встановили надзвичайно високу планку для інших концертів цього року. Частково перформанс, частково рок-шоу, і все це підкріплено одними з найкращих поп-пісень, що з'явилися за останнє десятиліття. Цей концерт має вважатися визначальним зразком того, як треба робити концерти на арені»