Порція Мей Вайт (24 червня 191113 лютого 1968) — канадська співачка— контральто, відома тим, що стала першою темношкірою канадською концертуючою співачкою, яка досягла міжнародної слави. Вироставши в церковному хорі свого батька в Галіфаксі, Нова Шотландія, Вайт брала участь у місцевих співочих конкурсах у підлітковому віці, а пізніше навчалася в Музичній консерваторії Галіфакса. У 1941 і 1944 роках вона дебютувала на національному та міжнародному рівнях як співачка, отримавши схвалення критиків за виконання як класичної європейської музики, так і афроамериканських спіричуелс. Пізніше Вайт здійснила турне по Європі, Карибському басейну, Центральній і Південній Америці.

Коли проблеми з вокалом і рак зрештою призвели до її виходу на пенсію в 1952 році, Вайт оселилася в Торонто і згодом навчала молодих канадських музикантів, таких як Лорн Ґрін, Дайна Крісті, Дон Франкс, Роберт Ґуле та Енн Марі Мосс. Одним з останніх великих публічних виступів Вайт був спеціальний виступ для королеви Єлизавети II і принца Філіпа в 1964 році.

Уряд Канади оголосив Вайт особою національного історичного значення. Її початкові прихильники в Новій Шотландії заснували Nova Scotia Talent Trust, присуджуючи щорічні мистецькі стипендії як новим, так і відомим місцевим артистам, а уряд Нової Шотландії продовжує присуджувати щорічну премію Порції Вайт. У 2007 році Музична асоціація Східного узбережжя посмертно нагородила Вайт нагородою за життєві досягнення.

Молодість і сім'я

Порція Мей Вайт народилася 24 червня 1911 року в Труро, Нова Шотландія як третя з 13 дітей, у сім'ї Ізі-Дори (Вайт) і Вільяма Ендрю Вайта. Її мати походила з чорних лоялістів у Новій Шотландії, тоді як її батько був сином колишніх рабів з Вірджинії; він самостійно переїхав до Канади. Вільям навчався в Університеті Акадії в Новій Шотландії, ставши згодом першим чорношкірим канадцем, який закінчив Академію зі ступенем доктора богослов'я. Після Першої світової війни сім'я Вайтів переїхала до Галіфакса, а Вільям став служителем баптистської церкви на Корнволліс-стріт.

Багато інших членів сім'ї Порції Вайт продовжували досягти видатних позицій у політичному та культурному житті Канади, включаючи її братів Джека, відомого канадського профспілкового лідера; Білла, першого канадця африканського походження, який балотувався на політичну посаду в Канаді; і Лорна, постійного виконавця телешоу Singalong Jubilee. Вайт також стала тіткою сенатора Дональда Олівера та політичної коментаторки Шейли Вайт.

Порція Вайт почала свою музичну кар'єру у віці шести років як учасниця хору в баптистській церкві Корнволліс-стріт, де її мати також була музичним керівником. Коли Вайт подорослішала, вона стала керівником хору та допомагала у зборі коштів для церкви, співаючи на щотижневому радіошоу свого батька. Пізніше в інтерв'ю Вайт пояснила, що її любов до музики та виступів виникла рано:Мені ніхто ніколи не казав співати, я народилася співати. Думаю, якби зі мною ніхто ніколи не спілкувався, я б не змогла спілкуватися інакше, як співом. Я завжди бачили у своїх снах, як я вклоняюся публіці, співаю перед людьми і походжаю сценою, будучи маленькою дівчинкою.Будучи підлітком, Вайт взяла участь у місцевому конкурсі вокалістів зі своєю сестрою Джун; пара виконувала арію з опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» . Вони отримали першу премію. Незважаючи на те, що Вайт хотіла продовжити кар'єру співачки, вона не могла дозволити собі професійне навчання в той час.

Вайт вступила до університету Далгаузі в 1929 році, навчаючись на вчительку. З початку 1930-х років вона викладала в Афріквіллі та Лукасвіллі, двох невеликих громадах Галіфакса, які складалися переважно з чорношкірих жителів Нової Шотландії, і в цей час Вайт нарешті змогла почати платити за уроки вокалу. Вона регулярно брала участь у музичному фестивалі в Галіфаксі, вигравши срібний кубок Гелен Кеннеді в 1935, 1937 і 1938 роках, доки організатори фестивалю нарешті не вирішили нагородити її кубком назавжди.

У 1939 році Вайт отримала стипендію для продовження музичного навчання в Музичній консерваторії Галіфакса з відомим італійським баритоном Ернесто Вінчі, і Вінчі навчав її використовувати вокальний стиль бельканто. Невдовзі Вайт дала свій перший офіційний сольний концерт, а після початку Другої світової війни вона продовжила співати на концертах і радіошоу. Вона отримала нагороди на провінційних музичних фестивалях, а в середині 1941 року вона зустріла Едіт Рід, запрошену директорку школи в Торонто, яка запропонувала організувати для Вайт нові можливості для виступів.

Співоча кар'єра та подальше життя

У листопаді 1941 року за підтримки Рід 30-річна Вайт дебютувала як співачка в Торонто в Eaton Auditorium. Публіка прихильно сприйняла її, навіть наступного дня після її виступу від Oxford University Press отримала пропозицію щодо управління кар'єрою. Незважаючи на те, що вона зіткнулася з расизмом, коли шукала нові замовлення на виступи, Вайт згодом гастролювала по Канаді, виступаючи з концертами в таких місцях, як резиденція генерал-губернатора Рідо-Голл.

Вайт співала як класичну європейську музику, так і афроамериканські спіричуели, а твори Гаррі Т. Берлі були постійною частиною її концертного репертуару. Поряд з англійськими творами вона виконувала музику італійською, німецькою, французькою та іспанською мовами, а триоктавний діапазон Вайт викликав схвалення критиків. У рецензії Гектора Чарльзворта в The Globe and Mail відзначено «гострий вираз і красу артикуляції» Вайт, тоді як критик із Toronto Evening Telegram сказав, що у неї «барвисте та гарно відтінене контральто».. . . Це природний голос, дар небес". Вайт порівнювали з відомою американською співачкою-контральто Маріан Андерсон.

Після прослуховування у генерального менеджера Метрополітен-опери Едварда Джонсона Вайт дебютувала на міжнародному рівні в Нью-Йорку в 1944 році, ставши першою канадкою, яка виступала в Нью-Йоркській міській залі. «Нью-Йорк Таймс» повідомила про її виступ як «чудовий», а Пол Боулз з «Нью-Йорк Геральд Триб'юн» написав, що «Вайт, контральто, показала публіці… що вона не тільки володіє чудовим вокальним інструментом, але також має достатньо музичних здібностей і розуму, щоб робити з ним те, що вона хоче».

Вайт продовжувала співати на багатьох інших концертах по Сполучених Штатах. Провінція Нова Шотландія та місто Галіфакс надали нову фінансову підтримку для висхідної зірки, купивши накидку з білої лисиці, яку Вайт одягала на виступи. У 1945 році вона підписала контракт з артистичним агентством Columbia Concerts Incorporated. У 1946 році відбувся тримісячний тур Центральною та Південною Америкою та Карибським басейном, а в 1948 році вона співала у Франції та Швейцарії Вайт була першою темношкірою канадською співачкою, яка здобула таку міжнародну популярність.

Вокальні проблеми, виснажливий розклад виступів і остаточний діагноз раку молочної залози згодом сприяли тому, що Вайт передчасно покинула публічний спів у 1952 році, оселившись у Торонто, де навчалася у сопрано Джини Сігна та Ірен Джесснер у Королівська консерваторія музики. Будучи викладачкою вокалу, Вайт також продовжувала викладати деяким перспективним музичним талантам Канади, а серед її учнів були співаки Лорн Ґрін, Діна Крісті, Дон Франкс, Роберт Ґуле, Енн Марі Мосс та Джудіт Лендер. Вайт з'явилася в Галіфаксі для кількох рідкісних виступів протягом 50-х років; хоча вона оголосила про свій намір відновити повну кар'єру співачки, її повернення до концертної діяльності так і не відбулося. У 1964 році вона співала в командному виступі для королеви Єлизавети II і принца Філіпа на відкритті Центру мистецтв Конфедерації в Шарлоттауні, Острів Принца Едварда . Це був один з останніх її великих концертів.

Вайт померла в Торонто 13 лютого 1968 року у віці 56 років.

Спадщина і почесті

У 1944 році прихильники Вайт у Новій Шотландії заснували Nova Scotia Talent Trust, щоб надати їй фінансову допомогу для її кар'єри співачки. Траст продовжив установлювати щорічні стипендії для інших артистів Нової Шотландії і продовжує присуджувати нагороду Порції Вайт артистам, які демонструють «виняткову відданість і потенціал у вокалі». Уряд провінції Нова Шотландія також присуджує премію Порції Вайт за «культурні та мистецькі досягнення», а перша премія Порції Вайт у 1998 році була присуджена новошотландському поету Джорджу Елліотту Кларку, двоюрідному племіннику Вайт.

Уряд Канади оголосив Вайт особою національного історичного значення, і вона була представлена в спеціальному випуску поштових марок Тисячоліття, присвячених досягненням Канади. У 2007 році на церемонії вручення музичної премії East Coast Music Awards Вайт була посмертно нагородженою премією доктора Гелен Крейтон за життєві досягнення. Її іменем названі квартал Порція-Вайт-Корт в Галіфаксі, а також атріум Порції Вайт у середній школі Цитадель. У 2017 році молодіжна премія Порції Вайт була заснована в рамках African Nova Scotian Music Awards.

Вайт була персонажем п'єси Ленса Вулвера "Порція Вайт: спочатку ти мрієш " (також відомої просто як «Порція»), документального фільму Сільвії Гамільтон «Порція Вайт: Думай про мене» та книги Джорджа Елліотта Кларка «Порція Вайт».

Портрет Вайт роботи Гедлі Рейні постійно виставляється в Будинку уряду в Новій Шотландії на честь її внеску в мистецтво.

Дискографія

Think on Me (1968, White House Records) WH-6901 Great Voices of Canada, Vol 5. White et al. Analekta AN 2 7806 First You Dream (1999. C. White) W001-2 Library and Archives Canada also holds audio recordings of White's live performances.

Примітки

Подальше читання

Clarke, George Elliot. 2019. Portia White: A Portrait in Words. Halifax: Nimbus Publishing. Gauthier, Natasha. 2020. «Where is BLACK OPERA in Canada.» Opera Canada 6, no. 2 (Winter): 65–68.

Goodall, Lian. 2008. Singing Towards the Future: The Story of Portia White. Toronto: Dundurn Press. Hamilton, Sylvia D. 2004. «A Daughter's Journey.» Canadian Woman Studies 23, no. 2. (Winter): 6–12. Hamilton, Sylvia D. 2009. «Searching for Portia White.» In Rain/Drizzle/Fog: Film and Television in Atlantic Canada, edited by Darrell Varga, 259—287. Calgary: University of Calgary Press.

Посилання

«A Tribute to My Aunt Portia White» by former Senator Donald Oliver Archived Interviews with Portia White on CBC News Celebrating Portia White (with music clips) on CBC News Dalhousie Originals: Portia White from Dalhousie University Photos from stage play Portia (2017) from Victoria Playhouse Petrolia Portia White online biography (1995) archived from Western Washington University