Роберт Г'юаут Джексон (; 13 лютого 1892 року, Спрінг-Крік, Пенсильванія, США — 9 жовтня 1954 року, Вашингтон, США) — американський юрист, правознавець та політик, який обіймав посаду судді Верховного Суду США з 1941 року до своєї смерті у 1954 році. Раніше він працював Генеральним соліситором США та Генеральним прокурором США, і є єдиним, хто обіймав всі три ці посади. Джексон також був відомий своєю роботою головним прокурором США на Нюрнберзькому процесі над нацистськими військовими злочинцями після Другої світової війни.
Життєпис Роберт Джексон народився 13 лютого 1892 року в Спрінг-Крік Тауншип, Пенсильванія. Його батько, Вільям Елфред Джексон, був фермером. Роберт ріс на фермі батьків біля Фрюсбурга та Джеймстауна. В 1911 році Джексон закінчив старшу школу в Джеймстауні. Після закінчення школи він записався на курс з права у відомого місцевого адвоката Френка Мота. Джексон закінчив дворічний курс з права в Школі права Олбані за один рік, а потім повернувся до Джеймстауна, щоб продовжити навчання із Френком Мотом. В 1913 році у віці 21 року Джексон склав адвокатський іспит і став членом Нью-йоркської асоціації юристів.
Крім того, в 21 рік Джексон захоплюється політичною діяльністю: його обирають до комітету Демократичної партії штату Нью-Йорк. В цей період він знайомиться з Рузвельтом. Рузвельт тоді працював в адміністрації президента Вільсона і був контактною особою для нью-йоркського комітету Демократичної партії в Вашингтоні. В 1913 та 1914 роках Джексон часто їздив до Вашингтону в партійних справах. Будучи губернатором штату Нью-Йорк, Рузвельт запропонував Джексону роботу в Комісії з питань державної служби, але Джексон відмовився.
Робота адвокатом дозволила Джексону придбати будинок в Джеймстауні, човен та ферму. В 1916 році він одружився із Ірен Еліс Ґерхардт. Джексон був радником з корпоративних питань для місцевої адміністрації в Джеймстауні, а також був радником та директором в місцевому банку, залізничній і телефонній компаніях, та інших підприємствах. Крім того, Джексон був президентом асоціації юристів в Джеймстауні, президентом федерації асоціацій юристів західного Нью-Йорку та головою національної конференції делегатів Американської асоціації юристів.
У президентській кампанії 1932 року, Джексон підтримував Рузвельта, подорожував по штату Нью-Йорк і агітував на його підтримку. Свою першу посаду в федеральному уряді отримав в 1934 році, — посаду Головного юриста в Податковій службі США. На цій посаді Джексон відзначився роботою над справою про ухилення від сплати податків відомого американського бізнесмена та політика Ендрю Меллона. Шріфтґіссер писав, що завдяки роботі Джексона, Меллону довелось сплатити в казну 750 000 доларів. Після цього Джексон перейшов до Міністерства юстиції, де спочатку працював помічником з податкових питань, а потім — з антимонопольних питань. В антимонопольному відділі Джексон, зокрема, займався справами проти нафтової компанії Socony-Vacuum Oil та алюмінієвої компанії Aluminum Company of America.
Джексон приймав активну участь в президентській кампанії 1936 року, підтримуючи Рузвельта та поділяючи його невдоволення Верховним судом, який своїми рішеннями заважав впровадженню політики Нового курсу. У 1937 році Джексон проінформував Рузвельта, що хоче звільнитись з державної служби та повернутись до приватної практики. Рузвельт не прийняв відставки Джексона, а натомість призначив його Генеральним соліситором в березні 1938 року. Крім того, Рузвельт запропонував Джексону стати кандидатом на пост губернатора Нью-Йорку, щоб в 1940 році він спробував себе як кандидат на президентських виборах. Однак, кандидатура Джексона не знайшла достатньої підтримки. Генеральним соліситором Джексон представляв уряд у 44 судових справах у Верховному суді та програв лише 6 справ.
У 1940 році Рузвельт призначив Джексона Генеральним прокурором США. Рузвельт проінформував Джексона, що збирався призначити його Головою Верховного Суду, коли діючий Голова вийде на пенсію. В 1941 році Голова Верховного Суду, Чарльз Еванс Г'юз, вийшов на пенсію. Рузвельт консультувався із Г'юзом на предмет того, кого краще призначити Головою Верховного Суду. Г'юз зазначив, що Головою має стати хтось із суддів Верховного Суду. Г'юз віддавав перевагу Гарлану Ф. Стоуну. Рузвельт підвищив Стоуна до Голови Верховного Суду, а на його місце призначив Джексона влітку 1941 року.
Джексон розглядався багатьма як очевидний наступник Стоуна на посаді Голови Верховного суду. Це породжувало неоднозначне ставлення до нього Стоуна та інших суддів-колег. В 1945 році Джексон перервав свою роботу в Верховному суді, щоб, на прохання президента Трумена, стати Головним прокурором США на Нюрнберзькому процесі. В 1946 році, після завершення Нюрнберзького процесу Джексон повернувся до своїх суддівських обов'язків, які виконував до смерті.
Весною 1954 року Джексон переніс інфаркт, але вже в травні 1954 повернувся до виконання своїх обов'язків. Однак він не зміг пережити другий інфаркт і помер 9 жовтня 1954 року.
Діяльність на посаді Генерального солісітора США На посаді Генерального соліситора Джексон виступав представником уряду США в низці справ, що розглядались у Верховному суді США. Значна частина справ, якими займався Джексон, стосувались заходів, що впроваджувались в рамках Нового курсу, та оскаржувались в суді. Серед таких справ були справа про законність наказу Міністра сільського господарства, яким встановлювались максимальні ставки, які могли стягуватись рекламними агенціями на скотобазі в Канзас-Сіті, справа про конституційність закону, що запроваджував квоти на продаж сушеного тютюну, справа про конституційність закону про інспекцію тютюну, справа про законність наказу, що тимчасово встановлював ставки на електроенергію тощо. На деяких суддів Верховного суду Джексон справив враження своєю аргументацією та переконливістю. Суддя Луї Брендайс навіть сказав, що Джексон має бути довічним Генеральним соліситором. Сам Джексон описав свою роботу на посаді Генерального соліситора як «найбільш приємний період усього свого офіційного життя» і сказав, що ця посада надала йому «найбільшу професійну можливість і інтелектуальне задоволення серед всіх державних посад».
Діяльність на посаді Генерального прокурора США Під час відносно короткого перебування на посту Генерального прокурора Джексон відзначився тим, що надавав юридичну підтримку президентським ініціативам, пов'язаним із початком війни в Європі, а саме, складанню Прокламації про нейтралітет і президентських наказів, якими оголошувалася часткова надзвичайна ситуація. Крім того, Джексон підготував формальний юридичний висновок, який дозволяв Рузвельту укласти домовленість про есмінці в обмін на бази Великої Британії без схвалення Конгресу. Висновок Джексона критикували деякі представники академічних кіл, зокрема, за те, що в ньому ігнорується міжнародне право, а також деякі положення законів США. В приватній переписці Едвін Борчард, професор Єльської юридичної школи, називав висновок Джексона ганебним та таким, що нехтує останніми залишками поваги до права.
Серед інших кроків Джексона на посаді Генерального прокурора: встановлення єдиних правил для тих, проти кого порушені справи в порушенні антимонопольного законодавства, а також відмова від висування обвинувачень проти осіб, які набирали американських добровольців для боротьби проти сил Франсіско Франко в іспанській громадянській війні, порушуючи закон про нейтралітет США. Джексон вважав переслідування осіб, що набирали американських добровольців для війни в Іспанії, несправедливою та зайвою спробою покарати людей за їхні погляди щодо закордонного конфлікту, який вже завершився.
Діяльність на посаді судді Верховного суду США
Позиція Джексона в ключових судових рішеннях
Справа «Західно-Вірджинська рада з освіти проти Барнетта» (1943 р.) В справі «Західно-Вірджинська рада з освіти проти Барнетта» () головним правовим питанням було, чи не порушують штатні закони, які вимагають від учнів віддавати честь прапору США та давати клятву вірності прапору США, конституційне положення про свободу слова, закріплене в Першій поправці до Конституції США. Верховний суд США, більшістю у співвідношенні 6 до 3-х, постановив, що такі штатні закони порушують конституційне положення про свободу слова. Думку більшості, яка широко цитується в інших судових рішеннях, сформулював та виклав Роберт Джексон. Зокрема, Джексон написав: «У мірі того, як зростає державний тиск на досягнення єдності, все гострішими стають спори щодо того, про чию єдність йде мова. Мабуть, жодна інша провокація не могла б спричинити глибший розкол серед наших людей, ніж спричинило визнання того, що необхідно обирати між доктринами і програмами, за допомогою яких освітні урядовці будуть примушувати молодь до єднання. Даремність спроб нав'язувати єдність вбачається в кожній такій спробі, починаючи із зусиль Риму придушити християнство, як порушника язичницької єдності, Інквізиції, — як засобу досягнення релігійної та династичної єдності, заслання до Сибіру, — як засобу досягнення російської єдності, і закінчуючи невдалими зусиллями наших нинішніх тоталітарних ворогів. Ті, хто починають примусовим шляхом викорінювати незгоду, скоро стануть тими, хто винищує інакомислячих. Примушуванням до однаковості думок можна досягти лише єдності цвинтаря.»West Virginia Bd. of Ed. v. Barnette [Справа «Західно-Вірджинська рада з освіти проти Барнетта»], 319 U.S. 624, 63 S. Ct. 1178, 87 L. Ed. 1628 (1943) (англійська). Джексон далі продовжив, що Перша поправка Конституції не дозволяє такого тиску, оскільки за американською концепцією держави суспільна думка контролює владу, а не влада контролює суспільну думку.
Справа «Коремацу проти США» (1944 р.)
В справі «Коремацу проти США» () розглядалось питання законності військового наказу, відповідно до якого із західного узбережжя США були депортовані всі особи японського походження та переміщенні до таборів для інтернованих. Коремацу відмовився залишати визначену в наказі територію та був засуджений. Верховний суд США постановив, що наказ був законним. Джексон був одним із суддів, хто не погодився із рішенням, та написав свою відмінну думку. Зокрема, Джексон вказав на те, що єдиний «злочин» Коремацу полягав у тому, що він залишався в місці, де він жив, і, що така поведінка була прирівняна до злочину військовим наказом, а не законом Конгресу. Він також звернув увагу на те, що причиною того, що Коремацу був притягнутий до відповідальності було його походження. Джексон відкидає ідею законності військового наказу, на підставі якого було засуджено Коремацу: « …[військовий] командир, тимчасово зосереджуючи життя суспільства на обороні, виконує військову програму; він не створює закон у тому розумінні, в якому це термін відомий судам. Він видає накази, і вони можуть мати певну владу як військові команди, хоча вони можуть бути дуже поганими з точки зору конституційного права.»Korematsu v. United States [Справа «Коремацу проти США»], 323 U.S. 214, 65 S. Ct. 193, 89 L. Ed. 194 (1944) (англійська). Далі Джексон стверджував, що тлумачити конституційне положення про належну правову процедуру таким чином, що виходить, що військовий наказ є законним, означає завдати удару по свободі. Джексон застеріг: якщо військовий командир просто порушить конституційні межі, це буде випадком, але, якщо суд схвалить таку поведінку, — це стане конституційною доктриною.
Справа «Кунц проти Нью-Йорка» (1951 р.)