«Гроза» — п'єса Олександра Островського на п'ять дій, написана в 1859 році, в атмосфері передреформного суспільного підйомуТеатральная энциклопедия. Гл. ред. П. А. Марков. Т. 2 — М.: Советская энциклопедия, 1963А. Н. Островский. Полное собрание сочинений. Том II. Пьесы 1856—1861. М.: 1950. Государственное издательство художественной литературы. 405 с, илл. стр. 399—401. Події, що зображає автор, розгортаються влітку у вигаданому місті Калинові на Волзі. Між третьою та четвертою діями п'єси минає 10 днів.

Сюжет У сімействі Кабанових панує «домострой», який вершить мати Тихона Івановича Кабанова — Марфа Ігнатівна Кабанова (Кабаниха). Катерина, головна героїня, з дитинства жила в атмосфері любові та ласки у своєї матері, але після одруження з Тихоном її життя змінилося, стало підневільним. Потім вона закохується в Бориса Григоровича — племінника Дикого (ще одного самодура, жадібного і жорстокого). Борис теж закоханий у Катерину. Усвідомлюючи весь тягар свого становища, закохані таки таємно зустрічаються. Потім Катерина, за своєю світлою, богобоязливою натурою, зізнається чоловікові — у присутності його матері — у зраді, після чого життя молодої жінки стає нестерпним. Незабаром Борис їде за наказом Дикого до Сибіру, а Катерина вчиняє самогубство, кидаючись у Волгу.

Історія написання Олександр Островський почав писати п'єсу в липні 1859 року. Закінчивши «Грозу» 9 жовтня, він 14 жовтня вже відправив її у цензуру до Петербурга. Рукопис зберігається у Російській державній бібліотеці.

З написанням п'єси «Гроза» пов'язана особиста драма письменника. У рукописі п'єси, поряд зі знаменитим монологом Катерини: «А які сни мені снилися, Варенько, які сни! Або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голоси…», є запис Островського: «Чув від Л. П. про такий самий сон…». Л. П. — це акторка Любов Павлівна Косицька, з якою молодий драматург мав дуже непрості особисті стосунки: вона була одружена, та й він був невільний. Чоловіком акторки був артист Малого театру І. М. Нікулін. А Олександр Миколайович співмешкав із простолюдинкою Агафією Іванівною, у них були спільні діти (всі вони померли в ранньому віці). З Агафією Іванівною Островський прожив майже двадцять років100 великих писателей // автор Любовь Калюжная.

Саме Любов Павлівна Косицька стала прототипом героїні п'єси Катерини, вона ж стала першою виконавицею ролі.

Персонажі Савел Прокопович Дикий, купець, значне обличчя в місті. Борис Григорович, племінник його, юнак, порядно освічений. Марфа Ігнатівна Кабанова (" Кабаниха "), багата купчиха, вдова. Тихін Іванович Кабанов, син Марфи Кабанової. Катерина, головна героїня, дружина Тихона Кабанова. Варвара, сестра Тихона. Кулігін, міщанин, годинникар-самоучка, що відшукує перпетуум-мобілі. Ваня Кудряш, молодий чоловік, конторник Дикого. Шапкін, міщанин. Феклуша, мандрівниця. Глаша, дівка в будинку Кабанихи. Бариня з двома лакеями, стара сімдесяти років, напівбожевільна. Міські жителі обох статей.

Критика «Гроза» стала предметом запеклих суперечок критиків як XIX, так і XX століття. У XIX столітті про неї з протилежних позицій писали Микола Добролюбов (стаття " Промінь світла у темному царстві "), Дмитро Писарєв (стаття " Мотиви російської драми ") та Аполлон Григор'єв. У XX столітті — Михайло Лобанов (у книзі «Островський», випущеній у серії «ЖЗЛ») та Володимир Лакшин.

Гроза (фільм, 1912) — фільм режисера Кая Ганзена Гроза (фільм, 1933) — фільм режисера Володимира Петрова Гроза (телеспектакль, 1977) — фільм-вистава режисерів Фелікса Глямшина та Бориса Бабочкіна Гроза (фільм, 2019) — фільм Григорія Константинопольського за мотивами п'єси

Адаптації На сюжет п'єси «Гроза» написано ряд опер (див. Гроза (значення)): в 1867 композитором В. Н. Кашперовим на лібрето власного твору (опера поставлена в тому ж році в Москві та Санкт-Петербурзі), потім — найвідоміша — Леошем Яначеком («Катя Кабанова», постановка 1921, Брно), 1940 року Борисом Асаф'євим на власне лібрето, Віктором Трамбіцьким на лібрето І. І. Келлера, італійським композитором Лодовіко Рокка (, 1952).

Примітки