Функціоналі́зм — архітектурний напрям, різновид раціоналізму, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, своєю чергою, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях.
Функціоналізм: 1) архітектурний принцип, за яким певна споруда формується під впливом функції, яка повинна заповнити цю споруду. Функціоналізм найчастіше розуміють в архітектурі та дизайні як відхід від суто естетичних принципів формотворення, що призводить до інтерпретування форми як виразника функціонального призначення споруди чи іншого об'єкта. Це популярно трактується так: краса в архітектурі та дизайні є результатом функціональності.
Функціоналізм є того ж віку, що й будівництво загалом. Цей принцип незмінно проходить усю історію архітектури: вже за часів палеолітичних печерних жител і неолітичних стовпових споруд форма керувалася функцією, у римських укріпленнях та акведуках, у середньовічних замках, у ренесансних і барокових палацах, у складських спорудах XVIII ст., у житлових будівлях XIX ст. та адміністративних будинках XX ст. існує тісний взаємозв'язок між формою та функцією;
2) термін, що позначає архітектуру XX ст. до появи постмодернізму та деконструктивізму, тотожний із раціоналізмом, а також синонімічний із поняттями «модернізм» та «інтернаціональний стиль». Функціоналізм в архітектурі частково діє як поняття модерну у протиставленні до традиційної архітектури. Функціоналістська традиція сягає естетичних поглядів теоретиків XIX ст. (Семпер, Лотцер, Грено). Засновником сучасного функціоналізму вважають американського архітектора Люїса Саллівана (), який у 1896 році у своєму творі «The Tall Office Building Artistically Considered» твердив: «форма слідує за функцією» (). Пізніше поняття функціоналізму, частково редуковане, слугувало гаслом для різноманітних напрямків авангардної архітектури I половини XX ст.: романтичної органічної архітектури Френка Ллойда Райта (), класичного раціоналізму Людвіга Міс ван дер Рое (), життєлюбного експресіонізму Еріха Мендельсона (), непоступливого монументалізму Джузеппе Террані (), довільних ігор з формою Гюго Герінга (), суворих геометричних форм Ле Корбюзьє ().
Див. також Конструктивізм Функціоналізм в архітектурі Львова
Література Vers une Architecture and Villa Savoye: A Comparison of Treatise and Building — A multipart essay explaining the basics of Le Corbusier's theory and contrasting them with his built work. Behne, Adolf (1923). The Modern Functional Building. Michael Robinson, trans. Santa Monica: Getty Research Institute, 1996. Forty, Adrian (2000). «Function». Words and Buildings, A Vocabulary of Modern Architecture. Thames & Hudson, p. 174-195. Криворучко Ольга. Сучасна архітектура: Термінологічний словник.- Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008.-136 с. Michl, Jan (1995) «Form follows WHAT? The modernist notion of function as a carte blanche»
Посилання Функционализм//Большая советская энциклопедия