Російський імператорський дім, Імператорська фамілія — безпосередні представники роду Гольштейн-Готторп-Романових, що займали імператорський престол Російської імперії, і їх сім'я, чиї права і обов'язки визначалися законодавством Російської імперії, особливо законами про імператорську фамілію — «Установами про Імператорську фамілію» 1797 та 1886 років.
Крім власне Романових межі XIX—XX століть включав також деяких представників династій лейхтенберзьких, ольденбурзьких і мекленбурзьких правителів як нащадків імператорів жіночої лінії.
Прізвище та рід
«Юридично питання про іменування династії тоді [після смерті Єлизавети Петрівни у 1762] не було врегульовано. Петро III зробити цього, мабуть, не встиг, а Катерина II не стала привертати до цієї делікатної проблеми особливої уваги. Надалі, у міру зміцнення царюючої династії, необхідність у цьому відпала».
Ю. Кузьмін, який досліджував питання іменування династії, пише, що «незрозуміла ситуація з ім'ям правлячої династії призвела до того, що її просто перестали вказувати». Прізвище «Романови» не згадується у Основних державних законах 1906 року, а ст. 25 лише говориться, що «Імператорський Всеросійський Престол є спадковий в імператорському Домі, що нині благополучно царює». У енциклопедичних словниках ХІХ століття цю проблему також обходиться стороною.
У Росії «згадали про „Романових“ напередодні 300-річчя обрання на престол царя Михайла Федоровича. До цього поняття „Дім Романових“ дуже рідко зустрічалося навіть у назвах книг. Пишні свята мали сприяти формуванню позитивного образу монархії, показати відданість народних мас самодержцю. Важливим моментом в ідеології урочистостей була демонстрація наступності між Миколою II та справжнім родом Романових. Саме після цього ювілею поняття „Дому Романових“ стало активно використовуватися в житті та літературі». Напередодні цього, однак, чиновники дійшли висновку, що «йменування Російської імператорської фамілії домом Романових неправильне не тому, що вони фактично не є Романовими, а тому, що це сімейство зовсім не має прізвища як такого». Це викликало проблеми з ім'ям персон, котрі вступають у морганатичний шлюб, чи їх нащадків.
У 1911 році великі князі на прохання імператора влаштували нараду, що стосується морганатичних шлюбів, де зокрема обговорювалися прізвища, які повинні присвоюватися таким дружинам і нащадкам. Показовими висловлені там думки: «…міністр юстиції нагадав, що прізвище Романових у Основних законах згадується лише за описі родового герба дому Романових, Великі Князі і Княгині, Князі і Княжни Крові іменуються у документах лише ім'ям і по батькові; за силою Установи про Імператорське Прізвище членам не присвоєно жодного прізвища, і, зокрема, прізвища Романових, а тому надання особам, які не належать до Царствуючого Імператорського Дому, прізвища князів Романових, мабуть з'явилося б даруванням їм особливо особами, які мають права Членів Імператорського Дому». Через війну уніфікації не було зроблено.
Члени
Після прийняття Акту про престолонаслідування (1797), що вводив у Росії успадкування престолу за законом, члени Російського імператорського дому — особлива спільнота, виділена із станової системи того часу на тій підставі, що вони за відомих умов можуть бути покликані до успадкування престолу або пов'язані законним шлюбом з особами, які мають право на престол.
З 1762 по 1917 р. у складі імператорського прізвища було 7 імператорів і 7 імператриць, 31 великий князь, 17 великих княгинь, 30 великих князівен (з них 5 стали російськими великими княгинями), 14 князів імператорської крові, 1 княгиня крові та 12 княжон.
Всього 114 осіб, які поділялися за категоріями:
Імператор Імператриця; імператриця-вдова. Спадкоємець-цесаревич та його дружина.
Інші члени імператорського прізвища поділяються на три категорії:
діти, брати, сестри, а в чоловічому поколінні — і онуки імператорів користуються титулом Імператорських Високостей, великих князів і великих князівен. (з 1885 року) правнуки імператорів (а в роді кожного правнука — лише старший син та його старші, за правом первородства, нащадки чоловічої статі та покоління), користуються титулом Високості князів та князівен Крові Імператорської (з 1885 року) молодші діти правнуків та їхні нащадки у чоловічих лініях отримують титул Світлості, князів та князівен Крові Імператорської
Відмінністю цих титулів визначається і відмінність у правах на герб, ордени, ін. зовнішні переваги та зміст.
Через різні обставини в Росії влаштувалися додаткові лінії Романових — деякі іноземні родичі імператриць, а три великі князівни, ставши дружинами іноземних принців, залишилися на батьківщині. Це герцоги Лейхтенберзькі (28 осіб), Ольденбурзькі (13), Мекленбург-Стреліцькі (4), Вюртембергські та деякі інші. Усього понад 40 осіб.
Ще кілька десятків людей належать до морганатичних та побічних родин членів прізвища.
Додаткові лінії У 2-й половині XIX століття три додаткові гілки Романових (по жіночій лінії) входили в Російський Імператорський Дім:
Лейхтенберзький дім , гілка, що походила від великої княгині Марії Миколаївни (дочки Миколи I) та її чоловіка герцога Максиміліана Лейхтенберзького. Ольденбурзький дім , гілка, що походила від герцога Ольденбурзького Петра Георгійовича, який одружився з Катериною Павлівною. Мекленбурзький дім — гілка, що походить від шлюбу Катерини Михайлівни з герцогом Мекленбург-Стреліцьким.
Приклад іменування:
Також на початку XIX століття до ближнього кола входили родичі імператриць, які опинилися на російській службі:
герцоги Вюртембергські — родичі імператриці Марії Федорівни (дружини Павла I): Герцог Олександр Вюртембергський — брат, генерал на російській службі . Герцог Олександр Вюртембергський — племінник, син попереднього, полковник на російській службі Герцог Ернст — племінник, брат попереднього, на російській службі Герцог Євген Вюртембергський — племінник (син Євгена Фрідріха Генріха Вюртембергського). Генерал на російській службі Герцог Адам Вюртембергський — племінник (син Людвіга Вюртембергського), двоюрідний брат Олександра І та Миколи I, генерал на російській службі. 20.06. (02.07).1826 найвищим наказом отримав титул Його Королівської Високості. Принц Олександр Гессен-Дармштадтський — брат імператриці Марії Олександрівни, генерал на російській службі.
«Акт про престолонаслідування»
Імператор Павло I, одночасно з опублікуванням Акту про престолонаслідування, заради точного визначення прав та обов'язків Членів Царствуючого Будинку, видав 5 квітня 1797 р. «Установа про Імператорське Прізвище», що увійшло до складу основних законів.
На початку ХІХ століття склад Імператорського Прізвища обмежувався 9 дітьми імператора Павла I, у тому числі синів було 4. До 1 січня 1899 р. число членів імператорської прізвища, крім герцогів Лейхтенберзьких, зросла до 51, у тому числі великих князів. Імператор Олександр III визнав необхідним зробити перегляд «Установи» 5 квітня 1797 року, причому указом 24 січня 1885 р. було вирішено обмежити присвоєння звання великих князів і великих княжон лише онуками імператора, тоді як за Установою 1797 р. воно належало і правнукам та праправнукам імператора. Було введено титул Князь імператорської крові.
Нова «Установа про Імператорське Прізвище», вироблена особливою комісією під головуванням великого князя Володимира Олександровича, була затверджена 2 липня 1886 року. Члени Імператорського дому склали особливий клас, переваги якого обумовлюються або тим, що його члени, за відомих умов, можуть бути покликані до успадкування престолу, або тим, що вони пов'язані шлюбом з особами, які мають або можуть мати право на престол.
Закони Права члена Імператорського дому набувалися за допомогою законного шлюбу з членом імператорського прізвища та походження від такого шлюбу, причому законність шлюбу передбачала дотримання деяких спеціальних умов. Права та переваги членів імператорського прізвища переходили в низхідній лінії тільки в чоловічому поколінні. Виняток із цього правила встановлено було указом 1852 р. для потомства великої княгині Марії Миколаївни, прирівняної щодо зовнішніх переваг (але не права на утримання) до потомства імператора з чоловічого покоління (див. Герцог Лейхтенберзький). Особи жіночої статі користувалися цими перевагами лише особисто, і то за умови походження від чоловічого покоління царюючого будинку.
Родовід книга Імператорського прізвища зберігалася в Кабінеті Його Величності.
Щодо правлячого імператора на членах імператорського прізвища лежала обов'язки двоякого роду: як до самодержавного государя і як до голови Будинку. Царюючий імператор на підставі закону завжди мав право, у разі непокори, виявленої членом імператорського прізвища, позбавити його призначених законом прав і «вчиняти з ним як слушно волею Монаршою». «Непорушною запорукою всіх даних кожному члену Імператорського дому переваг поставляється — за словами закону — миролюбне поводження та зберігання сімейної тиші та згоди».
Переваги, що належать членам Імператорського прізвища, були:
у праві на титули, герби та ін. зовнішні переваги; у праві утримання.
Привілеї
Із загального складу імператорського прізвища виділялися: Імператриця, дружина царюючого імператора, мала титул «Імператорської Величності»; з волі імператора могла коронуватися; отримувала по 200 000 руб. на рік (понад утримання двору); користувалася середнім державним гербом як своїм особистим.
Вдова імператриця зберігала переваги, якими вона користувалася в царювання свого чоловіка; у зборах тощо вона мала перевагу перед дружиною царюючого імператора. При від'їзді Імператриці-вдови до зарубіжних країн, її утримання зменшувалося наполовину.
Спадкоємець престолу, хоч би якою мірою спорідненості він перебував із царюючим імператором, носив титул «Спадкоємця, Великого князя та Імператорської Високості». Тільки він іменувався Цесаревичем (За установою 1799 р., титул Цесаревича, на особливий розсуд Царствующего Імператора, міг присвоюватися й іншим членам Імператорської Прізвища «на відплату і відмінність особливих подвигів». Так, імператор Павло I надав титул Цесаревича великому князю Костянтину Павловичу. З 1886 р. титул Цесаревича має виняткову приналежність Спадкоємця престолу), а його дружина — Цесарівною.
Великий герб Спадкоємця Цесаревича — такий самий, як середній державний. При проїзді через губернії йому видаються рапорти з цивільної частини нарівні з коронованими особами. Спадкоємець престолу отримує зміст 100000 руб. на рік, крім утримання двору, дружині його під час шлюбу видається по 50 000 руб., у вдівстві — пенсія в 100 000 руб. на рік, крім утримання двору; при виїзді її зарубіжних країн пенсія зменшується наполовину; дітям обох статей до повноліття чи шлюбу видається по 20000 руб. кожному.
Службовцям при Спадкоємці престолу, що становить його двір, присвоєно мундири і лівреї, встановлені Імператорським Двором.
Регалії Члени Імператорського дому мали державний герб з деякими відмінностями, відповідно до близькості їхньої спорідненості з тим імператором, від якого вони по прямій лінії походять. У гербах князів і княжон Крові Імператорської не поміщалися герб московський на грудях і герби царств і великих князівств на крилах орла, а імператорська шата замінювалася золотою, підкладеною горностаєм і усіяною Російськими двоголовими орлами мантією.
Ордени, одержувані при хрещенні великими князями та великими князівнами, князі та княжни з титулом Високості отримували лише після досягнення повноліття. Князі та княжни з титулом Світлості ордена скаржилися за волею імператора.
Імператриця, спадкоємець престолу і великі князі мають певні прапори, виходячи з морських статутів; тільки їм, а також великим княжнам і великим княгиням, віддаються військові та морські почесті, якщо буде на те власне їхнє дозвіл. У мундирах і лівреях служителів двору членів Імператорського Прізвища встановлено деяку різницю в кольорах.
Утримання