Ерік ван де Пуле ( 30 вересня 1961) — бельгійський автогонщик і колишній пілот Формули-1. Він взяв участь у 29 Гран-прі в сезонах і років. Він тричі перемагав у класі в перегонах 24 години Ле-Мана та виграв три гонки Формули-3000 у 1990 році. Ван де Пуле п'ять разів підіймався на найвищу сходинку п'єдесталу 24 годин Спа, що є абсолютним рекордом серед усіх переможців Спа.
Кар'єра
Початок та перші успіхи Ван де Пуле почав займатися гонками в 1979 році, незабаром після того, як отримав водійські права. Його першим гоночним автомобілем став автомобіль його батька, Renault 12. У 1979 році він здобув свою першу перемогу, фінішувавши першим в перегонах 6 годин Мете на BMW 2002ti. У 1983 році Ерік взяв участь у школі Volant Avia F3 на автодромі Ла-Шатр у Франції та повернувся додому з переможним кубком. наступного року Ван де Пуле взяв участь у Французькій Формулі-3, але сезон видався доволі важким. Він набрав лише 3 очки на своєму Ralt RT3 і посів 17 місце в турнірній таблиці. В 1985 році він взяв участь в чемпіонатах Формули-Ford Бельгії та Бенілюксу та став чемпіоном в обох. Того ж року він взяв участь в бельгійському кузовному чемпіонаті, здобувши три перемоги на своєму BMW 325i на шляху до третього місця в серії. В той самий час Ван де Пуле також вперше взяв участь у класичній гонці 24 години Спа разом з командою Hoflijk Sport Team та напарниками Фріком Стаалем і Жаком Хендріксом на Opel Manta GT/E, але вони не змогли дістатися фінішу через технічні проблеми з електрикою та постачанням пального.
У 1986 році Ван де Пуле повернувся до перегонів в 24 години Спа на BMW 635 CSi команди Ci Bi Emme, з напарниками Жаном-Мішелем Мартіном і Паскалем Вітмером, але знову не зміг фінішував у гонці. Він також двічі виступив у британській Формулі-Ford, де піднявся на подіум в обох гонках, і тричі виступив у британській Формулі-3 з командою Mike Rowe Racing на Ralt RT30, здобувши лише 1 очко.
В 1987 році Ван де Пуле взяв участь в німецькій Формулі-3, де здобув один подіум та закінчив сезон на 11 місці, набравши 29 очок. Протягом цього сезону Ван де Пуле виступав на BMW M3 в кузовних чемпіонатах Європи та світу, але його основоною серією був DTM, де він виступав за команду Zakspeed за кермом BMW M3. У десяти гонках DTM Ван де Пуле тричі піднімався на подіум та в підсумку здобув титул чемпіона з невеликим відривом від Мануеля Ройтера, який переміг в двох гонках, але набрав на три очки менше за бельгійця. Цього ж року Ван де Пулу вдалося пермогти в перегонах 24 години Спа з третьої спроби, за кермом BMW M3 разом з напарниками Жаном-Мішелем Мартеном і Дідьє Тесом. У 1988 році Ван де Пуле взяв участь лише у двох гонках DTM, переключивши свою увагу на Європейський кузовний чемпіонат із заводською командою BMW Schnitzer Racing. Здобувши дві перемоги (Донінгтон і Золдер) в одинадцяти гонках, він фінішував п’ятим в особистому заліку. В обох переможних гонках його напарником виступив Роберто Равалья, який здобув титул чемпіона.
В 1989 році, коли Європейський кузовний чемпіонат було скасовано, а BMW зосередилася на національних чемпіонатах, Ван де Пуле повернувся до перегонів на автомобілях з відкритими колесами. Він приєднався до команди Формули-3000 GA Motosports де виступав за кермом Lola T89/50. Набравши очки у своїй першій гонці в Сільверстоуні, він показав вражаючий результат в наступній гонці на Валлелунзі, де спромігся пробитись з 15-го місця на старті до фінішу 3-м. Незважаючи на падіння результатів в середині сезону, були 4-ті місця в Хересі та Спа, 5-е в Діжоні і 2-е в на трасі Бугатті, а Ван де Пуле став 5-м в особистому заліку з 19 очками. У 1990 році GA Motorsports перейшла на шасі Reynard 90D, і сезон розпочався багатообіцяюче з 6-го місця в Донінгтоні, 5-го в Сільверстоуні та перемоги на вуличній трасі По. Але ще одне падіння результатів в середині сезону залишило його на 6-му місці в чемпіонаті лише з 12 очками, за три раунди до кінця. Але після цього Ван де Пуле здобув дві перемоги в Бірмінгемі та в Ногаро, піднявшись на 2-е місце в турнірній таблиці з 30 очками, хоча безперервний лідер чемпіонату Ерік Кома з 51 очком залишився недосяжним.
Протягом 1990 року Ван де Пуле брав участь у кількох гонках кузовних чемпіонатів Німеччини та Бельгії, а також дебютував в перегонах на спорткарах за кермом Spice SE90C у двох раундах Чемпіонату світу спортивних прототипів у Монці та Донінгтоні, де його напарниками стали Вейн Тейлор і Бруно Джакомеллі. Ерік також відправився до США, щоб взяти участь у раунді Лайм-Рок чемпіонату IMSA GTO, за кермом Ferrari F40 LM разом з напарником Жаном-П’єром Жабулем, де вони фінішували 9-ми загалом та 5-ми в своєму класі.
Формула-1
Завдяки вдалим виступам в кузовних чемпіонатах та Формулі-3000, а також за підтримки давнього спонсора LeasePlan, Ван де Пуле отримав шанс дебютувати в Формулі-1 у 1991 році з новою командою, відомою як Modena або Lambo. Це була команда створена з залишків команди GLAS F1 — проваленого проєкту молодого мексиканського бізнесмена Фернандо Гонсалеса Луна. Під управлінням і технічним керівництвом досвідченого Мауро Форгієрі, це була фактично заводська команда Lamborghini.
Перехід від постачальника двигунів до конструктора був значним кроком для Lamborghini. Шасі 291 з його характерними трикутними боковими панелями та похилими радіаторами виглядали чудово, але передсезонні тести, спочатку з Мауро Балді, а потім з Ван де Пуле та його новим напарником по команді Ніколою Ларіні, були меншими обнадійливими. Крім того, коли команда потрапила до Фінікса на перший раунд сезону, обидві машини мали пройти попередню кваліфікацію.
Ларіні не тільки пройшов п’ятничну сесію, але й також зміг потрапити на стартову решітку, а вікенд для Ван де Пуле закінчився в попередній кваліфікаційній сесії. Він опинився в самому кінці таблиці в майже семи секундах до прохідного результату. Після того, як проблеми з ознайомленням траси завадили його першим кільком колам, під час його останньої спроби протестуючий проти Формули-1 ліг на трасу, і замість того, щоб показати червоний прапор та призупинити сесію, було показано лише жовтий прапор, і останнє швидке коло Ван де Пуле було зіпсовано.
Щоб показати, що йому просто не пощастило під час його першої спроби, на наступному раунді в Бразилії він показав кращий результат за Ларіні, і був лише за одне місце від потрапляння до кваліфікації. Він показав кращий результат в Імолі, а пізніше того ж дня став 21-м, наприкінці першої кваліфікації з гіршим часом, ніж він показав в попередній кваліфікації. Якби він показав час попередньої кваліфікації, він був би аж 19-м. З 21-го місця він піднявся ще до того, як гонка навіть почалася, коли Ален Прост вилетів на розігрівочному колі. Наприкінці першого кола він був 15-м, а на 4-му колі він піднявся до 11-го місця, після того, як Найджел Менселл, Нельсон Піке та Жан Алезі вилетіли з траси. Після переходу на сліки він залишився на 11-ій позиції та був змушений відбиватися від новачка Lotus, Міки Гаккінена. На 42 колі зійшов Іван Капеллі, після цього Тьєрі Бутсен і Джуліан Бейлі заїхали на піт-стоп за новими комплектами сліків, згодом Андреа де Чезаріс також зійшов, а в Стефано Модени відмовила коробка передач, і в підсумку Ван де Пуле опинився в очках на 6 місці. За сім кіл до кінця на боліді Роберто Морено відмовив двигун, і Ван де Пуле піднявся на 5-е місце, це виглядало не просто незвичним результатом, але й приголомшливим дебютом для бельгійця. На половині останнього кола почались проблеми з двигуном Lamborghini V12, як виявилось вийшов з ладу паливний насос. Несамовитий Ван де Пуле намагався дотягти болід до фінішу, але він повністю зупинився перед поворотом Variante Bassa — буквально в межах видимості картатого прапора. У кінцевому підсумку Ван де Пуле був класифікований 9-м.
Він не зміг пройти наступні попередні кваліфікації та жодного разу не випередив Ларіні. Але в середині року система попередньої кваліфікації була настільки дивною, що 7-го місця Ларіні в Фініксі та 9-го місця Ван де Пуле в Імолі було достатньо, щоб забезпечити Modena 13-е місце серед команд попередніх двох пів сезонів. Тобто Modena позбулась вимоги проходити попередню кваліфікацію разом із Scuderia Italia та Jordan, тоді як Brabham, AGS та Footwork потрапили на їх місце. Але наявність гарантії участі у кваліфікації не наблизила Ван де Пуле до того, щоб знову вийти на стартову решітку. Досвід і національність Ларіні зробили його номером 1 у команді, і він зміг вийти на старт у чотирбох Гран-прі, а Ван де Пуле не зміг жодного разу перевершити 29 місце у кваліфікації. Хоча п’ять разів із восьми він відставав від потрібного результату менше ніж на секунду, а в Ешторілі він став найповільнішим, але відстав менше ніж на 0,6 секунди від 26-го місця.
У 1991 році єдиною гонкою бельгійця за межами Формули-1 стали перегони 24 години Спа, де він виступив на BMW M3 команди Bastos з напарниками Роберто Равалья та Емануеле Пірро. Вони здобули третє місце в кваліфікації, але не змогли фінішувати в гонці через технічні проблеми. Загалом, 1991 рік став непереконливим з точки зору місця Ван де Пуле у Формулі-1.
В Modena хотіли продовжити виступи в сезоні 1992 року, але у них не було необхідного бюджету, і в кінці сезону команда покинула Формулу-1. Через це у 1992 році він був змушений шукати нову команду та в підсумку приєднався до, колись легендарної, Brabham, хоча вона вже мало чим нагадувала колишню чемпіонську команду та доживала свій останній сезон в Формулі-1. Brabham BT60B з двигуном Judd V10 не викликав особливого захоплення, а напарниця Ван де Пуле по команді Джованна Аматі була абсолютним новачком в Формулі-1.
У першому раунді в Південній Африці Ван де Пуле зумів пробитись на стартову решітку, кваліфікувавшись 26-м, випередивши Поля Бельмондо менш ніж на десяту секунди. Йому допоміг той факт, що Brabham не були новою командою, а отже, не мали проблем з процедурою кваліфікації, а три з чотирьох учасників, які не пройшли, включаючи Аматі, були новачками Формули-1. В гонці бельгієць тримався осторонь лідерів і дістався картатого прапору на 13-ій позиції, останнім із тих хто фінішував, хоча й на 4 кола позаду переможця Менселла. Але в Мексиці він зіштовхнувся з суворою реальністю, коли не зміг потрапити на стартову решітку з відставанням більш ніж на секунду від 26-ї позиції, і вперше в історії Brabham жодна машина не змогла пройти кваліфікацію. Те ж саме сталося в Бразилії, і Аматі було звільнено на користь майбутнього чемпіона Формули-1 Деймона Гілла. Однак ситуація навряд чи могла покращитись у зв'язку з недостатнім фінансуванням, через що вони мали проблеми з оплатою своїх двигунів, і були змушені використовувати їх з обмеженими максимальними обертами.
Ван де Пуле продовжував відставати приблизно на секунду від місця на стартовій решітці. Хоча він був швидшим за Гілла в більшості кваліфікацій, але британець зміг кваліфікуватись на гонку в Британії та Угорщині, тоді як Ван де Пуле більше жодного разу не вийшов на старт гонки з Brabham. Найближчим він був у Монако, де став 27-м в кваліфікації і відстав від Роберто Морено з команди Andrea Moda лише на 0,036 секунди.