Польсько-шведська унія — короткочасна особиста унія між Річчю Посполитою та Швецією, коли в 1592—1599 роках на чолі обох цих держав був король Сиґізмунд ІІІ Ваза.
Історія Передісторія Після смерті Йоганна, короля Швеції, його спадкоємцем став син Сиґізмунд. Він на той час уже був коронований королем Польщі і Литви, але шведська корона для нього також мала важливе значення, оскільки вона не була виборною, як у Речі Посполитої. Але на корону також претендував герцог Карл. Сиґізмунд попросив у сейму дозволу на поїздку до Швеції для отримання шведської корони, він був наданий. 3 серпня 1593 року Сиґізмунд виїхав до Швеції. У Швеції він зіткнувся з проблемою: більшість місцевого населення були протестантами, тоді як він сам був відданим католиком. Існували побоювання, що католицький король почне підтримувати католицизм на противагу протестантизму, таким чином почнеться контрреформація. До того ж його противник Карл був протестантом, що додало йому симпатії місцевого населення.
Унія 19 лютого Сиґізмунд ІІІ Ваза був коронований короною Швеції як Сиґізмунд І. Йому довелося гарантувати рівність релігій у Швеції, щоб отримати хоч якусь підтримку протестантів. Але на ділі ж король непомітно підтримував католицизм — призначав на урядові посади католиків, відкривав католицькі школи, фінансував і т.д., що знизило його й без того малу підтримку населення. А Карла він призначив як регента Швеції, оскільки незабаром покинув її, й сам регент мав більшу підтримку населення, ніж король.
Але Карл став проводити власну політику без згоди короля. Наприклад, він підписав Тявзинський мирний договір, що завершив війну з Московщиною. Потім у Седерчепінгу був скликаний риксдаг, що проголосив його регентом усупереч королю. У 1597 році Карл скликав риксдаг в Арбузі, після чого у Швеції почалася громадянська війна. Перемогу отримав Карл, який незабаром був проголошений королем Швеції як Карл ІХ.