Чарльз Генрі Голден ФРІБА, MRTPI, RDI (; — англійський архітектор, найбільш відомий проєктуванням багатьох станцій лондонського метрополітену в 1920-х і 1930-х роках, Брістольської центральної бібліотеки, штаб-квартири Компанії підземних електричних залізниць Лондона на Бродвеї, № 55, а також Будинку Сенату Лондонського університету. Також спроєктував багато військових кладовищ у Бельгії та на півночі Франції для Імперської комісії з військових могил.
Після роботи та навчання в Болтоні та Манчестері Голден переїхав до Лондона. На його ранні проєкти будівель вплинув рух мистецтв і ремесел, але протягом більшої частини своєї кар'єри він відстоював стиль без прикрас, заснований на спрощених формах без зайвої помпезності, вважаючи це непотрібними декоративними деталями. Чарльз Голден твердо вірив, що архітектурні проєкти мають визначатись, перш за все, функціональним призначенням конкретної будівлі. Після першої світової війни він дедалі більше спрощував свій стиль, а його проєкти ставали стриманими та модерністськими під впливом розвитку європейської архітектури. Входив до складу Асоціації дизайну та промисловості, а також Гільдії працівників мистецтва. Створив завершені проєкти для своїх будівель, включаючи дизайн інтер'єру та архітектурне облаштування.
Хоча не без критики, його архітектурна спадщина широко оцінена. У 1936 році був нагороджений Королівською золотою медаллю за розроблення архітектурного проєкту Королівського інституту британських архітекторів (RIBA), а в 1943 році був призначений Королівським дизайнером промисловості. Його проєкти станцій лондонського метрополітену стали стандартним дизайном корпорації, що вплинуло на проєкти всіх архітекторів, які працювали в організації в 1930-х роках. Багатьом із його будівель надано статус пам'яток, що захищає їх від несанкціонованих змін. Він двічі відхиляв пропозицію стати лицарем.
Ранній життєпис Чарльз Генрі Голден народився 12 травня 1875 року в Грейт-Левері у Болтоні, п'ятою та наймолодшою дитиною Джозефа Голдена (1842—1918), художника-модельєра та модистки Еллен (уродженої Бротон, 1841—1890) Голден. Дитинство Чарльза було затьмарене банкрутством його батька в 1884 році та смертю матері в 1890 році. Після втрати бізнесу його батька сім'я переїхала за 24 км до Сент-Геленса, де батько повернувся до свого попереднього ремесла і працював токарем та слюсарем. Саме в цьому місті Чарльз Голден навчався у декількох школах.
Недовгий час працював лаборантом і клерком на залізниці в Сент-Геленсі. Протягом цього періоду Чарльз Голден також відвідував уроки креслення в Християнській асоціації для юнаків (YMCA) і мріяв про кар'єру інженера на підприємстві сера Дугласа Фокса. У 1891 році він почав працювати на свого зятя, Девіда Фредеріка Гріна, землеміра та архітектора в Болтоні. У квітні 1892 року був приписаний до манчестерського архітектора Еверарда В. Лісона і, навчаючись у нього, також відвідував заняття в Манчестерській школі мистецтв (1893—1894) та Манчестерській технічній школі (1894—1896).
Працюючи та навчаючись у Манчестері, Голден потоваришував із художником Мюрхедом Бовном та своїм майбутнім шурином Френсісом Доддом. Приблизно в цей час Голден познайомився з творами Волта Вітмена і потоваришував з Джеймсом Вільямом Воллесом і низкою членів Вітменівського товариства Болтона, відомого як « Коледж Ігл-стріт». Твори Вітмена та Генрі Девіда Торо, Ральфа Волдо Емерсона та Едварда Карпентера мали великий вплив на життя Чарльза Голдена. Він включив багато їхніх філософських та життєвих принципів у свій стиль життя та метод роботи.
У 1895 і 1896 роках Голден подав проєкти на конкурси Building News Designing Club під псевдонімом «Сова». Хоча кількість конкурсних робіт не завжди була великою, з дев'яти конкурсних робіт Голден здобув п'ять перших місць, три другі місця та одне третє місце. У 1897 році він брав участь у конкурсі на престижний Медальйон Соана RIBA для студентів-архітекторів. З чотирнадцяти робіт, робота Голдена на тему конкурсу «Провінційний ринок» посіла третє місце. Голден описав дизайн своїх робіт як натхненний роботами Джона Белчера, Едгара Вуда та Артура Бересфорда Пайта.Holden, draft letter to John Betjeman, quoted in .
Сімейне життя
З 1898 року Голден перебував у цивільному шлюбі з Маргарет Стедман (уродженою Макдональд, 1865—1954), медсестрою та акушеркою. Їх познайомила старша сестра Голдена, Еліс, і вони стали друзями через спільний інтерес до Вітмена. Стедман розлучилася зі своїм чоловіком Джеймсом Стедманом, викладачем університету, через його зловживанням алкоголем. Стедмен та її чоловік ніколи не були розлучені, і, хоча вони з Голденом жили разом як подружня пара, і Чарльз Холден називав її своєю дружиною, стосунки ніколи не були офіційно оформлені, навіть після смерті Джеймса Стедмена в 1930 році.
Голдени жили в передмісті Норбітона, графство Суррей (нині Королівський район Кінгстон-апон-Темс) до 1902 року, коли вони переїхали до Кодікота в Гартфордширі. Приблизно в 1906 році вони переїхали в Хармер-Грін поблизу Велвіна, де Чарльз Голден спроєктував для них будинок. Він був просто мебльований, і подружжя жило звичайним життям, яке Джанет Ешбі описала в 1906 році як «банани та чорний хліб на столі; відсутність гарячої води; простий спосіб життя, роздуми та напружена діяльність для покращення світу».Ashbee journals (24 June 1906), quoted in У пари не було спільних дітей, хоча у Маргарет був син Аллан від шлюбу. Чарльз і Маргарет Голден прожили в Harmer Green до кінця свого життя.
Діяльність
Рання кар'єра Голден залишив практику Лісона в 1896 році та працював на Джонатана Сімпсона в Болтоні в 1896 і 1897 роках, працюючи над проєктами будинків там і в Порт-Санлайті , а потім переїхав до Лондона, щоб працювати на дизайнера руху мистецтв і ремесел Чарльза Роберта Ешбі. Співпраця з Ешбі була нетривалою, і в жовтні 1899 року Чарльз Голден став головним асистентом у практиці Г. Персі Адамса, де він залишався до кінця своєї кар'єри.
Кілька ранніх проєктів Голдена були розроблені для будівництва лікарень, на яких спеціалізувалась практика Адамса. На цьому ранньому етапі своєї кар'єри він розробляв проєкти в різноманітних архітектурних стилях, залежно від обставин, відображаючи вплив ряду архітекторів. Невдовзі Чарльз Голден взяв на себе відповідальність за більшість дизайнерських робіт практики. З 1900 по 1903 рік Голден вивчав архітектуру ввечері в школі Королівської академії мистецтв. Він також продовжував створювати проєкти у вільний час для свого зятя та Джонатана Сімпсона.
Фасади із червоної цегли дитячої лікарні Белгрейв у Кеннінгтоні, південний Лондон, створені в 1900—1903 роках у стилі руху мистецтва та ремесел були створені під впливом Філіпа Вебба та Генрі Вілсона. Чарльз Голден спроєктував круті дахи, кутові вежі та кам'яні вікна. Будівля, тепер переобладнана під квартири, внесена до списку ІІ категорії*.
У 1902 році Голден виграв архітектурний конкурс на проєкт Брістольської центральної бібліотеки. Фасади в стилі епохи Тюдорівського відродження з каменю включають модерністські елементи, що доповнюють сусідні ворота Абатства Бристольського собору. На передньому фасаді є вікна-еркери та групи скульптур ДЖеффрі Чосера, Беда Преподобного та Альфреда Великого роботи Чарльза Пібворта. Внутрішній дизайн класичний, меблі розроблені Голденом, а різьблення по каменю — переважно Вільямом Омоньє. Історик архітектури сер Ніколаус Певзнер описав його як «вільний нео-тюдорівський» та «надзвичайно красивий», а Андор Гомме як «один із величних шедеврів раннього модерну». Його порівнювали зі Школою мистецтв у Глазго Чарльза Ренні Макінтоша, та іноді припускають, що проєкти Макінтоша для пізнішої частини школи були натхненні проєктами Голдена , хоча Певзнер зазначив, що проєкти Макінтоша були започатковані раніше. Будівля занесена до списку I ступеня. Будівля занесена до списку І категорії.
У Мідгерсті Західного Сассекса Голден розробив фасади в стилі Тюдорів для санаторію короля Едуарда VII (1903—1906), будівництво якого фінансував сер Ернест Кассель. Будівля має довгі крила кімнат, що виходять на південь, щоб максимізувати вплив сонячного світла та свіжого повітря на пацієнтів. Дизайн будівлі відповідає навколишньому сільському краєвиду, фасади виконані в місцевому стилі з облицюванням плиткою. Певзнер назвав це «безумовно, однією з найкращих будівель на той час у країні» та «моделлю того, як слід будувати дуже великі установи». Він також спроєктував V-подібну каплицю санаторію під відкритим небом, щоб її можна було використовувати як для богослужінь. Обидві будівлі внесено до списку II класу*. Список приміщень інших лікарень, які він спроєктував у цей період, включають Британську лікарню моряків у Стамбулі (1903—1904) та Жіночу лікарню в Сохо, центральний Лондон (1908).
Для Юридичного товариства Чарльз Голден спроєктував (1902—1904) спрощену неокласичну прибудову до існуючої будівлі, спроєктованої Льюїсом Вулліамі, на Чансері-Лейн із зовнішніми скульптурами Чарльза Пібворта та інтер'єром декоративно-прикладного мистецтва з панелями з різьбленням Вільяма Омоньє та фризами Конрада Дреслера. Певзнер вважав фасади маньєристськими: «Модний термін маньєризм тут можна використовувати законно; оскільки Голден справді замінив існуючі класичні мотиви на архітектуру маньєризму в Чінквеченто».
У 1906 році Голден виграв архітектурний конкурс на проєктування нової штаб-квартири Британської медичної асоціації на розі вулиць Стренд та Агар-стріт (нині Zimbabwe House). Шестиповерхова L-подібна будівля замінила ряд будівель на ділянці, яку вже займала Асоціація, і забезпечила її розміщенням для зали ради, бібліотеки та офісів на верхніх поверхах над приміщенням для магазинів на першому поверсі та в підвалі. Описана Пауерзом будівля у стилі «класицизму, зведеного до геометричних форм», мала перші три поверхи облицьовані сірим корнішським гранітом з портлендським каменем нагорі. На другому поверсі була розташована суперечлива серія скульптур висотою 2,1 метра англійського та американського скульптора і графіка Джекоба Епстайна. Будівля занесена до списку II класу*. Alastair Service вважав це «можливо, своєю найкращою будівлею в Лондоні».
У 1909 році Голден виграв конкурс на здійснення проєкту розширення Бристольської королівської лікарні. Згодом присвячене пам'яті короля Едуарда VII (помер у 1910 році), розширення проведене у 1911—1912 роках на крутому схилі, для якого Голден спроєктував зв'язану пару портлендських блоків з каменем навколо внутрішнього двору. Прості, абстрактні блоки з вежами на кутах і двоповерховими лоджіями, представили спрощенням стилю Голдена.
Фірма з 1907 року йменувалася Adams & Holden, коли Голден став партнером, а наступного року — Adams, Holden & Pearson з приєднанням Лайонела Пірсона. У 1913 році Голден був нагороджений медаллю Годвіна RIBA та грантом у розмірі 65 фунтів стерлінгів на навчання питанням архітектури за кордоном. Він подорожував до Америки в квітні 1913 року і навчався в американських університетах, готуючись до проєкту Королівського жіночого коледжу в Кенсінгтоні, створеного під впливом Крістофера Рена. До Першої світової війни Голден створив модерністські офісні будівлі в Голборні та Оксфорд-стріт, розширення з червоної цегли Шир-холу Альфреда Вотерхауса в Бедфорді та Школа мистецтв і ремесел Саттон Валенс у Кенті.
Голден також працював з Епстайном над могилою Оскара Вайлда на кладовищі Пер-Лашез у Парижі (1911—1912). У 1915 році він був членом-засновником Асоціації дизайну та промисловості, а з 1917 року став членом Гільдії працівників мистецтва. Голден також створив проєкти для будівництва Королівського госпіталя Стратклайду (1901), Манчестерської королівської лікарні (1904), Окружної ради (1907), Національної бібліотеки Уельсу (1909), Ратуши Ковентрі (1911) та будівлі Торгової ради (1915), однак вони були неуспішними.
Військові кладовища та меморіали