Кальвіні́змВідділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України — (Кальвіні́стська це́рква) — один із напрямів протестантизму, що виник у Швейцарії в XVI ст. Основний текст — «Institutio Christianae religionis».
Опис
Кальвіністська церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. У кальвінізмі відкинуто всі зовнішні атрибути культу — вівтар, ікони, свічки, хрест. Обрядове життя зводиться до слухання молитов, створених пастором, його проповіді, співу псалмів. Шлюб освячується вдома, над померлими вдома читається молитва. Скасовані літургії та всі католицькі свята, окрім воскресіння.
Для кальвінізму характерно було: визнання лише Святого Письма, «Бог дав нам дві книги, два откровення про Себе: книгу природи та Біблію»; велике значення доктрини передвизначення (що йде від Божої волі — передвизначення життя людини, її спасіння та осудження); успіх у професійній діяльності служить підтвержденням вибраності; відкидання необхідності допомоги духовенства в спасінні людей; спрощення церковної обрядності.
Кальвінізм поширений у Шотландії, Нідерландах і в частині Швейцарії. Його прийняли пуритани в Англії та в Новій Англії й Пресвітеріанська і Конгрегаціоналістська церкви в США. Основу доктрини становить ідея передвизначення, відповідно до якої деякі душі заздалегідь обрані Богом, завдяки жертві Христа, для спасіння, а інші прокляті. Наразі кальвінізм у його найсуворішій інтерпретації зустрічається рідко, хоча століття тому спостерігалося його відродження у вигляді неокальвінізму завдяки роботам Карла Барта.
Теологія
Одкровення і Святе Письмо Реформатські богослови вважають, що Бог сповіщає людям знання про себе через Слово Боже. Безпосередньо люди не здатні нічого знати про Бога, окрім як через самооб'явлення. (За винятком загального об'явлення Бога: «Його невидимі властивості, Його вічна сила і божественна природа стали ясно видимими, будучи зрозумілими через те, що створено, так що вони не мають виправдання» (Римлянам 1:20). Домисли про те, чого Бог не відкрив через Своє Слово, не мають під собою жодних підстав. Знання, які люди мають про Бога, відрізняються від тих, які вони мають про будь-що інше, тому що Бог є безмежним, а обмежені люди не здатні осягнути безмежну істоту. Хоча знання, які Бог відкриває людям, ніколи не бувають неправильними, вони також ніколи не бувають вичерпними.
На думку реформатських богословів, самооб'явлення Бога завжди відбувається через його сина Ісуса Христа, оскільки Христос є єдиним посередником між Богом і людьми. Об'явлення Бога через Христа відбувається двома основними каналами. Перший — це творіння і провидіння, тобто Боже творіння, яке Бог творить і продовжує діяти у світі. Ця Божа дія дає кожній людині знання про Бога, але це знання є достатнім лише для того, щоб зробити людину винною у своїх гріхах, воно не включає в себе знання Євангелія. Другий канал, через який Бог відкриває себе, — це відкуплення, тобто Євангеліє спасіння від осуду, який є покаранням за гріх.
У реформатському богослов'ї Слово Боже приймає кілька форм. Сам Ісус Христос є втіленим Словом. Пророцтва про нього, що містяться в Старому Завіті, і служіння апостолів, які бачили його і передавали його послання, також є Словом Божим. Крім того, проповідь служителів про Бога є тим самим Словом Божим, оскільки вважається, що Бог говорить через них. Бог також промовляє через людських письменників у Біблії, яка складається з текстів, виділених Богом для самооб'явлення. Реформатські богослови підкреслюють, що Біблія є унікально важливим засобом, за допомогою якого Бог спілкується з людьми. Люди отримують знання про Бога з Біблії, які не можуть бути отримані ніяким іншим шляхом
Реформатські богослови стверджують, що Біблія є істинною, але між ними виникають розбіжності щодо значення і ступеня її правдивості. Консервативні послідовники Принстонських богословів дотримуються думки, що Біблія є істинною і непомильною, або нездатною до помилки чи брехні, в кожному місці. Цей погляд дуже схожий на погляд католицької ортодоксії, а також сучасного євангелізму. Інший погляд, під впливом вчення Карла Барта і неоортодоксії, міститься у Сповіді Пресвітеріанської церкви (США) 1967 року. Ті, хто дотримується цієї точки зору, вважають, що Біблія є основним джерелом наших знань про Бога, але також вважають, що деякі частини Біблії можуть бути помилковими, не свідчать про Христа і не є нормативними для сучасної церкви. З цієї точки зору, Христос є одкровенням Бога, а Святе Письмо свідчить про це одкровення, а не є самим одкровенням.
Теологія завіту
Реформатські богослови використовують поняття заповіту для опису того, як Бог вступає в спілкування з людьми в історії. Поняття заповіту настільки важливе в реформатському богослов'ї, що реформатське богослов'я в цілому іноді називають «богослов'ям заповіту». Однак, богослови шістнадцятого і сімнадцятого століть розробили особливу богословську систему під назвою «богослов'я завіту» або «федеральне богослов'я», яку багато консервативних реформатських церков продовжують сповідувати і сьогодні. Ця система впорядковує життя Бога з людьми, в першу чергу, двома заповітами: заповітом справ і заповітом благодаті.
Завіт діл укладений з Адамом і Євою в Едемському саду. Умови заповіту полягають в тому, що Бог забезпечує благословенне життя в саду за умови, що Адам і Єва будуть бездоганно підкорятися Божому закону. Через те, що Адам і Єва порушили заповіт, з'ївши заборонений плід, вони були піддані смерті і були вигнані з саду. Цей гріх був переданий всьому людству, тому що всі люди, як кажуть, знаходяться в Адамі як в завітній або «федеральній» голові. Федеральні богослови зазвичай роблять висновок, що Адам і Єва отримали б безсмертя, якби були бездоганно слухняними.
Другий завіт, який називається завіт благодаті, як кажуть, був укладений відразу після гріхопадіння Адама і Єви. У ньому Бог милостиво пропонує спасіння від смерті за умови віри в Бога. Цей завіт по-різному подається в Старому і Новому Заповітах, але зберігає суть, яка полягає в тому, що він вільний від вимоги досконалого послуху.
Під впливом Карла Барта багато сучасних реформатських богословів відкинули завіт справ разом з іншими концепціями федерального богослов'я. Барт розглядав завіт справ як відірваний від Христа і Євангелія, і відкидав ідею, що Бог працює з людьми таким чином. Натомість Барт стверджував, що Бог завжди взаємодіє з людьми в рамках заповіту благодаті, і що завіт благодаті вільний від будь-яких умов. Теологія Барта і його послідовників була названа «монозавітною» на противагу «двозавітній» схемі класичного федерального богослов'я. Консервативні сучасні реформатські богослови, такі як Джон Мюррей, також відкинули ідею завітів, заснованих на законі, а не на благодаті. Майкл Хортон, однак, захищав завіт справ як поєднання принципів закону і любові.
Бог
Здебільшого реформаторська традиція не змінила середньовічного консенсусу щодо вчення про Бога. Характер Бога описується переважно за допомогою трьох прикметників: вічний, нескінченний і незмінний. Реформатські богослови, такі як Ширлі Гатрі, запропонували, що замість того, щоб сприймати Бога з точки зору його атрибутів і свободи робити те, що йому заманеться, вчення про Бога повинно базуватися на Божій діяльності в історії і його свободі жити з людьми і дарувати їм можливості.
Традиційно реформатські богослови також слідували середньовічній традиції, що сягає ще до ранніх церковних соборів у Нікеї та Халкедоні, щодо вчення про Трійцю. Стверджується, що Бог є єдиним Богом у трьох особах: Отця, Сина і Святого Духа. Син (Христос) вважається вічно народженим від Отця, а Святий Дух вічно походить від Отця і Сина. Однак сучасні богослови і тут критично ставляться до деяких аспектів західних поглядів. Спираючись на східну традицію, ці реформатські богослови запропонували «соціальний тринітаризм», де особи Трійці існують лише у своєму спільному житті як особи у взаємовідносинах. Сучасні реформатські конфесії, такі як Барменська сповідь та Короткий виклад віри Пресвітеріанської церкви (США), уникають формулювань про атрибути Бога і наголошують на його роботі з примирення та розширення прав і можливостей людей. Феміністична теологиня Летті Рассел використала образ партнерства для осіб Трійці. На думку Рассел, мислення в такий спосіб заохочує християн взаємодіяти з точки зору спілкування, а не взаємності. Консервативний реформатський богослов Майкл Хортон, однак, стверджує, що соціальний тринітаризм є неспроможним, оскільки він відмовляється від сутнісної єдності Бога на користь спільноти окремих істот.
Історія
1 листопада 1533 року ректор Паризького університету Ніколас Коп виголосив промову, написану для нього Кальвіном, що закликала до біблійної Реформації в церковному житті, подібної до лютеранської. Після цього Коп і Кальвін були змушені залишити Францію. Ця промова, а також апологетична праця Кальвіна «Інституції християнської віри», в якій він хотів пояснити королю Франциску І сенс нової віри, зробили Кальвіна відомим реформатором. Кілька років Кальвін переховувався під чужим іменем. 1536 року проїздом він зупинився в Женеві.
У 1535 році Женева під впливом свого союзника Берна стала протестантським містом. Головним провідником реформ у місті був Гійом Фарель, він умовив Кальвіна залишитися в Женеві, домігся для нього посади проповідника і вчителя богослов'я для того, щоб той міг організувати в місті новий церковний устрій. Кальвін взяв за зразок старозавітну Ізраїльську державу, яка несла відповідальність перед Богом за все суспільство і за кожну окрему людину в усіх сферах життя: громадській, особистій, релігійній і світській. Кальвін вважав за можливе керувати моральністю, караючи як плотських грішників, так і лжепророків. В 1538 році, Кальвіна з Фарелем вигнали з Женеви за деспотизм і суворість.
Через три роки міська рада знову запросила Кальвіна в Женеву і погодилась на виконання усіх його умов. Була заснована так звана консисторія, що зосередила в своїх руках всю повноту як світської, так і релігійної влади. За кожну провину встановлювалася міра покарання. За танці або гру в карти відлучали від участі у Вечері Господній, за перелюб або богохульство піддавали тілесним покаранням або страчували. Держава в Женеві зрослася з церквою і за 20 років кальвінського правління перетворилась у зразкове місто християнського способу життя у кальвінському розумінні. Карались незгодні з богослов'ям Кальвіна, всі опозиційні партії були знищені і церковні настанови Кальвіна перемогли в Женеві повністю.
Женева посіла провідне місце серед усіх протестантських міст. Були створені нова школа і академія для підготовки проповідників. Ця академія (нині — Женевський університет) підготувала сотні проповідників для всієї Європи, що надзвичайно сприяло розповсюдженню вчення Кальвіна. Так, у Францію були направлені 150 пасторів.