У даній статті розглянуто історію міста Таллінн, столиці Естонії.

Назви міста У 1154 році придворний Сицилійського королівства Рожера II, араб Аль-Ідрісі наніс на карту світу місто під назвою qlwry або flwry, яке також читалося як Kaleweny та яке вважається саме Таллінном.

У Хроніці Лівонії, завершеній у 1227 році, використовується назва «Лінданісе» (Lindanise), яка могла означати данську (-danise) фортецю (lin-) або походити від старошведської мови, де linda означало пару, а näs — мис. Із цією назвою може бути спорідненою естонськомовна назва міста «Таллінн» (Tallinna; Talyna, вперше згадана у 1536 році).Tõnu Raid, Tallinn vanadel kaartide, KesKus, 3/2011

Назва Таллінна «Ревель» (Reval), що походить із нижньонімецької мови, ймовірно, утворилась від назви історичної області Ревала. Давні естонці, що прибули через Фінську затоку до Турку та Південно-Західної Фінляндії, могли принести із собою назву Кесоніемі (Kesoniemi), яка використовувалася до завоювання. Іншими давніми формам назви міста є російські Ревель (Rewel) та Колывань (Kolywan), а також данська Lyndanisse та шведська Lindanäs.

Назва міста «Таллінн» () увійшла до вжитку після здобуття Естонією незалежності у 1918 році (до 1935 року у міжнародному вжитку та в німецькій мові було дозволено використовувати назву «Ревель»).

Перше поселення У 2009 році в ході археологічних розкопок, що проходили на площі Свободи в Таллінні, було знайдено сліди невеликого риболовецького поселення кам'яної доби, вік якого за оцінками становив 4500–5500 років.Villu Kadakas: «Pringlikütid Vabaduse väljakul» Postimees, 25 квітня 2009 Вік знайдених на місці розкопок об'єктів ямково-гребінцевої кераміки становить приблизно 3000 р. до н. е., а об'єктів шнурової кераміки — близько 2500 р. до н. е.

Раннє середньовіччя

Низка дослідників вважають, що у час перед завоюванням Естонії на місці Таллінна були давня фортеця і порт, а також пов'язана із ними торгова площа, житло купців, гостині двори російських і скандинавських купців та церкви. Археологічних знахідок, які б достеменно це підтверджували, знайдено не було, і також письмові джерела нічого не згадують про цю фортецю. Найстаріші знахідки датуються закіченням давніх часів і початком середньовіччя; точно визначити іх приналежність до однієї чи іншої історичної доби повністю неможливо.Heiki Valk, Anti Selart (2012). Muutused ja järjepidevus 13. sajandi Liivimaal. Teoses: Eesti ajalugu. II. Lk 74–75.

Також у 2022 році біля Пярнуського шосе у районі Тинісмяе у ході розкопок було знайдено зброю часів вікінгів, що стало першою знахідкою цього часу в місті.Üllar Luup, Tõnismäel tuli välja viikingiaegne laagriplats , pealinn.ee, 3 травня 2022.

Данське правління

У 1219 році, в ході проголошених Папою Римським Північних хрестових походів Таллінн був захоплений військами данського короля Вальдемара ІІ, які спорудили укріплення на пагорбі Тоомпеа, а також побудували першу дерев'яну церкву ордену домініканців.

Боротьба із Орденом мечоносців У 1223 році король Вальдемар ІІ потрапив у полон до шверинського графа Генріка і для свого звільнення був змушений у 1225 році віддати усі свої чужоземні володіння, окрім острова Рюген та північних естонських земель. У тому самому році Орден мечоносців почав військову діяльність проти володінь данського короля, у ході якої до 1227 року було захоплено всі данські володіння на території Естонії.

Для вирішення суперечок між завойовниками був відправлений легат Папи Римського Балдуїн Альнський, який хотів підкорити Тоомпеа Папі, що стало причиною кривавої битви у 1223 році між братами ордену та данськими васалами, які підтримували легата, у ході якої данські васали були вбиті. Після битви з Естонії втік і Балдуїн Альнський. Мир між Орденом Мечоносців та данським королем було відновлено лише після укладення Вордингборзького мирного договору у 1238 році, під яким також підписалися троє домінікаців і в результаті якого відновилася влада данського короля у Таллінні та північній Естонії. У тому ж році було вперше згадане місто та його населення (civitas Revaliensis).

У 1227—1238 роках Орден Мечоносців збудував кам'яну фортецю на південно-західному схилі пагорба Тоомпеа. Поруч було споруджено кам'яну церкву, яка з 1240 року носить назву Домський собор Діви Марії (Domus Mariana) і яку король Вальдемар ІІ зробив головною церквою тодішнього Талліннського єпископства. Навколо підніжжя Тоомпеа було споруджено місто, яке 15 травня 1248 року отримало Любецьке право і як член Ганзейського союзу наприкінці доби Середньовіччя перетворилося на один із найважливіших пунктів східної торгівлі на берегах Балтійського моря.

Кінець данського правління У 1343 році після повстання Юрієвої ночі, яке придушив Лівонський орден, він заволодів усіма найважливішими данськими фортецями Естонії — Таллінном та Раквере у тому ж році та Нарвою у 1345 році. Данський король Вальдемар IV 29 серпня 1346 року продав свої володіння в Естонії (землі Гар'ю та Віронія разом із фортецями Таллінн, Раквере та Нарва) магістру Тевтонського ордену Ґосвіну фон Геріке майже за 4 тонни срібла (19 000 кельнських марок), а Тевтонський орден у 1347 році передав їх під заставу Лівонському ордену.

Ганза

У ХІІІ столітті Таллінн приєднався до об'єднання німецьких торгових міста та Ганзейського союзу — союзу міст уздовж Балтійського узбережжя, які займалися морською торгівлею.Tuuli Jõesaar, Eesti vanim säilinud laev lebab rahapuudusel sügaval maapõues, Eesti Päevaleht, 4 квітня 2012 Для захисту власних спільних інтересів балтійські міста у межах Ганзи утворили власний союз, органом влади якого став т. зв. день міст, у якому брали участь представники Таллінна, Тарту і Риги, а невдовзі також і представники Пярну, Нарви та Вільянді. Рішення днів міст не були обов'язковими, а створювалися на підставі домовленостей. Насправді ці рішення ставали дуже важливими і менші міста мали підкорятися більшим.

Свої межі того, що зараз відоме як старе місто, Таллінн отримав у середині XIV століття. У 1355 році нижнє місто Таллінна остаточно було оточено муром, який врешті-решт став кордоном самого міста. Найранніші дані про поділ міста на квартали датовані 1415 роком; квартали були призначені передусім для оборони міста, а також для кращої організації пожежної охорони та громадського порядку.

Для спорудження стін середньовічних будівель Таллінна (якщо це було можливо) перевага надавалась каменю, а дахи покривалися черепицею. Щільна забудова спричинила і видовжену форму фасадів будинків: головий фасад будинку був спрямований у бік головної вулиці, у той час як прибудови були спрямовані у бік провулків та побічних вулиць.

Торгівельна діяльність у місті

Розвиток торгівлі у Таллінні базувався на привілеях, отриманих містом у ХІІІ столітті. У 1265 році Талінн отримав монетну регалію, а у 1346 році —право складу, що означало те, що товари через порт Таллінна не можна було перевозити без участі місцевих купців. Таким чином місто отримало значну частину транзитної торгівлі між Західною Європою та Новгородом. Після зруйнування данцями міста Вісбю у 1361 році роль Таллінна у торгівлі та політиці східної частини Балтії зросла ще більше. Талліннські купці та мореплавці спілкувалися середньонижньонімецькою мовою зі своїми партнерами як у Ризі, Вісбю, Ростоці, Любеку, Брюгге, Бергені, так і у Лондоні. Наприкінці XIV століття міські вулиці вимостили бруківкою, було споруджено каналізаційні та водовідні системи, а також було заборонено спорудження дерев'яних будівель з міркувань протипожежної безпеки. Середньовіччя у період з початку XV століття до середини XVI століття можна вважати золотим віком розвитку Таллінна, адже у цей час він став провідним містом східної торгівлі у Ганзі.

Серед товарів, які імпортувалися до Таллінна, передусім була сіль (з Іспанії, Франції та Португалії), яка потім продавалася до Новгорода та Фінляндії, а також спеції, вино, фрукти, тканини тощо. У 1426–1496 роках до Таллінна прибули 1700 торговельних суден із 1216 вантажами солі. У транзиті між сходом та заходом Таллінн був перевалочним пунктом, куди спочатку привозили сіль і де потім її зважували та розподіляли по мішках. Далі з Таллінна сіль перевозили до внутрішніх території Естонії та в Росію, частково також до Фінляндії та Швеції.

Другим важливим товаром в імпорті були тканини, передусім сукно. Важливе місце у торгівлі у XIV столітті посідав засолений оселедець; рибу привозили передусім зі Сконе або з Ольборга, Борнгольма та Ольденбурга у Північній Ютландії. Зі Швеції до Естонії привозили залізо, а з Англії — олово.

Найважливішим товаром для експорту було зерно, яке складало приблизно третину від усіх експортованих товарів. У XIV столітті зерно у великих об'ємах доставляли до Фландрії, а у XVI столітті більша частина зерна направлялася до Нідерландів, проте воно доставлялося і до Лісабона, і до Росії. Із промислових товарів з Таллінна також експортувалися льон та конопля: льон продавали здебільшого до Любеку, а коноплю — до Нідерландів. З Росії через Таллінн до західної Європи продавали суднобудівельні матеріали, ведмежі шкури та інші мисливські трофеї, зокрема шкури інших пушних тварин. Віску для потреб церкви в достатніх обсягах у країнах Балтії не були, тому його як бартер завозили з Росії. У XIV—XV столітті російські товари, що вивозилися з Новгорода, походили із фіно-угорських територій: наприклад, шкури тварин добувалися на півночі Росії і закупалися новгородцями із території, що перебували під їх контролем. Основними районами, де вироблялися мед та віск, також були фіно-угорські території, зокрема бджіл утримували марійці (черемиси), які проживали біля середньої частини Волги, та карели. Окрім воску як паливо також використовували тваринний жир і ворвань, більшу частину яких також отримували з Росії; окрім цього, ворвань у великих кількостях поставляли із Таллінна до західної Європи. Велику роль в експорті ще відігравала теляча та коров'яча шкіра.

У 1500 році в місті, яке на той час процвітало в економічному плані, було споруджено церкву святого Олафа у готичному стилі. Саме сприятливе для торгівлі розташування міста між заходом та сходом обумовило його стрімкий розвиток у часи середньовіччя. У середньовічній Естонії було 9 міст та 14 невеликих поселень, але найвидатнішим із них безумновно був Таллінн.

Зниження об'ємів торгівлі у Таллінні в другій половині XVI століття залежало від загального занепаду торгівлі у Ганзі та зміни кількості продаваних товарів. Певну роль у цьому відіграла і ворожнеча між Любеком і Таллінном, спричинена зусиллями Таллінна і частково Тарту приблизно після 1516 року, аби завадити любекцям проводити безпосередню торгівлю із містами більш далеких частин Лівонії — одним із наслідків цього стало спрямування суден Любека через Таллінн напряму в Нарву та Виборг, що у свою чергу призвело до ослаблення стосунків між Таллінном та Любеком.

Розвиток міської інфраструктури На початку XV століття у Таллінні розвивалася кам'яна забудова міста та обмежувалося спорудження дерев'яних будинків, які становили небезпеку у випадку пожежі. У 1365 року з'явилась перша письмова згадка про цегляну кладку у районі Коплі.

У 1410 році було споруджено будівлю Великої гільдії; у 1470-х роках у ході перебудови будинків гільдій німецьких ремісників було споруджено будівлю Гільдії святого Олафа, а згодом внаслідок перебудови свої сучасні обриси отримала і міська ратуша. Протягом XV століття також було зроблено прибудови до церкви Нігулісте, яка збереглася до нашого часу, а після пожежі 11 травня 1433 року, внаслідок якої церква сильно постраждала, до неї було вирішено прибудувати і новий неф. Окрім цього було розширено низку міських монастирів, а талліннські майстри брали участь як у перебудові Ризького замку, так і у перебудові Кафедрального собора Турку.

У Таллінні розташовувалися чотири цехи та лікарняні установи для хворих на проказу, сифіліс та інші інфекційні хвороби.