Гринчу́к — село в Україні, у Жванецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва Чому поселення має таку назву, мало хто відає, можливо від імені чи прізвища першопоселенця. Юхим Сіцінський згадував ще один топонім: Степаниківці, в 1431 році польський король Владислав II Ягайло дарував Франчку зі Степаниківців село в куті над Дністром. А Франчик назвав нову маєтність на честь власної малої батьківщини. Можливо бути, що ці Степаниківці це сучасне село Гринчук.
Географія Наддністрянське село Гринчук розкинулося на лівому березі Дністра, за 31 кілометрів від Кам'янця-Подільського та за 14 кілометри від автошляху національного значення .
Клімат Гринчук знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління.
Історія Поблизу села виявлено городище, воно належало давньоруському населенню і входило до складу Галицько-Волинського князівства. Початок існування городища-фортеці була пов'язана зі активізацією діяльності галицьких князів, спрямованої на зміцнення своїх кордонів у першій половині XII століття, а кінцем, зі знищенням оборонних споруд Галицько-Волинського князівства за наказом татаро-монголів у середині XIII століття.16. Староруське городище
Перша згадка про село датується від 1431 року. Село згадується ще 1467 року.
В XVI—XVIII століттях село належало до кам'янецького староства.
В 1565 року село Гринчук орендує Костревський. В 1615 році документи фіксують нового власника, після татарських набігів ним стає Валентій Калиновський, розбудовувач Жванця і кам'янецький староста.
1672 році власник Мислишевський. Саме біля Гринчука Дністер форсували передові загони турецької армії, що йшли на Кам'янець. Жителі з села втекли.
Коли Кам'янеччина відійшла до Російської імперії у 1795 році, ці землі надали графу Аркадію Моркову і його нащадки володіли Гринчуком майже століття.
Церква Успіння перше згадується зі 1739 року була дерев’яна. Приблизно десь у 1772 році була спалена османами. Відбудована зі дерева в 1775–1777 роках, існувала до 1870-х років, коли, згідно політики російської імперії, збудовано нову кам’яну в неоросійському стилі церкву в 1867–1869 роках.
У 1880-х село перейшло до Наталії Оболенської.
За польськими даними в 1882 році у придністровському Гринчуці проживало 574 жителів.
У 1890-х 510 десятин місцевої землі дісталися Василю Григоровичу Харжевському, новий власник збудував палац «пана Харжевського», а поруч, фільварок зі стайнею, господарськими спорудами і кузню. За радянського часу маєток перетворили на школи, за часів незалежності продали у приватну власність. Станом на травень 2017 року, палац все ще потопав у бузку, так само занепадав і руйнувався.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.
В 1932–1933 селяни села пережили сталінський голодомор, який забрав життя багатьох односельчан.
В 1981 році почалось заповнення басейну Дністра водою, яке тривало шість років, внаслідок цього частина села Гринчук затоплено в долині річки Дністер.
З 1991 року село в складі незалежної України.
8 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Жванецької сільської територіальної громади. Колишній орган місцевого самоврядування — Гринчуцька сільська рада.
18 грудня 2017 року у селі відкрили поштове відділення Укрпошти.
28 травня 2022 року відбувся схід села, на якому 90 % присутніх парафіян сільського храму проголосували «за» перехід до ПЦУ.
24 червня 2022 року в селі в рамках деколонізації перейменовано вулиці: вул. Пушкіна — на вул. Дружби та вул. Гагаріна — на вул. Привітна.
Населення Населення становить 251 осіб за переписом 2001 року.
Мова У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
Економіка ПП Гринчуцьке.
Історичні пам’ятки Палац В.Г. Харжевського (кінця ХІХ початку ХХ століття) включений для відвідування туристів на шляху водного маршруту по Дністру, архітектурна пам’ятка «Палац Харжевського» відкрито як локацію для фото- та відеозйомок.
Релігія Церква Свято-Успенська (ПЦУ)
Охорона природи Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
Відомі люди Народились Слободян Едуард Геннадійович (1986—2014) — молодший сержант, кулеметник 5-ї роти 2-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади, Збройних сил України, загинув при виконанні обов'язків, під час війни на сході України між селами Стукалова Балка та Цвітні Піски (Луганської області).Вдалося ідентифікувати десантника, який загинув ще в 2014 році. А з його побратимом прощатимуться завтра — не витримало серце матеріал газети Експрес, 6 березня 2018 р.Загиблого в 2014 році й ідентифікованого за ДНК воїна 80-ї бригади Едуарда Слободяна 12 квітня перепоховають у Кам'янці-Подільському матеріал інтернет-порталу Цензор.нет , 11 квітня 2018 року. Григоришин Іван Леонтійович — білоруський учений у галузі електронної оптики й мікроелектроніки, доктор технічних наук.
Проживали Дубицька Ніна Федорівна — заслужений працівник сільського господарства України.Президент відзначив жителів Хмельниччини званнями «заслужених»
Галерея
Див. також Поділля — історико-географічна область. Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Хмельницька область)
Примітки
Посилання — S. 194.