Петро Михайлович Гаврили́шин ( 3 травня 1987, Коропець) — український науковець, екскурсовод, журналіст, блогер, маркетолог, PR-менеджер, кандидат історичних наук. Директор Наукової бібліотеки ПНУ ім. Стефаника (2017—2022). Дослідник біографії свого дядька по лінії батька, професора, вченого-економіста Богдана Гаврилишина. Фахівець у галузі історії міжнародних відносин, міграційних процесів, української діаспори в Італії та Канаді, локальної історії Галичини, історії Західноукраїнської Народної Республіки, урбаністичних студій та історичної пам’яті. Член Всеукраїнської асоціації гідів, Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України.

Помітне місце у діяльності Гаврилишина займає поєднання академічної науки з публічною історією та культурною дипломатією. Відомий як автор і співавтор численних наукових, науково-популярних та краєзнавчих праць, співорганізатор міжнародної конференції «Станиславів і Станиславівщина», координатор книжкової серії «Цікава історія». Один із популяризаторів історичної спадщини Івано-Франківська через публічні лекції, екскурсії, інтерв’ю й медійні проєкти. Його діяльність пов’язана з осмисленням локальної історії в ширшому центральноєвропейському контексті, що поєднує академічне дослідження, краєзнавство та суспільну просвіту.

Життєпис

Походження Народився 3 травня 1987 року в смт Коропці. В 2004 році із золотою медаллю закінчив Коропецьку загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів імені Марка Каганця. Вступив на факультет історії, політології та міжнародних відносин Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. У 2009 році закінчив Інститут історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з відзнакою. У студентські роки став призером всеукраїнських фахових конкурсів: 2008 року посів третє місце на Всеукраїнській студентській олімпіаді з історії в Харкові, а 2009 року здобув перше місце у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт у Херсоні. З 2009 по 2012 рік навчався в аспірантурі на кафедрі всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Кар'єра науковця В 2012 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Імміграційна політика Італійської Республіки на прикладі української трудової еміграції (1991—2011 рр.)» (керівник Олег Жерноклеєв). У 2013—2014 роках був стипендіатом Програми Уряду Польщі для молодих науковців, у межах якої проходив стажування у Варшавському університеті, зокрема в Інституті соціології та Студіумі Східної Європи.

У 2013—2016 роках працював провідним фахівцем Центру дослідження Центрально-Східної Європи Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Від 2014 року розпочав роботу асистентом кафедри міжнародних відносин цього ж університету, а з 2018 року обіймає посаду доцента кафедри міжнародних відносин. У 2024 році йому було присвоєно вчене звання доцента. У 2017—2022 роках на посаді директора очолював Наукову бібліотеку Прикарпатського університету.

Громадська і наукова активність Науково-організаційна та громадська діяльність Гаврилишина охоплює як академічне, так і культурно-просвітницьке середовище. З 2016 року він є членом Національної спілки краєзнавців України, з 2019 року — дійсним членом Української бібліотечної асоціації, а з 2022 року — членом громадської організації «Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин». Від 2024 року входить також до Національної спілки журналістів України. Із 2017 року є співорганізатором щорічної міжнародної українсько-польської наукової конференції «Станиславів і Станиславівщина», що проводиться у співпраці з Центром польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську, Військово-технічною академією у Варшаві та Військово-морською академією в Гдині. 2019 року завершив навчання на курсі pre-MBA «Маркетинг» у бізнес-школі «МІМ-Київ», а 2020 року започаткував книжкову серію «Цікава історія».

Важливим напрямом діяльності Петра Гаврилишина є підготовка фахівців у сфері туристичного супроводу та популяризація локальної історії через екскурсійну справу. У 2018 році він долучився як викладач до проєкту «Курси екскурсоводів» в Івано-Франківську, започаткованого за підтримки міської ради та Івано-Франківської обласної державної адміністрації. У межах тримісячної програми, спрямованої на підвищення кадрового потенціалу туристичної галузі, Гаврилишин проводив заняття для майбутніх гідів-екскурсоводів спільно з практикуючими фахівцями та сертифікованими тренерами. Проєкт був зорієнтований на підготовку спеціалістів туристичного супроводу, удосконалення наявних маршрутів та створення нових тематичних екскурсій містом і регіоном.

Праці

Гаврилишин П. М. Українська трудова імміграція в Італії (1991—2011 рр.): монографія. Івано-Франківськ: Вогонь з неба, 2012. — 246 с. Гаврилишин П. М. Українська трудова імміграція в Італії (1991—2011 рр.): монографія. 2-ге вид., випр. і допов.  Брустурів: Дискурсус, 2014. — 300 с. Гаврилишин П., Чорненький Р. Депортація польського населення міста Станіслава у 1944–1946 рр. // Wojna zmieniła wszystko, Stanisławów i Ziemia Stanisławowska w dobie wojny, okupacji i „wyzwolenia” (1939–1945): T. II Administracja – Kultura, – 2019. – Warszawa – Iwano-Frankiwsk С. 107 – 137. Гаврилишин П., Чорненький Р. Станиславів: віднайдені історії. Науково-популярне видання. Брустурів: Дискурсус, 2020. 256 с. (серія «Цікава історія» № 1). Petro Hawryłyszyn. Nestor Machno na ziemi stanisławowskiej / Kwartalnik Kresowy. 2021. №1 (9) Warszawa. S. 9 – 24. Petro Hawryłyszyn. Polscy internowani i jeńcy wojenni w Tarnopolu (1918−1919) / Kwartalnik Kresowy. 2022. №1 (13) – Warszawa – s. 7 – 32. Гаврилишин П., Чорненький Р. Станиславівщина: віднайдені історії. — Брустури: Дискурсус, 2022.  176 с. (серія «Цікава історія» № 2). Кваснюк Я. Б., Чорненький Р. В., Гаврилишин П. М. Військові некрополі Станиславова–Івано-Франківська (1809—2020 рр.): монографія.  Брустури: Дискурсус, 2022. 480 с. (серія «Цікава історія» № 3) Гаврилишин П. Поляки в Станиславові. — Брустури: Дискурсус, 2022. — 208 с. (серія «Цікава історія» № 5) Гаврилишин П., Чорненький Р. Табори для інтернованих і військовополонених на території Західноукраїнської Народної Республіки – Західної області Української Народної Республіки (1918–1919): монографія. Пер. на польську Юлія Кшановська. Брустури : Дискурсус, 2023. - 488 с. Hawryłyszyn P., Czornieńki R. Obozy dla internowanych i jeńców wojennych na terytorium Zachodnioukraińskiej Republiki Ludowej – Zachodniego Obwodu Ukraińskiej Republiki Ludowej (1918–1919): монографія (укр. та пол. мови). Пер. на польську Юлія Кшановська. Брустури : Дискурсус, 2023. 488 с. Havrylyshyn P. & Zhernokleiev O. Roguski R. Bohdan Hawrylyshyn – the youth of the future economist (1926–1944) // Historia i Świat. 2023. 12. P. 469–480. (Scopus) Havrylyshyn P. & Ostanek A. Bohdan Hawrylyshyn and the Club of Rome // Echa Przeszłości XXVI/1, 2025, 163–173. (Scopus)

Відзнаки

Відзнака IV Конкурсу Історичної нагороди імені Леона Василевського від польської Fundacja Wolność i Demokracja (Варшава) (2024; за двомовну книгу «Табори для інтернованих і військовополонених на території Західноукраїнської Народної Республіки — Західної області Української Народної Республіки (1918—1919): монографія. Івано-Франківськ, Брустури: Дискурсус, 2023. 488 с.» ). Подяка міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа (2025; як співавтору навчального посібника для шкіл «Івано-Франківськ: сторінки історії» за активну громадянську позицію та популяризацію історії міста). Подячна грамота міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа (20 лютого 2026; за вагомий внесок у розвиток туризму, популяризацію Івано-Франківська та з нагоди Всесвітнього дня екскурсовода).

Погляди У своїх поглядах значну увагу приділяє історичній урбаністиці та культурній спадщині Івано-Франківська. Серед недооцінених історичних локацій міста він виокремлює колишню резиденцію греко-католицького єпископа, пов’язану зі створенням Станиславівської єпархії, палац Ромашкана як одну з найстаріших збережених споруд, а також колишній вірменський храм як свідчення багатокультурного характеру міста. Водночас історик критично оцінює сучасне сприйняття комплексу Палацу Потоцьких, наголошуючи, що більшість нинішньої забудови є австрійським військовим госпіталем XIX століття, тоді як автентичний палац XVIII століття зберігся лише частково. У цьому контексті він також відзначає історико-архітектурну цінність вулиці Труша, яку вважає однією з найатмосферніших у місті завдяки автентичній бруківці та центральноєвропейському характеру забудови.

Окреме місце у поглядах займають питання історичної пам’яті, Другої світової війни та топонімічної політики. Він наголошує, що історія Прикарпаття в роки Другої світової війни досі не є вичерпно дослідженою, зокрема через недостатнє опрацювання угорських і німецьких архівів та складність регіону, через який двічі проходила лінія фронту. У питаннях політики пам’яті історик виступає за збереження меморіалу «вічного вогню» поблизу вокзалу в Івано-Франківську, вважаючи військові поховання простором пошани незалежно від історичного контексту, а можливі перепоховання — справою винятково фахових археологічних досліджень. Також він пояснював походження назви «Івано-Франківськ» радянським ідеологічним контекстом 1962 року та скептично оцінював сучасні ініціативи щодо повернення назви «Станиславів», вважаючи їх другорядними порівняно з актуальними викликами воєнного часу.

У своїх оцінках сучасного розвитку міста, туризму та історичної освіти неодноразово критикував хаотичну забудову Івано-Франківська, особливо в районі міського озера, наголошуючи на загрозах для екології, природного середовища та якості життя мешканців. На його думку, пріоритетами для міста мають бути модернізація інфраструктури, оновлення комунікацій, вирішення проблем із відходами та створення робочих місць, а не символічні перейменування. Водночас він позитивно оцінює використання історико-архітектурного потенціалу міста у туристичній сфері, підтримує розвиток тематичних і соціально-історичних екскурсій та вважає важливим запровадження «франківськознавства» у закладах вищої освіти як інструменту формування локальної ідентичності та історичної свідомості.

Примітки

Джерела

Посилання

Цікава історія з Петром Гаврилишиним. Процитовано 14 квітня 2026. День Незалежності 2025. Погляд історика Петра Гаврилишина (аудіо). Вежа, 22 серпня 2025.