Повстання ОУН у 1939 році — повстання прихильників та боєвиків Організації Українських Націоналістів під час польської кампанії у вересні 1939 року. Мета повстання — захоплення влади в Західній Україні та проголошення відновлення української держави.
Історична довідка
Діяльність УВО У першій половині 1920-х рр. Українській Військовій Організації (УВО) вдалося створити кілька партизанських загонів, але вони були розбиті польськими силовиками. Концепція створення партизанських загонів була відновлена в 1934 році, після остаточного об'єднання УВО зі структурами Організації Українських Націоналістів. Це був проект зелених кадрів, який передбачав у разі арешту активістів ОУН ховатися в лісах і створювати партизанські загони. На засіданні Крайового Проводу ОУН у лютому 1934 р. (в якому брали участь Степан Бандера, Іван Малюка, Ярослав Стецько, Ярослав Спольський, Олександр Пашкевич, Ярослав Макаруська) було вирішено, що такі відділи діятимуть на Волині, а один із них Завдання полягали б у порятунку членів ОУН з в'язниць. Проте рішення про створення підрозділів не повідомлялося до призначення командирів цих груп.
Увесь час свого існування УВО фінансувався, підтримувався та контролювався німецькою розвідкою, а керівництво УВО підтримувало постійний контакт з німецькими офіцерамиЗокрема, Євген Коновалець підтримував контакти з наступними керівниками Абверу: полковником Фрідріхом Гемппом (1921-1925), майором Гюнтером Швантенсеном (1925-1929), полковником Фердинандом фон Бредоу (1929-1932), командувачем Конрадом Пацігом (1932-1934), а з січня 1935 року з адміралом Вільгельмом Канарісом. K. Grünberg, B. Sprengel, Trudne sąsiedztwo, Warszawa 2005, s. 355.. Керував розвідкою організації Роман Сушко. Для контролю над УВО німці делегували до нього як політичного менеджера Ріко Ярого (австрійського, а потім німецького розвідника), який під приводом проведення наукових досліджень шпигував на користь Абверу та збирав дані про ситуацію в Польщі та її потенціал озброєнняRyszard Torzecki, Kwestia ukraińska w polityce III Rzeszy (1933—1945), Warszawa 1972, s. 36-27, 40-42, 63..
З 1922 року УВО в обмін на матеріальну підтримку та наївні політичні обіцянки надавав німцям розвідувальні матеріалиKarol Grünberg, Bolesław Sprengel, Trudne sąsiedztwo, Warszawa 2005, s. 355, 358—359, 372, 422—423..
У 1922 р. УВО, за українсько-німецькою угодою, проходили вишкіл у рейшвері. Через рік у Мюнхені було створено спеціальний навчальний центр для українців, а у 1924 році — ще один навчальний центр для диверсантів, терористів і шпигунів. Кандидатів, які мали пройти такі вишколи, відбирало Об'єднання українських старшин у Німеччині (засноване 1921 р.). Крім того, українські командири почали готуватися у Вільному місті Данциг у 1928 році, а Абвер також організував навчання в Чехословаччині. Додаткові курси (для людей, які мали вести розвідку та диверсію в СРСР) були організовані в Кенігсберзі, їх організувала німецька Абвергруппа при штабі 1-ї дивізії в цьому місті.
6 липня 1926 р. під час одного із засідань УВО в Берліні (від того року головний осередок УВО був у цьому місті) зібраним було повідомлено, що німці чекають від українських союзників шпигунських даних про Військо Польське та політичне та економічне становище ІІ РП. Інформаторами були українці, наприклад військова служба в польському війську, залізничники, поштові службовці, чиновники чи лісники. Про розмах української шпигунської діяльності свідчить той факт, що лише у 1928 р. у польських тюрмах відбували покарання сто агентів, пов'язаних з УВО.
Діяльність ОУН У 1929 р. в результаті злиття радикальних націоналістичних груп (зокрема УВО) було створено Організацію Українських Націоналістів. У липні 1930 р. УВО та ОУН приєдналися до т. зв другого виступу — терористичної та диверсійної акції, спрямованої проти польської окупації. Це зустріло реакцію польського уряду, який приступив до пацифікації Галичини. Хвиля арештів діячів ОУН влітку 1934 р. паралізувала організацію. Спроба створити філії була зроблена лише в липні 1937 року. Василь Сидор створив 2 таких загони (Вовки, 32 бійці, командир Василь Макар Сіроманець та другий підрозділ з такою ж назвою), але вони незабаром розпалися через арешти.
Після Мюнхенської угоди Третій Райх у рамках ескалації тиску на Польщу (а водночас і на СРСР) відновив контакти з ОУН, які були припинені з 1934 року. У їх складі Абвер підтримував організацію українських воєнізованих формувань (Карпатської Січі) на території Карпатської України, з осені 1938 року автономної третьої частини Чехо-Словаччини. У результаті висновків проводу ОУН на чолі з Андрієм МельникомZięciem Jewhena Konowalca, od jego śmierci w zamachu w maju 1938 roku pełniącym obowiązki głównego prowidnyka OUN. у 1939 р. при Абвері було сформовано Український легіон. Абвер на чолі з Вільгельмом Канарісом намагався спровокувати антипольське повстання на Волині та Галичні. Канаріс мав переконати Гітлера використати «українську карту» у майбутній війні з Польщею. Керівництво ОУН також було обмануте, що воно зможе здійснити «Національну революцію» у Польській республіці та створити «Західну Україну».
З вересня 1938 р. по березень 1939 р. відбулося 397 демонстрацій, 47 диверсій і 34 терористичні акти, організовані націоналістами. З 16 березня по 12 квітня 1939 р. відбулося 59 демонстрацій, 5 диверсій і 21 терор. Активізація діяльності ОУН була значною мірою результатом натхнення Абверу, який на початку війни хотів перевірити реальну міцність фінансованої ним організації, яка вважала себе союзником Німеччини. Державна поліція проводила превентивні арешти членів і прихильників ОУН.
У лютому 1939 року Лев Ребет, побоюючись арешту, передав керівництво національною організацією Мирославу Турашу. 21-23 березня 1939 р. відбулися масові арешти, якими планувалося ліквідувати Крайовий провід ОУН. Серед інших затримали Ребета та ще понад 80 активістів незалежницьких організацій. в провінції на Волині (на 17.08.1939 р.) заарештовано 754 особи (ув'язнено 624), у Львові (на 1.07.1939 р.) затримано 1621 особу, підозрюваних в приналежності до ОУНWładysław Filar, Wydarzenia wołyńskie 1939—1944, Wydawnictwo Adam Marszałek, Toruń 2008..
Оскільки в червні Тураш, повертаючись з-за кордону, загинув при перетині польсько-чехословацького кордону, крайовим Головою ОУН став Володимир Тимчій. Він розгорнув інтенсивну підготовку до повстання. На той час ОУН нараховувала близько 8-9 тисяч членів, і СУМ, мабуть, було такою ж чисельною. Можна було розраховувати й на кількаразово більшу групу симпатиків ОУН. Влітку 1939 р. щонайменше в 9 районах ОУН з існуючих 18 були створені лісові вишкільні табори, де проводилися заняття зі стрільби та тактики. Для вступу в бій після початку війни і поставлених завдань також були сформовані спеціальні групи. Наприкінці серпня в лісах почали з'являтися групи української молоді, захищаючись від мобілізації до Війська Польського (тривога від 24 серпня, генеральна від 31 серпня).
Зброю для запланованого нацистами антипольського повстання мали транспортувати сухопутним шляхом через Словаччину або повітряним шляхом зі Східної Пруссії. Повстанці мали захопити лінію Стрий-Новий Сонч і Подільську залізницю, щоб забезпечити легке постачання. Саме для посилення повстання в Німеччині було сформовано Український легіон. Передбачалося, що легіон буде підсилений місцевими загонами ОУН та дезертирами з Війська Польського. На місці, в країні, також була організована диверсійна мережа, яка налічувала близько 4 тис. осіб.
Німці підрахували, що для початку повстання потрібно 1300 офіцерів і 12 000 солдатів. Цей проект обговорили Роман Сушка та полковник Ервін фон Лагузен з 13 червня по 3 липня 1939 року. Проте укладення пакту Молотова — Ріббентропа 23 серпня 1939 р. при відомій ворожості радянської влади до українського незалежницького руху змусило німців відмовитися від використання українських військ і проекту початку повстання.
Реалізація плану та настрої українців Німецькі аналітики побоювалися, що провокування українського повстання в Галичині може спровокувати втручання Радянського Союзу та переростання конфлікту у європейську війну. Адольф Гітлер також боявся, що прихід німецької армії на українські землі вимагатиме певного ставлення Німеччини до українського питання та конфлікту з СРСР. Від цієї проблеми його звільнило укладення пакту Молотова — Ріббентропа. У свою чергу Рудольф Візнер пропонував Гітлеру використати галицьких українців подібно до судетських німців у Чехословаччині, але Гітлер боявся польських репресій проти німецької меншини в Польщі. Була також пропозиція абверу використовувати замість українського населення озброєні диверсійні групи, що складалися з членів ОУН (K-Organisation Ost-Galizien).
23 серпня 1939 Німеччина підписала договір з СРСР; того ж дня Німеччина вирішила не використовувати українські війська у запланованій війні.
24 серпня 1939 року члени Вищого комітету УНДО одноголосно прийняли декларацію про виконання громадянського обов'язку перед польською державою. На підставі цієї заяви 2 вересня підмаршалок Василь Мудрий заявив у сеймі про лояльність українського населення до Польщі. Проте в ніч з 1 на 2 вересня за наказом Міністерства внутрішніх справ українських активістів і політиків було заарештовано і відправлено до табору в Березі Картузькій. Деякі з арештованих, однак, були звільнені з 5 вересня старостами на підставі своїх повноважень.
Окрім НК УНДО, заяви про підтримку польської державної влади склали: уряд УНР в екзилі, митрополит Анджей Шептицький як представник УГКЦ, Степан Скрипник як представник українців. Волині.
Під час Вересневої кампанії у Війську Польському служило від 106 314 до 111 910 українських вояків. З них щонайменше 7800 загинули і близько 15 000 були поранені. Близько 60 тис. солдатів потрапили в німецький полон і близько 20 тис. — у радянськийWaldemar Rezmer, Stanowisko i udział Ukraińców w niemiecko-polskiej kampanii 1939 roku, w: Polska-Ukraina. Trudne pytania, t. 4, s. 24..
Антипольське повстання Перед самим початком Другої світової війни німці призупинили організацію антипольського повстання ОУН через пакт Молотова — Ріббентропа. СРСР не бажав жодних дій українців на території, що входила до його «зони інтересів», а Третій Райх не хотів дратувати відносини з новим союзником. Крім того, в ніч з 1 на 2 вересня 1939 р. польська поліція в рамках арештів, запланованих на випадок початку війни, затримала кілька тисяч українців, підозрюваних у зв'язках з націоналістичними організаціямиWiększość po kilku dniach zwolniono — zob. Grzegorz Motyka, Od rzezi wołyńskiej do akcji «Wisła», Kraków 2011, ISBN 978-83-08-04576-3, s. 42..
Зважаючи на небажання СРСР із обіцяною обіцянкою агресії проти Польщі, 12 вересня керівництво Третього Рейху розглядало план антипольського повстання силами ОУН, який, за планом Адольфа Гітлера, мав: призвели до кривавої польської протидії і зрештою до вбивства українськими руками польської поміщицької шляхти в польсько-українській громадянській війні. 15 вересня Вільгельм Канаріс дав Андрію Мельнику умовний дозвіл на початок антипольського повстання. 17 вересня, коли СРСР напав на Польщу, німецька згода втратила чинність.