Термін «розумна тварина» або «раціональна тварина» ( або ) належить до класичного визначення людства або людської природи, пов'язаного з арістотелізмом.
Історія Хоча сам латинський термін походить зі схоластики, він відображає аристотелівський погляд на людину як на істоту, якій притаманне розумне (раціональне) начало. У «Нікомаховій етиці» I.13 Арістотель стверджує, що людина має раціональне начало (), окрім поживного життя, яке вона поділяє з рослинами, та інстинктивного життя, яке вона поділяє з іншими тваринами, тобто здатність здійснювати раціонально сформульовані проєктиAristotle, Ethics (1976) p. 75 and p. 88.. Ця здатність до обдуманої уяви була також виділена як визначальна риса людини в De anima III.11.B. P. Stigum, Econometrics and the Philosophy of Economics (2003) p. 194. Хоча Арістотель розглядав її як універсальну людську рису, це визначення стосувалося як мудрих, так і нерозумних, і жодним чином не передбачало обов'язкового здійснення раціонального вибору, на відміну від здатності його робити.
Філософ-неоплатонік Порфирій визначив людину як «смертну розумну тварину», а також вважав, що тварини мають власну (меншу) раціональність.L. Johnson, Power Knowledge Animals (2012) p. 80.
Визначення людини як розумної тварини було поширеним у схоластичній філософії. Католицька енциклопедія стверджує, що це визначення означає, що «у системі класифікації та визначенні, наведеному в Arbor Porphyriana, людина є субстанцією, тілесною, живою, чуттєвою та раціональною».
У Роздумі II із Роздумів про першу філософію Декарт розглядає та відкидає схоластичну концепцію «розумної тварини»:
Сучасне використання Фройд, як і будь-хто інший, усвідомлював ірраціональні сили, що діють у людстві, але, тим не менш, він протистояв тому, що він називав «надто великим наголосом на слабкості его по відношенню до ідентифікації та наших раціональних елементів перед демонічними силами всередині нас».S. Freud, On Psychopathology (PFL 10) p. 247.
Філософ-неокантіанець Ернст Кассірер у своїй праці «Нарис про людину» (1944) змінив визначення Арістотеля, щоб позначити людину як символічну тварину. Це визначення було впливовим у галузі філософської антропології, де його повторив Гілберт Дюран, і знайшло відгук у натуралістичному описі людини як примусового комунікатора.D. Attenborough, Life on Earth (1992), ch. 13.
Соціологи в традиції Макса Вебера відрізняють раціональну поведінку (орієнтовану на засоби) від ірраціональної, емоційної або плутаної поведінки, а також від традиційно орієнтованої поведінки, але визнають широку роль усіх останніх у житті людини.Alfred Schutz, The Phenomenology of the Social World (1997) p. 240.
Етнометодологія вважає, що раціональна людська поведінка представляє, можливо, одну десяту людського стану, залежну від дев'яти десятих базових припущень, які забезпечують основу для прийняття рішень щодо засобів.A. Giddens, Positivism and Sociology (1974) p. 72.
У своїй статті «Нарис інтелектуального сміття» Бертран Рассел заперечує думку про те, що людина є раціональною, кажучи: «Людина — це раціональна тварина — принаймні мені так казали. Протягом довгого життя я старанно шукав докази на користь цього твердження, але поки що мені не пощастило натрапити на них».
Див. також Communicative rationality Donald Davidson Economic man Erasmus Genus-differentia definition Neocortex Reality principle Thomas Paine John von Neumann Behavioural science
Примітки
Посилання Ми розумні тварини?