Генерал-майор Лаклан Маккворі, CB ( ; ; 31 січня 1762 — 1 липня 1824) — офіцер британської армії та колоніальний адміністратор родом із Шотландії. Маккворі обіймав посаду п'ятого губернатора Нового Південного Уельсу з 1810 до 1821 року і відігравав провідну роль у соціальному, економічному та архітектурному розвитку колонії. Історики вважають, що він мав вирішальний вплив на перехід Нового Південного Уельсу від статусу виправної колонії до вільного поселення і, отже, зіграв важливу роль у формуванні австралійського суспільства на початку дев'ятнадцятого століття.
Раннє життя Лаклан Маккворі народився на острові Ульва біля узбережжя острова Малл у Внутрішніх Гебридах, ланцюзі островів біля західного узбережжя Шотландії. Його батько, Лаклан старший, працював теслею і мірошником і був двоюрідним братом провідника клану Маккворі. Його мати, Марґарет, була сестрою впливового Мердока Маклейна. Незважаючи на це, його батьки були відносно бідними і, ймовірно, неписьменними, вони орендували та працювали на невеликій фермі як суборендарі в Оскамаллі. У ранньому підлітковому віці Маккворі відправили здобувати освіту до Единбурга , ймовірно до Королівської середньої школи Единбурга, де він вивчав англійську мову та арифметику.
Британська армія
Америка Маккворі добровільно вступив до британської армії в 1776 році і був призначений до 84-го піхотного полку. Пізніше того ж року він подорожував із ним до Північної Америки, щоб воювати проти революціонерів у Війні за незалежність Америки. По дорозі до Америки він брав участь у битві при Ньюкасл-Джейн, першій морській перемозі британського торгового судна над американським капером. Маккворі спочатку дислокувався в Галіфаксі, Нова Шотландія, і отримав молодше звання хорунжого 9 квітня 1777 року. 18 січня 1781 року він отримав звання лейтенанта і був переведений до 71-го (гірського) піхотного полку, де служив, перебуваючи в Нью-Йорку та Чарлстоні. Маккворі уникнув ймовірного полону чи смерті від рук американців-переможців, зокрема через те, що отримав скерування на Ямайку, якраз на час поразки Британії у війні.
Індія У червні 1784 року Маккворі повернувся до Шотландії, де керував маєтками Лохбі свого дядька, капітана Мердока Маклейна. Завдяки впливу Маклейна йому запропонували посаду лейтенанта в 77-му (індустанському) піхотному полку британської армії, яку він зайняв на Різдво 1787 року. Вартість утримання цього полку покривала Ост-Індська компанія, оскільки він був створений спеціально для служби в ІндіїWoollright, Henry Herriot (1907). Records of the Seventy-Seventh (East Middlesex) The Duke of Cambridge's Own Regiment of Foot now the Second Battalion The Duke of Cambridge's Own (Middlesex Regiment). Aldershot: Gale & Polden..
Маккворі прибув зі своїм полком до Бомбея в серпні 1788 року, де він дислокувався протягом двох років. Він був на активній службі з 1790 до 1792 року під час Третьої англо-майсурської війни під командуванням генерала Аберкромбі, брав участь у захопленні Каннанора та облозі Серінґапатама в 1792 році. У серпні 1793 року він отримав звання майора бригади військ на Малабарському узбережжі і того ж року став масоном у Бомбеї. У вересні 1793 року Маккворі одружився з Джейн Джарвіс, дочкою покійного головного судді Антиґуа Томаса Джарвіса, який володів там рабськими плантаціями. Згідно з їхньою шлюбною угодою, міс Джарвіс мала 6000 фунтів стерлінгів, які були виплачені Маккворі через три роки, коли вона померла від туберкульозу. У 1795 році він брав участь у подальших діях, керуючи військами під час успішної облоги голландського форту в Кочіні. Через рік Маккворі брав участь у взятті Коломбо та інших голландських володінь на Цейлоні, і був призначений командувачем окупаційного гарнізону в Ґалле.
У травні 1797 року Маккворі очолював війська під час катастрофічної кампанії проти повстанських сил раджі Пажассі в джунглях навколо Манантрі. Застосовуючи партизанську тактику, Пажассі завдав значних втрат 77-му полкові, убивши кількох офіцерів, а самого Маккворі було поранено в ногу. Британці спалили всі села в окрузі, але визнали поразку, коли Ост-Індська компанія була змушена укласти мирний договір з Пажассі. Маккворі пішов у відставку зі своєї командної посади незабаром після кампанії.
Він брав участь у фронтових боях під час Четвертої англо-майсурської війни проти військ Типу Султана, допомагаючи перемогти їх спочатку в битві при Сідасірі, а потім під час облоги та штурму палацу Типу в Шріранапатні в 1799 році. Він описав «славетні» наслідки, коли тіла Тіпу та його людей «лежали такими величезними купами на Валах... а також у різних частинах міста, що їх неможливо було нормально порахувати». Після розграбування міста Маккворі отримав 1300 фунтів стерлінгів премії.
У 1800 році Маккворі був частиною британського оточення на чолі з губернатором Дунканом, який змусив Мір Насіруддіна Хана з Сурату підписати угоду з Ост-Індською компанією про передачу цієї провінції під управління Компанії.
Єгипет У 1801 році генерал Девід Бейрд призначив Маккворі заступником генерал-ад'ютанта великого британсько-індійського експедиційного корпусу, призначеного для з'єднання з армією сера Ральфа Аберкромбі для вигнання французької армії з Єгипту. Маккворі відплив зі своїм полком до Єгипту з Індії, коли французи вже відступали до Александрії. Він прибув туди через два дні після капітуляції Александрії перед англійцями. Маккворі залишився в Єгипті близько року, протягом якого він зустрівся з братом, а також заразився сифілісом.
Повернення до Британії, подальші призначення в Індії У 1803 році Маккворі повернувся до Британії, маючи капітал у 20 000 фунтів стерлінгів. Піднявшись до соціальної еліти, він кілька разів зустрічався з Джейкобом Босанке та директорами Ост-Індської компанії, а також особисто був представлений королю Георгові III. Він служив у Лондоні помічником генерал-ад'ютанта лорда Гаррінґтона і зміг придбати маєток на своєму рідному острові Малл, який він назвав <i id="mwiA">Джарвісфілд</i>. У 1805 році Маккворі було наказано повернутися до Індії, щоб очолити 86-й піхотний полк, а після прибуття також став військовим секретарем губернатора Дункана в Бомбеї.
У 1807 році він здійснив подорож з Індії до Британії через Персію та Росію. Пізніше того ж року Маккворі одружився зі своєю троюрідною сестрою Елізабет Генрієттою Кемпбелл у Девоні та прийняв командування 73-м полком у Шотландії в чині підполковника. У 1808 році дружина Маккворі народила дочку, яка померла в дитинстві.
Губернатор Нового Південного Уельсу
Прибуття в Сідней
8 травня 1809 року Маккворі був призначений на посаду губернатора Нового Південного Уельсу. Він вирушив до колонії 22 травня 1809 року на HMS <i id="mwng">Dromedary</i> у супроводі HMS <i id="mwoA">Hindostan</i>. З ним на двох кораблях прибув 73-й піхотний полк. Він прибув 28 грудня в гавань Сіднея і офіційно зійшов на берег 31 грудня, приступивши до своїх обов'язків наступного дня. Здійснюючи це призначення, британський уряд змінив свою практику призначення губернаторами морських офіцерів і обрав армійського командира в надії, що той зможе налагодити співпрацю з корумпованим та непокірним Корпусом Нового Південного Уельсу. Завдяки тому факту, що він прибув до Нового Південного Уельсу на чолі свого власного підрозділу регулярних військ, Маккворі не підпав під жодну залежність щодо Корпусу Нового Південного Уельсу, офіцери якого під проводом Джона Макартура бунтували проти попереднього губернатора Вільяма Блая та ув'язнили його.
Коли він прибув до Сіднея в 1809 році, його супроводжував його індійський «хлопчик-раб» на ім'я Джордж Джарвіс, якого він купив у 1795 році за 160 рупій у віці 6 років (разом із 7-річним Гектором). Джарвіса назвали на честь брата його померлої дружини, а Гектор пізніше втік. Він писав про них у своїх щоденниках: «дуже гарні, красиві, здорові чорні хлопчики».
Відносини з Корпусом Нового Уельсу Першим завданням Маккворі було відновити впорядкований, законний уряд і дисципліну в колонії після Ромового повстання 1808 року проти губернатора Вільяма Блая. Британський уряд наказав Маккворі заарештувати двох лідерів Ромового повстання, Джона Макартура та майора Джорджа Джонстона. Однак на той час, коли Маккворі прибув до Сіднея, і Макартур, і Джонстон уже відпливли до Англії, щоб виправдатися. Маккворі негайно взявся за скасування різноманітних ініціатив повстанського уряду наприклад, усі «скасування оплати, надання в оренду та дарування земель», зроблені повстанцями, були відкликані. Однак, після лавини петицій від орендарів, які були надіслані Маккворі, він незабаром повернув їх назад і визнав усі чинними.
Хоча монопольний вплив Корпусу Нового Південного Уельсу незабаром був припинений, військові впливи збереглися, а офіцери мали вплив на систему правосуддя. Сам Маккворі вирішив зберегти мир із рештою офіцерів Корпусу Нового Уельсу та мав двозначне ставлення до повстання проти Блая.
Цивільні реформи Частиною роботи Маккворі щодо наведення порядку в колонії було переобладнання арештантського поселення на нормальоне міське середовище організованого поселення з вулицями та парками. План вулиць сучасного центрального Сіднея базується на плані Маккворі. Найпрестижніші будівлі колонії були побудовані на вулиці Маккворі, яку він назвав на свою честь. Деякі з них стоять і сьогодні, включно з «Ромовою лікарнею», частина якої зараз служить будівлею парламенту Нового Південного Уельсу. Імпозантні будівлі стаєнь, які Маккворі перебрав під урядові потреби, тепер є частиною сучасної споруди, де розміщена Сіднейська музична консерваторія.
Інші відомі споруди, побудовані під час правління Маккворі, включають жіночу школу для сиріт у Парраматті, церкву Св. Джеймса та казарми Гайд-парку. Він також офіційно назвав і створив Гайд-парк як зону громадського відпочинку. Ці споруди були побудовані Маккворі всупереч забороні британського уряду на дорогі громадські будівельні проекти в колонії і відображають напруженість між баченням Маккворі Сіднея як ґеорґіанського міста та впливових британських колоністів, які вважали його нічим не більшим, ніж табір для дешевої каторжної праці.
Наприкінці 1810 року Маккворі об’їздив регіони навколо Сіднея, даючи назви та розмічаючи місця і плани вулиць майбутніх міст, таких як Ліверпуль, Віндзор і Річмонд. Під час інспекційного візиту до поселення Гобарт-Таун на річці Дервент у землі Ван-Дімена (нині Тасманія) у листопаді 1811 року Маккворі був вражений руйнівним розташуванням міста та наказав урядовому геодезисту Джеймсу Міхану розбити регулярну мережу планування вулиць. Ці геодезичні роботи визначили форму нинішнього центру міста Гобарт. Інша реформа планування інфраструктури, ініційована Маккворі, була здійснена, коли він наказав запровадити обов'язковий лівосторонній рух на дорогах Нового Південного Уельсу.
Маккворі приписують випуск першої офіційної валюти спеціально для обігу в Австралії. У 1812 році він придбав монети 40 000 іспанських доларів і попросив засудженого контрафактника на ім’я Вільям Геншель вирізати центри з монет і поставити на них штампи, щоб відрізнити їх як належність до колонії Новий Південний Уельс. Для центрального кружка (відома як «дамп», «dump») була прийнята вартість у 15 пенсів, а обідок (відомий як ) став п’ятьма шилінгами. Будь-яке фальшування нової валюти було оголошене карним сімома роками каторги у вугільних шахтах Ньюкасла. Маккворі також сприяв створенню першого банку колонії, Банку Нового Південного Уельсу, у 1817 році.
Соціальні реформи