Юриди́чна осо́ба — це юридичний термін для позначення організації як суб'єкта права, яка має власну правоздатність, тобто може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та брати на себе зобов'язання, самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді.
Кожна держава має свої правила для юридичних осіб.
В Україні організація визнається юридичною особою після проведення її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру.
Загальновизнана суть концепції юридичної особи, яка закріплена в правових системах усіх розвинених країн, полягає в тому, що кожна компанія має власну правосуб'єктність, відмінну від правосуб'єктності осіб, які її заснували; учасники компанії несуть відповідальність за її зобов'язаннями в межах вартості належних їм часток; майно компанії є відокремленим від майна її учасників; компанія існує незалежно від учасників; компанія як самостійний суб'єкт права може від свого імені укладати правочини, а також виступати в суді як відповідач та позивач. Самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном є однією з головних ознак юридичної особи.Карнаух Т. Доктрина «підняття корпоративної вуалі»: сутність та перспективи застосування в Україні / Тетяна Карнаух // Юридична Україна. — 2013. — № 3. — С. 53-60 (с. 54).
Концепції пояснень природи юридичної особи Також аналізуючи можливість застосування до держави матеріальних ознак юридичної особи, доходимо висновку, що на даний момент відсутні об’єктивні перешкоди для визнання держави Україна юридичною особою публічного права. Що стосується процесуальної ознаки юридичних осіб, то її застосування до держави, наразі, є необхідністю за для практичної реалізації цивільно-правових норм, зокрема, про майнову відповідальність держави перед приватною особою. Таким чином, приєднуємося до позиції тих дослідників, які висловлюються про можливість та необхідність визнання за державою статусу юридичної особи публічного права.
Юридичні особи - групи людей, організації (наприклад, такі, як корпорації), які розглядаються правом як окремі особи, суб’єкти права. Elizabeth A. Martin (2003). Oxford Dictionary of Law (7th ed.). Oxford: OxfordUniversityPress. ISBN 0198607563 , Jump up^ [...] men in law and philosophy are natural persons. This might be taken to imply there are persons of another sort. And that is a fact. They are artificial persons or corporations [...] Deiser, George F. (December 1908). "The Juristic Person. I". University of Pennsylvania Law Review and American Law Register. 48 NewSeries (3): 131–142.JSTOR 3313312 , Jump up^ Besides men or “natural persons,” law knows persons of another kind. In particular it knows the corporation, and for a multitude of purposes it treats the corporation very much as it treats the man. Like the man, the corporation is (forgive this compound adjective) a right-and-duty-bearing unit. H.A.L. Fisher, ed. (1911). "Moral Personality And Legal Personality 1". The Collected Papers of Frederic William Maitland. Cambridge University Press. |first1= missing |last1= in Authors list (help) . У той час як люди набувають право суб’єктності при народженні, юридичні особи набувають її при створенні відповідно до закону.
Термінологія: латинь – persona ficta, англ. – legal person, синоніми juridical person, juridic, juristic, artificial, or fictitious person, також може вживатися близькі artificial, juridical, juristic personality.
Юридична особа має офіційну назву та певні права, заходи захисту, привілеї, обов'язки та відповідальність відповідно до закону, подібні до тих, що має фізична особа. Поняття юридичної особи - фундаментальна юридична фікція. Воно має як загальнотеоретичне, так і галузеве значення (зокрема використовується у сфері приватного права).
Юридична особа дозволяє одній або кільком фізичним особам (universitas personarum) діяти як єдине ціле (організація) в юридичних цілях. В багатьох юрисдикціях штучна персональність дозволяє такому утворенню розглядатися відповідно до закону окремо від його індивідуальних учасників (наприклад, в акціонерному товаристві – від його акціонерів). Вони можуть виступати позивачем і відповідачем у справі, укладати договори, набувати обов’язків та володіти власністю. На організації з правосуб'єктністю можуть також бути накладені певні юридичні обов'язки, наприклад, зі сплати податків. Також такий статус може захистити учасників організації від особистої відповідальності. Поняття юридичної особи не абсолютне. У країнах загального права можливе "зняття корпоративної завіси", що стосується визначення статусу фізичних осіб, що діють як агенти компанії при вчиненні дій або прийнятті рішень. Таке зняття можливе шляхом винесення юридичного рішення, за яким права або обов'язки юридичної особи (наприклад, корпорації або громадської компанії з обмеженою відповідальністю) розглядають як права або обов'язки членів або директорів цієї організації.
Поняття юридичної особи на сьогодні центральне в західному праві, як в країнах із загальним, так і континентальним правом, але воно також присутнє фактично у кожній правовій системі. Jump up^ The Juristic Person. I, George F. Deiser, University of Pennsylvania Law Review and American Law Register, Vol. 57, No. 3, Volume 48 New Series. (Dec., 1908), pp. 131-142.
Створення та історія доктрини
Використання поняття правосуб’єктності стосовно організацій людей є принаймні таким давнім як Стародавній Рим: римське право визнавало права різноманітних колегій.
Доктрину приписують Папі Римському Іннокентію IV, який, здається, принаймні, допоміг поширити ідею persona ficta, як її називають латиною. У ранній церкві доктрина persona ficta дозволила монастирям мати юридичне існування, окреме від ченців, спрощуючи проблему узгодження потреби таких груп мати інфраструктуру з узятими монахами обітницями особистої бідності. Інший ефект цього полягав у тому, що як фіктивна особа, монастир не міг вважатися винним у деліктах через відсутність душі, що допомагало захистити організацію від позадоговірних зобов'язань щодо оточуючих спільнот. Це зумовило переміщення такої відповідальності на людей, що діяли всередині організації, що сама при цьому лишалася захищеною, тому що люди вважалися створіннями з душею, а відтак вважалися здатними нести відповідальність за порушення та могли бути відлучені від церкви.
У традиції загального права лише людина могла виступати позивачем і відповідачем у суді. Це не було проблемою до промислової революції, коли типове ділове підприємство було або приватним підприємством або партнерством - власники були просто відповідальні за борги бізнесу. Тоді як особливістю корпорації є те, що власники / акціонери несуть обмежену відповідальність - вони не відповідають за борги компанії. Таким чином, коли корпорація порушувала контракт або закон, не було ніякого засобу захисту прав, тому що обмежена відповідальність захищала власників, і корпорація не була суб’єктом, який би підпадав під дію закону. За корпоративні порушення не існувало ніякої відповідальності.
Для розв'язання цієї проблеми для корпорації була встановлена правосуб’єктність, що включала п'ять юридичних прав – право на спільні кошти чи фонд (включаючи право володіти власністю), право на корпоративну печатку (тобто, право укладати і підписувати контракти), право виступати позивачем і відповідачем (для захисту контрактів), право найняти агентів (працівників) і право видавати внутрішні правила (самоврядування).
З 19-го століття ідея юридичної особи була далі розвинена з тим, щоб розглядати її як громадянина, резидента або доміциліарія штату (зазвичай з метою визначення персональної юрисдикції). У Louisville, C. & C.R. Co. v. Letson, 2 How. 497, 558, 11 L.Ed. 353 (1844), Верховний Суд США постановив, що для цілей цієї справи, корпорація "розглядається як громадянин [штату, де вона створена], так само як фізична особа". Десять років по тому вони знову підтвердили висновок Letson, хоча на основі дещо іншої теорії, що "ті, хто використовує назву компанії, і реалізують права, що випливають з цього", мають беззаперечно презюмуватися громадянами штату реєстрації корпорації (Marshall v. Baltimore & Ohio R. Co., 16 How. 314, 329, 14 L.Ed. 953 (1854)). Ці ідеї були кодифіковані до статуту, статути США про юрисдикцію використовують прив’язку до доміцилію корпорацій.
Останнім часом отримала свого поширення інтегративна теорія юридичної особи, розроблена українським вченим Коструба А. В., яка заснована на критиці теорії фікції Ф. К. Савіньї (1876).
Автором висловлюються наступні тези її положень. Загальновідомо, що юридична особа в приватному праві це фікція фізичної особи як суб'єкта права, яка створюється шляхом штучної концентрації прав і обов'язків, з метою задоволення інтересу її засновника. Наведені положення знайшли свого закріплення в теорії фікції Ф. К. Савіньї.
В основу конструкції юридичної особи закладена концепція обмеженою цивільно-правової відповідальності її учасника за результати господарської діяльності останньої. Це теоретичне положення знайшло свого закріплення в нормах чинного законодавства як Україна так багатьох європейських країн. Однак, сьогодні ми можемо спостерігаємо потребу в позитивній деформації цього концепту. Завдяки категоріям самостійної юридичної відповідальності та автономності участі в цивільному обороті юридична особа стає засобом досягнення неправомірних цілей.
Правосуб'єктність юридичної особи корпорації втілена в діяльності органів його управління. Однак, в процесі взаємодії його органів управління з іншими особами за приводу забезпечення діяльності юридичної особи можливі ситуації, коли учасники такого взаємодії переслідують різновекторні або взаємовиключні цілі.
Абсолютна правосуб'єктності автономність юридичної особи від людини об'єктивно призводить до зловживань, оскільки обумовленість правових наслідків діяльності юридичної особи від суб'єктивних дій фізичної особи, що перебуває за її «вуаллю» безперечна. Компенсаторністю такої автономії виступає розширення меж юридичної відповідальності фізичних осіб за результати діяльності юридичної особи, а також фрагментарне звуження автономії її участі в цивільному обороті, зокрема, в частині захисту своїх суб'єктивних цивільних прав. У такому випадку, за твердженням вченого, слід говорити про можливість пред'явлення майнових вимог на користь юридичної особи. У процесуальної доктрині англо-саксонської правової системи така конструкція отримала назву непрямого позову. Зловживання органів управління юридичною особою призводять до необхідності врегулювання питань їх відповідальності.
З іншого боку, управління юридичною особою дає можливість його учаснику впливати на формування волі корпорації. Зловживання таким учасником своїм правом, використовуючи автономію цивільно-правової відповідальності та майнової відокремленості юридичної особи, накладає на нього відповідальність за її зобов'язаннями. У державах правової системи Common law такий феномен набув значного поширення і розкритий в доктрині «зняття корпоративної вуалі».
У наведених умов?Є на думку вченого, слід визнати втрату «чистоти» Personificationstheorie Ф. К. Савіньї. Фікція юридичної особи набуває ознак реалістичності, які інтерполюються із інтересу особи до неї, а також інтересу до особи, що знаходиться за такою фікцією. Активна поведінка третіх осіб щодо діяльності юридичної особи в цивільному обороті, можливість ототожнення їх правового інтересу з інтересом юридичної особи, з одночасним відокремленням волі юридичної особи від волі осіб, які впливають на нього є свідченням реальності існування юридичної особи.