Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність задля досягнення економічних і соціальних здобутків та одержання прибуткуГосподарський Кодекс України. Стаття 42.. Підприємництво – це більше, ніж просто започаткування бізнесу та плідне використання наявних запасів. Воно охоплює також творчі складові, як от постійне виявлення (ринкових) можливостей, пошук нових (бізнес) ідей та їхнє впровадження у вигляді нових бізнес-моделей, також воно не обов'язково пов'язане з власністю. Це означає, що підприємництво може здійснюватися і в існуючих компаніях, невласниками (інтрепренерство).
Підприємець — фізична особа, яка створює та/або вкладає кошти в одне або кілька підприємств, несучи більшість ризиків і отримуючи більшу частину винагород. Процес створення бізнесу відомий як «підприємництво». Підприємець, зазвичай розглядається як новатор, джерело свіжих задумів, нових товарів, послуг і бізнесу/або способів (виробництва тощо).
Визначення Слід зазначити, що в Україні терміни «бізнес» і «підприємництво» сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і випробування чогось нового — того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.
Вперше в науковий обіг судження «підприємництво», було введено англійським науковцем Річардом Кантільоном (1680–1734 рр.).
У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого — пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та здатність залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел.
Концепія підприємництва та його роль у створенні добробуту Американські науковці К. Макконнелл і С. Брю, автори підручника «Економікс», зазначають, що, по-перше, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, який зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання ухвалення основних рішень під час виробництва товарів, надання послуг, тобто тих не рутинних рішень, які й визначають напрямок діяльності підприємства. По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде на ризик. Він важить не лише своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — власними і/або компаньйонів-акціонерів.
У вітчизняній економічній науці найповніше підприємництво окреслив З. С. Варналій: «Підприємництво як економічна категорія — є особливий вид господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, котрий досконало поєднує фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом задля одержання підприємницького доходу».
Головна цінність цього визначення полягає в тому, що в ньому називається дві головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності.
У підручнику 2000 року із серії «Вища освіта» групи авторів під ред. М. Г. Лапусти «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних галузях діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин заради задоволення потреб окремих споживачів і суспільства загалом в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарчими суб'єктами».
І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який засновано на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у певні підприємницькі проєкти…».
Адже статична рівновага породжує позитивну процентну ставку, а постійний залишок доходу понад заробітну плату і відсоток, можливі лише завдяки невпинному впровадженню інновацій, що порушують стан рівноваги.
Визначення підприємця як інноватора, дав американський економіст австрійського походження Йозеф Шумпетер.
Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Сміта підприємець, це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з певним підприємством і використовує їх лише для проведення нових способів керування факторами виробництва. Підприємець — це особливий тип людей. Вони виконують завдання новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Зазвичай їй при цьому протидіє зовнішнє становище, оскільки «нововведення в економіці, здебільшого, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби…, а лише тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби».
Розвиток підприємництва — одне із найпотужніших джерел зайнятості та доходів територій і населення у разі неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.
Підприємництво це самостійна, ініціативна, на власний ризик і під свою майнову відповідальність діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг задля одержання прибутку, а також інших вигод.
Творчий підприємець розглядається, наприклад представниками Австрійської школи як головна дійова особа суспільних процесів на відміну від "людини економічної" неокласичної школи. Хесус Уерта де Сото пише:
Фрідріх Гаєк у вступі до «Конституції свободи» (1960) підкреслює значення підприємництва для розвитку цивілізації: … коли необхідна умова вільного розвитку — дух індивідуальної ініціативи — відсутній, тоді, безсумнівно, без нього жодна життєздатна цивілізація не зможе рухатися вперед. (С. 11)Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. — Львів: Літопис, 2002. — 556 сЙ описує вплив одержавлення на дух підприємництва у Розділі 9 «Безпека і свобода» «Шляху до рабства» (1944):Ми не маємо права засуджувати нашу молодь за те, що вона обирає безпечну роботу з надійною зарплатою, а не ризиковане підприємництво, після того як чує з дитинства, що саме така робота дає значні переваги і зовсім не вважається егоїстичним чи аморальним заняттям. Сучасне молоде покоління виросло у світі, де школа і преса подають дух вільного підприємництва як щось, що дискредитує людину, а отримання прибутку — як справу аморальну, де створення сотні робочих місць називають експлуатацією, а командування такою самою кількістю осіб — героїзмом. (С. 116)Фрідріх Гаєк. Шлях до рабства / пер. з англ. Сергій Рачинський. — К. : Наш Формат, 2022. — 208 с. — С. 116
Ознаки і функції підприємництва Основними ознаками підприємництва є: самостійність, відповідальність за ухвалення рішень, їхні наслідки, ризик, ініціативність, активний пошук нових, оригінальних рішень, спрямованість на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутків, тощо
Підприємництво є проявом науково-технічної, економічної (комерційної), організаційної творчості і новаторства. Сучасна західна література поділяє підприємницьку діяльність на три функції ресурсну (залучення капіталу, трудових, матеріальних і інформаційних ресурсів) організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклама) творчу (новаторство, прояв і застосування ініціативи, вміння ризикувати).
Принципи підприємництва Підприємництво здійснюється на основі певних принципів. Основними є: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійна розробка програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, на власний розсуд.
Права та обов'язки фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності Фізичні особи — підприємці мають право без обмежень ухвалювати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності на добровільній основі можуть відкривати поточні рахунки в банківських установах. Проте вони можуть працювати і винятково за готівку.
Приватні підприємці, які відкрили поточні рахунки, формально повинні зберігати кошти у банківській установі. Водночас ліміт залишку готівки, що є підсумком діяльності, приватним підприємцям не встановлюється. Це також надає деякі переваги такому способу підприємництва. Потреба у готівкових коштах задовольняється шляхом отримання їх за банківським чеком.
Здійснюючи господарську діяльність, фізична особа-підприємець може користуватися коштами з поточного розрахункового банківського рахунку в повному обсязі. Що стосується готівки, то відповідно до Постанови Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться винятково в безготівковому порядку.
Для підприємців, які уклали трудові договори із найманими працівниками, існують обмеження у разі наявності непогашеної податкової заборгованості. У разі виникнення такої заборгованості вони можуть використовувати готівку для забезпечення господарських потреб, але не на виплату заробітної плати, допомоги всіх видів і відшкодування найманим працівникам. У таких випадках усі виплати, пов'язані із оплатою праці найманих працівників, мають забезпечуватися винятково завдяки коштам, отриманим із установ банків.
Отже, приватний підприємець, який відкриває рахунок у банку, має більшу гнучкість у скрутному становищі і необмежені можливості щодо обсягів розрахунків із діловими партнерами.
Усі надходження коштів повинні бути документально засвідчені і враховані під час визначення розміру доходу від діяльності.
Слід зауважити, що у разі, коли приватний підприємець працює з готівкою і купує торговий патент, він не має права відносити сплачену за цей патент грошову суму на свої витрати, адже на документально підтверджену вартість патенту, знижується сума його прибуткового податку.
Що стосується прибуткового податку, то його сплата зазвичай, здійснюється із застосуванням авансових платежів рівними частками щоквартально із розрахунку за 100 % суми прибуткового податку минулого року. Під час квартальних звітів провадиться перерахунок, зважаючи на фактично отриманий чистий дохід.
Така безпосередня залежність розміру прибуткового податку фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності від реально отриманого доходу, дає їй деякі економічні переваги перед юридичними особами. Водночас практика авансових внесків в умовах ринкової нестабільності, загальної нестачі обігових коштів і, переважно, незначної їх кількості у фізичних осіб — приватних підприємців, дещо знижує привабливість цієї форми підприємницької діяльності та призводить до приховування доходів. Перехід до спрощених систем оподаткування сприяє виправленню такого становища.
Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності. Такими обмеженнями зокрема є: