Ельза́с (Альза́с, , , до реформи 1996 Elsaß) — історичний регіон на північному сході Франції, що межує з Німеччиною і Швейцарією. Столицею Ельзасу є Страсбург; друге місто за величиною — Мюлуз (субрефектура Верхнього Рейну), третє — Кольмар (префектура Верхнього Рейну).
З 1 січня 2016 Ельзас знаходиться у складі регіону Гранд-Ест.
Ельзас поділяється на два департаменти:
Нижній Рейн () на півночі з адміністративним центром у Страсбурзі. Верхній Рейн () на півдні з адміністративним центром у Кольмарі.
Історично до Ельзаса відносилась також територія французького департамента Територія Бельфор.
Етимологія За «Етимологічним словником назв країн і народів» Сержа Лозіка, назва регіону Ельзас походить від галло-римського слова «Alisauia» або «Alisetum», що означає «бескид», «стрімчак». Тобто «край при підніжжі прямовисних скель». Мабуть, така назва пішла тому, що галли, що йшли з Німеччини на південь, були вражені прямовисними скелями Вогезів.
Існує також німецька версія походження слова «Ельзас». Вважається, що воно походить від давньоверхньонімецького «alisaß», з'єднання двох слів «ali» (чуже) і «saß» (=нім. Sitz — житло). Напевно франки, які селилися в Ельзасі серед місцевого алеманського населення, розглядалися одноплемінниками як такі, що пішли жити на чужину.
Географія
Ельзас займає територію площею 8280 км² (190 км в довжину і 50 км завширшки, що становить 1,5 % площі Франції). Це найменший адміністративний регіон серед європейських володінь Франції (Корсика має приблизно таку ж площу). Ельзас тягнеться з півдня на схід уздовж лівого берега Рейну. З півночі Ельзас обмежений річкою Лотер і німецькою землею Рейнланд-Пфальц, зі сходу — Рейном, на правому березі якого тягнеться Баден-Вюртемберг. На півдні регіон має спільні кордони з Швейцарією, на південному заході — з французьким регіоном Франш-Конте і на заході — з Лотарингією.
Рельєф
Територія Ельзасу характеризується великою різноманітністю рельєфів:
На сході знаходиться Ельзаська рівнина () завдовжки близько 200 км і шириною — близько 40 км. Разом з німецьким регіоном Баденом вона формує Рейнську западину. Рівниною протікає річка Ілль (): тут вирощуються зернові культури і виноград. Значне місце в цій частині регіону займають ліси (ліс Агено () на півночі і ліс Ар () на півдні). Між Рейном і Іллем знаходиться Р'єд (, від німецького слова «очерет»), заболочена і волога місцевість, що утворилася на місці стародавньої річки. Сьогодні тут розташовуються заповідні зони. На заході підносяться Вогези (), що прорізані широкими долинами приток Ілля. Тут знаходяться гірські пасовища, що чергуються з лісами. Найвища точка в Ельзасі — це вершина Гран-Балон (1424 м), яка розташовується на півночі масиву в департаменті Верхній Рейн. Лінією переходу між горами і рівнинами слугують горби Вогезького масиву, на яких обробляється виноград. На півдні від Мюлуза лежить горбистий район Сюнго (Зундгау; ). На крайньому півдні регіону підносяться гори Ельзаської Юри ().
Клімат Клімат Ельзаса — напівконтинентальний. Західні вітри, які несуть вологі повітряні маси з Атлантики, долаючи Вогези, викликають орографічні дощі на їх західних схилах. Таким чином, повітря звільняється від води, стає сухішим — Ельзас піддається так званому ефекту фен.
Зима в Ельзасі холодна і суха, а літо — тепле з невеликою кількістю опадів. Кольмар має свій мікроклімат — сонячний і сухий, це місто є другим найсухішим містом у Франції (після Перпіньяна): у рік випадає всього 550 мм опадів. Такий клімат є ідеальним для вирощування виноградних культур і виноробства Ельзасу. При цьому горизонт ґрунтових вод регіону дозволяє йому уникнути наслідків довгих посух.
Геологія
Ельзас є частиною Рейнської рівнини, розташованої на захід від Рейну (на його лівому березі). Він знаходиться в западині, яка є частиною найбільшого в Західній Європі Рейнського рифту, що з'явився ще в часи олігоцену. З боків від неї виступають Вогези і Шварцвальд (). Масив Юра сформувався завдяки обвалу мезозойських покриваючих порід на відкладення тріасів, внаслідок підняття Альп. Юра перетинають території Бельфору.
Рейнська западина з'явилася в третинний період, внаслідок чого територія регіону не раз піддавалася нашестю моря. Це пояснює утворення різних осадкових порід: мергеля, вапняку, галіта, мармуру. У четвертинному періоді мали місце еолові відкладення. Вогези утворилися на півночі з пісковика, а на півдні — з граніту; гранітні породи є герцинськими структурами, що оголились під час бічних підняттів через утворення рифту. Юра, що піднялися пізніше (в епоху міоцену), складаються з вапняку і мармуру, які належать найчастіше до юрського періоду, тобто вони набагато пізніші, ніж формація алювіальної Рейнської рівнини. Тектонічна структура надр (рифт) пояснює деяку сейсмічну активність.
Родовища нафти розробляються на півночі (у Пешельброні, біля Ньєдеброна, де було виявлено одне з перших родовищ у світі, в 1740 р.). Крім того, у регіоні є поклади поташу, що належать до олігоцену, біля Мюлуза. Срібні копальні розробляються з початку XX століття біля Сент-Марі-о-Мін (фр. Sainte-Marie-aux-Mines).
Сильна геотермічність, наслідок підняття прямовисного рифту, дозволяє проводити геотермічні експерименти Сульц-су-Форе ().
Символіка
Емблема Логотип Ельзасу — зірка, велика частина якої розфарбована синім кольором — ця частина символізує сучасну Францію. Територія Ельзасу тут позначена жовтим і розташована «на сході» Зірки-Франції. Ці кольори асоціюються з барвами ЄС невипадково, Ельзас представлений на цій емблемі в ролі посла між Європою і Францією.
Історія На відміну від сусідніх провінцій і регіонів, Ельзас ніколи не знав одночасних періодів єдності й політичної автономії. Історія регіону характеризується постійною політичною роздробленістю: значну частину часу Ельзас перебував під владою Священної Римської імперії (з 962 року, коли вона була створена, і до 1648 року), а потім поступово з XVII століття перейшов під владу Франції.
Коротка хронологія:
12 р. до н. е.: Створення укріпленої римської фортеці Аргенторат (Argentoratum), народження міста Страсбурга. 842 р. н. е.: «Страсбурзькі клятви» — договір, укладений між Карлом II Лисим і Людовиком II Німецьким проти їх старшого брата Лотаря I. 843 р.: Верденський договір, за яким сини Людовика Благочестивого розділили королівство Карла Великого (свого діда) на три частини. 962 р.: Ельзас став частиною Священної Римської імперії. 1354 р.: Створення Десятиграддя (Декаполя), союзу 10 вільних міст Ельзасу. 1526 р.: Селянська війна. 25 000 повстанців було жорстоко вбито в Саверні. 1648 р.: За Вестфальським миром Франція отримала частину Ельзасу (окрім Страсбурга, в основному південні райони). 1681 р.: Вільне імперське місто Страсбург було взято в облогу військами французького короля і, врешті, здалося. 1790 р.: Ельзас був розділений на два департаменти — Верхній і Нижній Рейн. 1798 р.: Вільна республіка Мюлуза, що об'єдналася зі Швейцарською конфедерацією, вимушена була капітулювати через економічну блокаду, введену Францією. Місто перейшло під владу Франції. 1871 р., 18 квітня: Введення обов'язкової шкільної освіти. 1871 р.: За Франкфуртським договором Німеччина анексувала Ельзас, за винятком Території Бельфор. 1872 р., 28 квітня: Імперський указ про заснування німецького університету в Страсбурзі. 1874 р., 29 жовтня: Декрет про створення регіональної Асамблеї Ельзас — Лотарингії. 1911 р., 31 травня: Ухвалення Конституції Ельзас — Лотарингії. 1915 р.: Битва біля скелястого виступу Хартманнсвіллеркопф () (званого також Старим Арманом — ) за 17 км від Мюлуза. 1918 р: Проголошено Ельзаську радянську республіку (проіснувала 12 днів). 1919 р.: Ельзас знов переходить під владу Франції після ратифікації Версальського мирного договору. 1940–1944 рр.: У час німецької окупації Ельзас був анексований Третім рейхом. 1944 р., 21 листопада: 1-а французька армія під командуванням генерала де Латтр де Тассіньї звільнила Мюлуз. 1944 р., 23 листопада: 2-а танкова дивізія під командуванням генерала Філіппа Леклерка звільнила Страсбург. 1945 р.: Французькі сили відбили німецьку атаку на Страсбург, а потім зіграли значну роль у взятті Кольмара (2 лютого).
Населення Ельзас є регіоном, велику частину якого займають міські зони Страсбурга, Мюлуза й Кольмара. Крім того, на нього сильно впливають сусідні великі міста — Базель (Швейцарія), Фрайбург і Карлсруе (Німеччина). Тому щільність населення в Ельзасі досить висока (за винятком північно-західного Нижнього Рейну й найближчих гірських районів). До 1999 року в Ельзасі налічувалося 1.733.732 жителі, а до кінця 2004 року чисельність населення досягла 1.794.000 жителів. Щільність населення — 209 осіб на км², що робить Ельзас одним із найгустонаселеніших регіонів метрополії Франції.
INSEE (Національний інститут статистики і економічних досліджень) вважає, що населення Ельзасу зростатиме в період з 1999 по 2030 роки зі швидкістю від 12,9 % до 19,5 % і досягне до кінця цього терміну рубежу в 2 млн жителів.
Найнаселеніші й активніші області (у сфері зайнятості, торгівлі, послуг, транспорту, освіти, відпочинку і т. д.) сконцентровані навколо Страсбурга й Мюлуза, які дедалі більше й більше розширюють зони свого впливу.
Мова Ельзасці в основному говорять французькою мовою, серед літніх людей все ще зберігається ельзаська мова (належить до алеманської групи німецьких діалектів).
Хоча споконвічною мовою Ельзасу є німецька, у даний час, на початку XXI століття, найбільш вживаною мовою в Ельзасі є стандартна французька.
Традиційною мовою регіону вважається ельзаська мова, один з алеманських діалектів верхньонімецької, близькоспоріднений швейцарському варіанту німецької мови. Деякі франкські діалекти західної середньонімецької також уживаються в найпівнічніших районах Ельзасу. Ні ельзаська мова, ні франкські діалекти не володіють якою-небудь формою офіційного статусу, проте обидва варіанти нині визнаються мовами Франції і можуть обиратися для вивчення як предмети в ліцеях.
Починаючи з 1945 року вплив стандартної французької мови значно зріс, і в наш час Ельзас є в основному франкомовною територією. Хоча Ельзас зазвичай називають двомовним краєм (французька і ельзаська мови), ситуація змінюється у бік повного одномов'я. Люди, старші за 70 років, досі говорять ельзаською вдома, але представники молодших поколінь спілкуються французькою навіть у сімейному колі, а люди, молодші за 30 років, як правило, взагалі не розуміють ельзаської.
У деяких комунах, що є сусідами з територією Бельфор і франко-швейцарськими землями, у долинах Вайссу (Орбі) і Льєпврет (Сент-Марі-о-Мін) Вогезького масиву говорять лотаринзьким лангдойлом. У Alsace Bossue і в окрузі Віссембургу головно розмовляють рейнським і південним франкським діалектами, хоча вони і переживають період занепаду.
Довгий час алеманський діалект був рідною мовою більшості жителів Ельзасу. Але зараз єдиною офіційною мовою є французька. До цього в період з 1871 по 1918 рр. і з 1940 по 1944 рр. офіційною мовою визнавалася літературна німецька (нім. Hochdeutsch, Standarddeutsch, письмова мова регіону з XVI століття).
З 1992 року в Ельзасі існують паритетні двомовні школи, метою яких є зберегти місцеву ельзаську мову. Там навчання ведеться двома мовами — французькою і німецькою. У цей час там навчаються близько 5 % учнів ельзаських шкіл. У ліцеях учні можуть отримати німецький атестат зрілості.
Релігія