Ха́йле Села́ссіє I (, ; 23 липня 1892 — 27 серпня 1975), до коронації — рас (принц) Тефері Меконнін. Імператор Ефіопії (2 листопада 1930 — 12 вересня 1974), що походив з легендарної династії нащадків Соломона. Очолював боротьбу проти італійських військ під час Італо-ефіопської війни 1935-1936 років. Один з ініціаторів створення в 1963 році Організації африканської єдності. У вересні 1974 року позбавлений влади. У серпні 1975 року вбитий (задушений військовими армії Менгісту Хайле Маріама).
Біографія
Ранні роки Майбутній правитель Ефіопії народився 23 липня 1892 року в гірському селі Еджерса Горо поблизу Хареру, у той час ще Абісинської імперії, в сім'ї губернатора провінції Харер, воєначальника і головного радника імператора Менеліка II Раса Меконніна. За походженням він був з народності Амхара, але в його жилах також текла кров Оромо та Гураге .
У сім'ї з одинадцяти дітей Хайле Селассіє йшов десятою за рахунком дитиною. Свою матір він не знав, оскільки вона померла від холери в 1894 році. Ефіопська традиція стверджує, що він був прямим нащадком Соломона та Цариці Савської (звідси його титул «Лев — переможець з коліна Юдиного, обранець Бога, цар царів Ефіопії»). При хрещенні отримав ім'я Хайле Селассіє (Сила Святої Трійці), але до сходження на престол був відомий як Тефері Меконнін. Оскільки його батько доводився двоюрідним братом імператору Менеліку II, то Тефері не мав жодних шансів на престол.
Хайле Селассіє здобув домашню, церковну, потім світську освіту в Місіонерській школі; вивчав французьку. Близько півтора року він навчався в спеціально створеній Менеліком II школі для дітей аристократів. У подальші роки юний Тефері поповнював свої знання, читаючи художню і публіцистичну літературу, спілкуючись з видатними ученими, художниками, письменниками і політичними діячами100 великих диктаторів. — М.: Віче, 2002. — 656 с..
Губернаторство
У 13 років Тефері набув перших навичок управлінням невеликим районом Гара Мулата, в 30-35 км від Харера. Тоді ж йому був дарований батьком і пізніше підтверджений Менеліком II один з найвищих військово-феодальних титулів — деджазмач. У 1906 році Менелік II призначив Тефері Меконніна губернатором провінції Селага, потім в 1909 — Сідамо, а в 1911 році Хайле став губернатором рідної провінції Харера. Ефіопія перебувала тоді в стані політичної смути.
Після смерті в 1913 році Менеліка II трон перейшов до його внука Лідж Іясу, що став імператором під ім'ям Іясу V. Спочатку стосунки між ним і Тефері були дружніми, ще до своєї коронації Іясу видав за Тефері свою племінницю — принцесу Менем, але поступово між ними настала прохолода, імператор і Тефері розходилися в поглядах у всьому, що стосувалося внутрішньої і зовнішньої політики. Так, наприклад, Іясу бажав тримати Харер під своїм власним контролем, а Тефері опирався цьому. Це закінчилося тим, що в 1916 році Тефері Меконнім втратив пост губернатора Харера і був переведений на південний схід країни в Каффу, пост губернатора якої він відмовився прийняти .
Регентство
Перебуваючи при владі, Лідж Іясу почав демонструвати свою прихильність ісламу (наприклад стверджував, що його батько, правитель області Уолло, Рас Мікаел, до хрещення був мусульманином): Іясу V заявив, що він є нащадком пророка Мухаммеда, а не царя Соломона і почав носити чалму Також Лідж Іясу не приховував своїх пронімецьких поглядів. Вельможі і міністри імперії почали відкрито виражати своє невдоволення з приводу неадекватної поведінки імператора і його симпатій до ісламу.
Скориставшись тим, що Іясу V перебував у Харере, частина знаті 27 вересня 1916 року позбавила влади і відлучила його від церкви. На трон була зведена дочка Менеліка II принцеса Заудіту, а Тефері Меконнім був проголошений регентом і спадкоємцем престолу з титулом «рас». Почувши про позбавлення влади сина, рас Мікаел спішно зібрав армію чисельністю 8 тис. осіб і виступив в похід на столицю. У вирішальній битві біля Сагалла війська Мікаела були розбиті, сам він опинився в полоні, а Лідж Іясу втік в пустелю Данакіл. Ефіопська армія під командуванням Тефері та Хабте Гіоргіса, з тріумфом повернулася в столицю. До наступного року останні осередки опору мусульманських прихильників Іясу V були знищені.
«Регент-реформатор» Ставши регентом, Тефері почав проводити реформи в області внутрішньої політики. Він почав реорганізацію адміністративного і судочинного апаратів, в країні були введені елементи європейської цивілізації: розвивалася освіта і наука, модернізувалися засоби комунікації. Тефері поступово зібрав довкола себе прихильників реформ, що пізніше отримали назву младоефіопів. У своїй автобіографії Хайле Селассіє I писав:
У зовнішній політиці Тефері Меконнім добився прийнятті в 1923 році Ефіопії в Лігу Націй. Він їздив за кордон, знайомився з життям різних країн, зустрічався з найбільшими державними, політичними і суспільними діячами. Початок численним поїздкам Хайле Селассіє поклав його візит у 1923 році на запрошення англійського генерал-губернатора в Аден, а з квітня по вересень відвідав європейські країни: Францію, Бельгію, Швецію, Італію, Грецію та Швейцарію. Хайле Селассіє I пізніше писав :
Повернувшись з Європи Тефері відразу узявся за модернізацію армії, були залучені іноземні фахівці — інструктори для навчання армії, модернізації адміністративного апарату. Крім того, почалася публікація книг амхарською мовою, була створена газета, відкрита школа, почалося будівництво доріг та госпіталів.
Імператор
2 листопада 1930 року Тефері Меконнім був коронований як новий імператор Ефіопії під ім'ям Хайле Селассіє I. На церемонії коронації були присутні вища знать, представники духовенства і такі високопоставлені особи з Великої Британії як принц Генрі, герцог Глостер та з Італії принц Єухеніо, герцог Удіне. На церемонії були присутні також іноземні делегації зі Швеції, Нідерландів, Бельгії, Франції, Японії, Греції, Туреччини, Єгипту, Польщі, Німеччини та США.
Внутрішня політика У листопаді 1930 року Хайле Селассіє створив конституційну комісію, метою якої стала робота над створенням першої письмової конституції країни. За основу створення була узята японська конституція Мейдзі. У липні 1931 року Селассіє I затвердив першу конституцію Ефіопії, яка закріплювала за ним імператорську владу. Всі органи законодавчої, судової та виконавчої влади залишалися за імператором. Конституція обмежувала право спадкоємства престолу для нащадків Хайле Селассіє. У країні також був створений двопалатний парламент який складався з сенату, його члени призначалися з числа знаті, а також палати депутатів, відбір в яку здійснювали знать та місцеві вожді. У тому ж році був створений банк Ефіопії. Протягом 1931—1934 рр. Хайле Селассіє затвердив нові проекти по будівництву шкіл та університетів, доріг та лікарень. В 1931 та 1935 роках ним були ухвалені закони про звільнення рабів.
Хайле Селассіє призначив членів парламенту з консультативними функціями та міністрів. Були проведені реформи державної фінансової системи, громадської безпеки, охорони здоров'я, освіти. Імператор прагнув зберігати баланс в стосунках з великими колоніальними державами
Італійська агресія
О 5 годині ранку 3 жовтня 1935 року італійська армія без оголошення війни почала вторгнення до Ефіопії. Війська під керівництвом генерала Еміліо Де Боно, розквартировані на території Еритреї, перейшли прикордонну річку Мареб і розвернули наступ у напрямі Адіграт — Адува — Аксум. Одночасно на півдні з території Італійського Сомалі армія під командуванням генерала Родольфо Граціані перейшла кордон і почала наступ у напрямі Горрахей — Харар. О 10 годині Хайле Селассіє I віддав наказ про загальну мобілізацію. 19 жовтня імператор дав чіткіші накази головнокомандуючому ефіопської армії рас Касса:
З початком вторгнення стали розповсюджуватися чутки, що Італія має намір відновити «законного імператора Іясу V». Через якийсь час стало відомо, що Лідж Іясу помер. Існує декілька версій про таємничу смерть Іясу V, але жодна з них не має повного підтвердження. Тим часом Хайле Селассіє, очоливши непідготовлену, погано озброєну армію, вирушив битися на Північний фронт. В ході війни італійські війська застосовували вогнеметні засоби, розривні кулі і хімічну зброю, скидаючи на мирне населення і в місця зосередження військ бомби з іпритом. Хайле Селассіє згодом писав:
28 листопада імператор покинув свою резиденцію в Аддис-Абебі й перебрався в штаб-квартиру в Десе, звідки керував веденням бойових дій. 21 березня 1936 року Хайле Селассіє прибув в Кворам, де він перейняв на себе командування Резервною армією чисельністю 40 тис. осіб, розташованою в районі озера Ашанги, яку він повів у вирішальну битву з італійською армією в районі Май-чіо в південній частці провінції Тиграй. Війська імператора 31 березня атакували фронт італійського корпусу біля озера. Керуючи військовими діями, Хайле Селассіє не вдалося добитися ніякого успіху. Після того, як італійська армія під командуванням маршала П'етро Бадолмо перейшла в контрнаступ, Хайле Селассіє віддав наказ про відступ з позицій біля Ашанги, що обернулася втечею. Дізнавшись про поразку імператора, частина ефіопської армії з племені азебу-галла підняли повстання і, з'єднавшись з італійцями, завершили розгром ефіопської армії біля Ашанги. До рук італійців потрапили особистий автомобіль Хайле Селассіє і його радіостанція. Через декілька днів Хайле Селассіє звернувся до світової спільноти із закликом про допомогу:
Вранці 2 травня Хайле Селассіє I разом з сім'єю, вельможами і чиновниками сів на потяг на Джибуті. Як принца-регента і верховного головнокомандуючого він залишив свого двоюрідного брата Рас Імру. Після трьох днів італійці зайняли ефіопську столицю. Того ж дня Муссоліні оголосив, що віднині Ефіопія є колонією Італійської імперії. Тим часом два поїзди з родичами і придворними імператора досягли Джибуті. Незабаром туди прибув англійський корабель, на якому Хайле Селассіє відплив в Палестину. Історія з втечею імператора викликає різні думки. У урядовому виданні «День перемоги» за 1977 рік прямо вказується на потрясіння народу, викликане «вирішенням Хайле Селассіє покинути поле бою заради відносної безпеки і комфорту зарубіжного вигнання». Однак, з іншого боку, загибель або полонення італійцями Хайле Селассіє I, що залишився у масовій свідомості символом державності і незалежності, ще більш негативно вплинуло б на ефіопський спротив. Не випадково італійцями неодноразово поширювалися в Ефіопії помилкові чутки про смерть імператора в вигнанні.
У вигнанні
Перебуваючи в еміграції, він виступив з промовою на засіданні Ліги націй в Женеві, заявивши: «Бог і історія пам'ятатимуть ваше рішення». Після захоплення Ефіопії, імператор організував тимчасовий уряд, який керував партизанським рухом в Ефіопії .
12 липня 1940 року Велика Британія офіційно визнала Ефіопію своїм союзником. Для організації опору Хайле Селассіє літаком прибув до Судану. 15 січня 1941 року ефіопська армія на чолі з імператором почала військові дії на території Ефіопії. Зібравши за підтримки британського уряду армію, імператор Хайле Селассіє повів озброєні частини на Аддис-Абебу. 6 квітня 1941 року італійці покинули місто, а 5 травня Хайле Селассіє урочисто в'їхав в звільнену столицю. Здача в полон останніх італійських частин і сходження на імператорський трон Хайле Селассіє ознаменували відновленням незалежності Ефіопії.
Повернення