Франсіско де ла Ластра де ла Сотта (; , Сантьяго, генерал-капітанство Чилі — , Сантьяго, Республіка Чилі) — чилійський державний, політичний і військовий діяч. Верховний правитель Чилі у березні — липні 1814 року.

Ранні роки Народився 4 жовтня 1777 року в місті Сантьяго в Чилі в родині Антоніо де ла Ластра Кортес та Марії де ла Сотта Аґіла.

З раннього дитинства захоплювався військовою справою. Через це батько відправив його до Іспанії, де він спочатку навчався, а згодом розпочав свою військово-морську кар'єру. 1803 року отримав звання другого лейтенанта. 1804 року повернувся до Чилі, де продовжив військову службу.

Війна за незалежність Чилі З 4 липня по 2 грудня 1811 року був заступником депутата Першого Національного конгресу Чилі від Консепсьйона. 1812 року був призначений головнокомандувачем флоту Чилі. 26 жовтня того ж року був одним із підписантів Тимчасового конституційного положення.

Після того як восени 1813 року чилійський диктатор Хосе Мігель Каррера потрапив у полон до іспанців в битві при Ель-Торо, 14 березня 1814 року Урядова хунта проголосила його Верховним правителем Чилі. Обіймаючи цю посаду, він намагався об'єднати чилійські сили для протистояння іспанським роялістським військам. 3 травня 1814 року підписав із роялістами Ліркайський договір, який тимчасово припинив бойові дії між чилійцями та роялістами.

Тоді ж з полону внаслідок обміну звільнився Каррера. 23 липня він повалив уряд де ла Ластри.

1-2 жовтня чилійські патріоти зазнали поразки в битві при Ранкагуа. На відміну від багатьох патріотів, які втекли до Мендоси, де ла Ластра залишився в Чилі. Він був одним із тих, хто за урядування Маріано Осоріо був відправлений у заслання на архіпелаг Хуан-Фернандес.

1817 року повернувся із заслання внаслідок повернення чилійських патріотів до влади. Тоді ж кілька місяців знову очолював флот Чилі. 1818 року призначений губернатором Вальпараїсо. З 30 січня до березня 1823 року вдруге був Верховним правителем Чилі на час відсутності Рамона Фрейре, який очолив військову експедицію на південь Чилі. 1823 року став мером Сантьяго та державним радникомDiego Barros Arana: Historia General de Chile. Band 8. Rafael Jover, Santiago de Chile, 1887. P. 215—382..

У часи незалежного Чилі 1825 року втретє став головнокомандувачем чилійського флоту.

У громадянській війні 1829—1830 років підтримав pipiolos (лібералів), ставши на бік Рамона Фрейре на противагу pelucones Хосе Хоакіна Прієто та Мануеля Бульнеса. Врешті-решт, табір консервативних pelucones переміг.

З 1841 року був членом військового трибуналу. У 1843—1846 роках був намісником Лаутаро. З 1844 року — віцепрезидент Національного конгресу Чилі. Був членом Постійної військової та військово-морської комісії.

Помер у Сантьяго 13 травня 1852 року.

Примітки

Джерела

Harvey, Robert. «Liberators: Latin America's Struggle For Independence, 1810—1830». John Murray: London (2000).