Мосіньа (Мошеньдзи, кит. 魔神仔, певедзі: Mô͘-sîn-á, тайлво: môo-sîn-á; букв. «дитя бога демонів») — своєрідний привид або дзінґвай із широко поширених у Тайвані та Фудзяні народних переказів, який заводить людей у гори чи пустельні рівнини та збиває їх зі шляху. Фольклористи та антропологи, спираючись на інформацію, зібрану під час польових досліджень, загалом вважають, що він не має визначеного місця у народній класифікації примар та божеств. Зазвичай його відносять до класу дзінґваїв, які, за народною релігією, живуть у диких пустирях, гірських лісах та заболочених місцевостях. Іноді його вважають привидом безневинно загиблих дітей, жінок або альпіністів. Під цією назвою також можуть матися на увазі істоти з інших складних перехідних вірувань, тому у кожній конкретній ситуації потрібно визначати Мосіньа за характерними описами. Наприклад, припускають, що в історії «Дівчинка в червоній сукенці» із програми про надприродне поєдналися різноманітні народні вірування, модифікувавши та трансформувавши фольклор про Мосіньа.
Імена Скорочена назва — Мосінь (Мошень, кит. 魔神, букв. «бог демонів»), також існують інші варіанти написання: 毛神 (Маошень, букв. «бог шерсті»), 摸神 (Мошень, букв. «бог доторків»), 魍神 (Ваншень, букв. «бог злих духів води»), 魅神 (Мейшень, букв. «бог бісів гір та рік»), 无神 (Вушень, букв. «бог, який не існує»), 芒神 (Маншень, букв. «бог міскантуса»), 墓神 (Мушень, букв. «бог могил»). За переказами, ім'я Маншень він отримав через те, що селився у «заростях міскантуса» на гірських схилах. За іншою версією, воно з'явилося через зміни в обряді зустрічі весни — Нового року за місячним календарем — та принесення жертв Ґовману (кит. 句芒), духу дерева, весни та сходу.
Характерні риси Є різновидом чимейванлянів (кит. 魑魅魍魉) — потвор гір, вод, дерев та скель, де чи (魑) означає «гірський ельф», вей (魅) вказує на те, що він може заманювати людей у гори та в ріки, ван (魍) має значення «водяне чудовисько», а лян (魉) говорить про те, що його тіло, сховане під водою, важко розрізнити, і в нього є багато тіней. Мосінь'а любить селитися у горах серед лісів, біля гірських струмків, на берегах річок.
Згідно з описами в легендах, Мосіньа — допитливий або капризний дзінґвай, що може збивати людей з пантелику чи вдаватися до витівок, щоб ввести їх в оману, насміхатися над ними, і в більшості випадків жертвою його розіграшів стають старі люди або ж діти. Він поводиться так: заводить людину у глуху глушину — в гори, у поле, до річки чи до озера, плутає шлях, щоб людина загубила дорогу та не мала можливості повернутися додому. Його спосіб викрадення людей нагадує камікакуши із японської міфології.
В основному вигляд Мосіньа описують так: «низького зросту, швидко рухається, має дитячу зовнішність», а за деякими місцевими переказами, Мосіньа — «велетенська жінка із надзвичайно білим обличчям, яка використовує яскраві рум'яна». У народі вважається, що Мосіньа не боїться сонячного проміння, як душі померлих, тому може ходити серед білого дня. Постійно влаштовує людям каверзи, заводить їх у дикі гірські краї, щоб поглузувати з них. Більшість людей, яких викрадає Мосіньа, знаходять цілими та неушкодженими. Мало хто з них отримує травми або помирає, найчастіше страждають хіба що немічні та хворі, тому що Мосіньа рідко шкодить людям — йому радше подобається гратися з ними; однак Мосінь'а не здатен довго приділяти увагу іншим, до того ж боїться голосних звуків та ховається, як тільки чує якийсь гуркіт, більше не повертаючись.
Розповіді про дорослих та дітей, яких викрав або заманив Мосіньа, є повсюди у провінції Фудзяньта на Тайвані, незалежно від того, хто там проживає (холо, хакка чи корінні народності). Якщо з'являється звістка про те, що когось викрав Мосіньа, то селяни разом із рідними та друзями викраденого просять допомоги у верховного божества гір Шаньшеня (кит. 山神), у бога землі Тудіґона (кит. 土地公, букв. «пан ґрунту та землі»), у бога-покровителя міста Ченхван'є (кит. 城隍爷, букв. «господар ровів та стін»), в Он'я (Ван Є, кит. 王爷, букв. «пан князь») та інших божеств, повсюдно розшукували викраденого, б'ючи в гонги та барабани й запускаючи петарди. Коли зниклого безвісти знаходили живим, часто виявлялося, що він знаходиться у трансі. Потім потерпілі заявляли, що покуштували якісь ласощі (курячу ніжку, рис, смачні страви), якими їх пригостив Мосіньа, але насправді наїлися комах (коників, цвіркунів, богомолів і т. д.), коров'ячого калу, дощових черв'яків, гілок, землі, каміння та іншої бридоти.
У деяких місцевостях легенди про Мосіньа переплелися з повір'ями про злих духів, через що цей дух стали зображати агресивним, як, наприклад, у розповіді про безголового торговця, чию голову вполювали тубільці, або в історії про жінку, яка впала в ущелину та загинула там. Такі померлі насильницькою смертю душі часто вбивали людей, щоб переселитися в їх тіло, однак ця тема не є основною в тайванській народній вірі.
Що стосується подій, в яких фігурує Мосіньа, то можна сказати, що хоча вони дуже подібні між собою лише з незначними розбіжностями, однак в описах специфічних особливостей зовнішності істоти часто бувають певні суперечності залежно від місцевості та панівної релігії. Іноді повір'я про Мосіньа настільки зливаються із загальними уявленнями про душі померлих, що практично неможливо з'ясувати його початковий вигляд.
Також є ймовірним, що легенди про Мосіньа — це комплексна структура, утворена подібними образами, іманентними культурному різноманіттю, а не окремий сталий об'єкт.
Задокументована письменником Ваном Дзяяном розповідь його матері є найзагальнішим свідченням про Мосіньа: «Мосіньа ховається в бур'янах на полі, займається „заплутуванням“ дітваків. Він так „заплутує“ дітваків, яким охота бавитись, а не повертатись додому, що вони одурманюються та наївно прямують за ним на могилки, де Мосіньа їх залишає, і лише там дітваки, які до цього були в напівдрімотному стані, врешті-решт приходять до тями та мертвіють з переляку. З того, що ми дізналися від дітваків, Мосіньа мацюпусінький та чорний-чорнісінький, і тіло його всеньке в шерсті!» — із передмови до «Мосіньа».
Матеріали про Мосіньа (яп. モオシンナア), записані японським фольклористом Тошио Ікеда: «За народними віруваннями, Мосіньа — це душа небіжчика, що приймає вигляд дитяти в червоній шапці, вводить дітей у непритомний стан». Крім того, збереглися записи міських легенд: «Мосіньа висотою близько 3 чи (≈ 1 м), хоча й має міцні кінцівки, але риси обличчя важко розрізнити, колір шкіри темно-зелений, любить одягати круглу червону шапочку».
Спеціаліст із феншвею Лінь Джен'ї одного разу в телеефірі розповів про те, як у дитинстві на власні очі побачив Мосіньа на горі Лейґон біля водоспаду Уфен у повіті Їлань. Заявив, що він був невеличким, зріст мав приблизно 100 см, очі були яскраво-червоними, формою обличчя нагадував мавпу, однак волосся на маківці було небагато, кінці вух були загострені, тіло та чотири кінцівки були поцятковані круглими плямами, як в оленя, між усіма пальцями на руках і ногах було щось схоже на плавальні перетинки, і він був цілком буро-попелястого кольору, а також міг пронизливо верещати. Дивовижно рухливий, зазвичай не пересувається прямо звивистими міжгірними стежинами, якими часто ходять люди, а із надзвичайно великою швидкістю збирається із підніжжя гори уверх по схилу, зрізуючи шлях упоперек. Під часу бігу не торкається час від часу до землі передніми кінцівками, щоб допомогти собі рухатися, як це роблять інші мавпи, а біжить повністю на двох ногах, як людина. Також Лінь Джен'ї додав, що коли він біжить вверх схилом, траєкторія його руху утворює форму ієрогліфа 之; швидкість переміщення в нього аномально велика, і мчати стрімчастим узгір'ям може так само прудко, як і рівниною. Колишній член законодавчого комітету Ляо Сюеґван в ефірі телепрограми «Апокаліпсис сьогодні» відверто розповів про те, що крик Мосіньа нагадує удари в гонг, тож на тайванському діалекті так і говорять — «Мосіньа б'є в гонг». Цей крик схожий на протяжний склад «ков» (кит. 叩, букв. «ударяти»), однак кінцевий звук складу не короткий, до того ж частота дуже висока, як у звука 叩～. У ранньому дитинстві Ляо Сюеґван, коли проживав у гірському районі Сіджи, хотів почути, як кричить Мосіньа, тому просив старшого брата будити його, коли після четвертої години ранку починає розлягатися виском Мосіньа. Також Ляо Сюеґван повідомив, що Мосіньа може так верещати безперервно, ще й згадав, як якось одну сіджиську стареньку жінку, яка о восьмій ранку прала одяг на березі річки Дзілон вище по течії, потягнув за ногу Мосіньа із води. Крім цього, Ляо Сюеґван розповів, що Мосіньа за своїм характером боягузливий: якщо хтось зникає в горах Мосіньа в Сіджи (інша назва — гори Кедзилінь), жителі Сіджи беруть бляшанки з-під майонезу середнього розміру та всю дорогу стукають ними, коли розшукують зниклого, намагаючись відстрашити Мосіньа голосним шумом, щоб він відчепився від своєї жертви і дав змогу пошуково-рятувальній групі якнайшвидше відшукати зниклого. Також є свідчення, що Мосіньа з'являється перед людьми у вигляді «жінки середнього віку», у більшості випадків її макіяж — це густий шар блейвейсу, нанесеного на велике миршаве обличчя, вона повністю вбрана в недоладний багряний одяг з масивними прикрасами, які зовсім не пасують один до одного, часто сидить при гірській дорозі. Першоджерелом серіалу «Дівчина-медіум» стала історія Софії (Льов Бодзюнь, автор книги «Перекладач астральної сфери»), яка в ефірі телепрограми «Лінія сенсаційних новин» розповіла про те, як у підлітковому віці, їдучи на мотоциклі гірською місцевістю, особисто зустрілася з Мосіньа. За її свідченнями, він був схожий на опасисту людину середнього віку, за зовнішністю скидався на жінку, повністю одягнену в червоне, в руках він тримав велику парасолю із промащеного паперу та сидів обабіч гірської дороги. Софія також сказала, що він має здатність «будувати диявольські стіни» (кит. 鬼挡墙), тобто «водити колами», адже коли вона натрапила на Мосіньа, то опинилася ув'язненою в певному просторі: мотоцикл постійно загинав гака та повертався на попереднє місце.