Кафедра́льний собо́р Ге́льсінкі (, ) — головна церква Гельсінської дієцезії Євангельсько-лютеранської церкви Фінляндії та парафіяльний храм, розташований у середмісті столиці Фінляндії Гельсінкі на Сенатській площі; одна з архітектурних візитівок міста культова споруда вважається головним шедевром Карла Людвіга Енгеля.Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 42

Історія Будівництво собору здійснювалось за проєктом Карла Людвіга Енгеля в 1830—1852 роках, паралельно з будівництвом у Петербурзі Ісаакіївського собору, з яким Гельсінкський має багато спільного, разом з тим архітектурно нагадуючи п'ятибанні давньоруські собори.

До відкриття автор проєкту храму не дожив, тому останні штрихи в архітектурний вигляд святині вносили його учні. А у березні 1841 року керівництво зведенням культової споруди довірили німецькому архітектору Ернсту Бернгарду Лорману, який попри критику поставився з належною повагою до задуму автора, водночас зреалізувавши всі необхідні доопрацювання (первинно храм був однобанний, 4-ма невеликими баштами його було доповнено за рекомендацією з Петербурга).Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 45

У 1842 році в Гельсінгфорсі урочисто відзначалося двохсотліття Александрівського університету. А оскільки його парадна зала не могла вмістити всіх присутніх (понад 3 000 осіб), то головні урочистості пройшли у ще недобудованому миколаївському храмі.

Урочисте ж відкриття собору і його освячення відбулося 15 лютого 1852 року. Собор названий на честь святого Миколая, небесного заступника моряків і заразом правителя держави (Російська імперія), до складу якої в той час входила Фінляндія, власне царя Миколи I, і дістав назву церква Св. Миколи ().

Після здобуття Фінляндією незалежності (1917) храм називали Сууркірко ( тобто «Велика церква»).

У 1952 році, в один рік з Олімпіадою в Гельсінкі, відзначався 100-річний ювілей храму.

У 1959 році була утворена дієцезія Гельсінкі, після чого храм отримав назву Кафедральний собор Гельсінкі ().

Щороку 6 грудня, у День незалежності Фінляндії, опівдні у соборі відбувається екуменічна служба за участю Президента республіки та членів Державної ради.

Опис Як і решта будівель Сенатської площі Гельсінкі, собор витриманий в стилі неокласицизму.

Фронтони культової споруди з чотирьох сторін прикрашають величезні фігури 12 апостолів,відлитих з цинку, які вважаються найбільшою збіркою цинкових скульптур в світі. Ці фігури замовили за ініціативою Лормана німецьким скульпторам Августу Вредову та Герману Шівельбайну.Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 45-46

Центральна баня на високому барабані, що вінчає Кафедральний собор, не розкривається в його інтер'єр, вона ізольована від нього своєю основою — напівсферичним кесонованим куполом, який перекриває середхрестя храму, таким чином створюючи дисбаланс між екстер'єром і конфігурацією внутрішнього простору споруди.Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 47

Внутрішнє оздоблення храму є простим і аскетичним. У центрі — вівтар з картиною Т. А. Неффа «Покладання Христа в труну», по кутах встановлені скульптури головних реформаторів церкви М. Лютера, Ф. Меланхтона і Мікаеля Агріколи.

Галерея

Примітки

Джерела та посилання Кафедральний собор (Гельсінкі) на doroga.in.ua Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 42-48