Комуністична партія України (1918—1991)

Комуністи́чна па́ртія Украї́ни (КПУ; до 1952 — Комуністична партія (більшовиків) України — КП(б)У) — республіканська організація Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) в Українській РСР, що здійснювала керівництво усіма галузями життєдіяльності УРСР згідно з політичними директивами КПРС. Ідеологічною платформою КПУ був марксизм-ленінізм, організаційним принципом — демократичний централізм, програмною метою — побудова соціалістичного і комуністичного суспільства. Норми внутрішнього життя визначалися статутом КПРС.

Партія була утворена у 1918 році як частина (обласна організація) Російської комуністичної партії (більшовиків). Це була реакція більшовиків на Українську революцію 1917–1921 років та утворення Української Народної Республіки і було необхідно, щоб забезпечити майбутнє підпорядкування України радянському уряду у Москві.

Партія була заборонена у серпні 1991 року після провалу спроби державного перевороту в СРСР.

У 1993 році вже у незалежній Україні була утворена однойменна партія, яка брала активну участь в політичному житті України і позиціонувала себе як правонаступниця КПУ радянського періоду. Ця партія була заборонена у 2015 році, хоча рішення про заборону не було впроваджене до 2022 року.

Історія

Передумови КПУ виникла з більшовицьких осередків Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), які діяли в українських губерніях Російської Імперії. До революції 1917 року вони не були об'єднані в окрему всеукраїнську організацію. Більшовики визнавали існування української нації — її права на самовизначення.

З активізацією діяльності більшовицьких організацій в Україні після Жовтневого перевороту керівництво РСДРП(б) погодилось створити загальноукраїнський більшовицький центр і відправило до Києва членів ЦК Зінов'єва і комісара Румунського фронту Рошаля. 3 грудня 1917 року у Києві відкрився з'їзд, що увійшов в історію як Крайовий (Обласний) з'їзд РСДРП(б). З'їзд проголосив утворення всеукраїнської більшовицької організації під назвою «РСДРП(б) — Соціал-демократія України» та обрав її керівний центр — Головний комітет соціал-демократії України (ГК СДУ).

До Головного комітету було обрано дев'ять членів: Володимир Ауссем, Василь Шахрай, Євгенія Бош, Георгій Лапчинський, Володимир Затонський, Олександр Горвіц та інших. За деякими спогадами головою комітету стала Євгенія Бош, згідно з іншими джерелами посаду секретаря Головного комітету обійняв Лапчинський. Фактично керівний центр виявився недієздатним. Причин цього декілька. Одна — невизнання Донецько-Криворізьким обкомом РСДРП(б) Головного комітету як всеукраїнського партійного центру; друга — переобтяженість членів ГК СДУ роботою в ЦВК і Народному Секретаріаті; третя — невизначеність позиції ЦК РСДРП(б).

Створення. І з'їзд КП(б)У

Створення партії проголошене за ініціативи Миколи Скрипника на нараді представників більшовицьких організацій українських губерній у ТаганрозіТаганрог входив до Запоріжжя і пізніше до Області Війська Донського, а на час з'їзду був у межах Донської Радянської Республіки у складі РРФСР 18-20 квітня 1918 р. під назвою Комуністична партія (більшовиків) України.

Радянські джерела у офіційному виданні зазначали, що КП(б)У: «Формально заснована у квітні 1918 як самостійна компартія, але вже через 3 міс., на своєму I з'їздіІ з'їзд КП(б) проходив у Москві 5-12 липня 1918 р., КП(б)У увійшла до РКП(б)За пропозицією Еммануїла Квірінга з підпорядкуванням загальним партійним з'їздам і ЦК»Малая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская—массив. —  : Акционерное общество «Советская энциклопедия», 1929. — С. 278..

На час створення УСРР КП(б)У, що входила на правах обласної організації до РКП(б) і спиралася на збройні сили РСЧА РСФСР, була проголошена керівною силою в УСРР. На той час КП(б)У була малочисельною: наприкінці 1918 р. — 4364 членів на десятки мільйонів українського населення,Варгатюк П. Л. На шляху до І з'їзду КП(б)У / П. Л. Варгатюк, І. Л. Гошуляк, І. Ф. Курас // Про минуле — заради майбутнього / упоряд. Ю. І. Шаповал; редкол.: І. Ф. Курас та ін. — : Вид-во при Київ. ун-ті, 1989.— С. 29. і, внаслідок цієї обставини, не була представником ні робітничого класу, ні селянства. Національний склад членів партії, як зазначав на XII з'їзді РКП(б) Микола Бухарін, був переважно «російсько-єврейським»РКП(б). СЪЕЗД. 12-й. Москва. 1923. Стенографический отчет.—  : Политиздат, 1968.— С. 612. (Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. Протоколы и стеногр. отчеты съеадов и конференций Коммунистич. партии Советского Союза. Двенадцатый съезд РКП(б). Апрель 1923 г.).

На І з'їзді КП(б)У, який відбувся у липні 1918 в Москві на вимогу російських більшовиків було ухвалене рішення про входження до складу РКП(б) із збереженням власної назви. З'їзд КП(б)У ухвалив наступну резолюцію: Спочатку партію очолював Георгій П'ятаков (липень-вересень 1918 р.), потім — Серафима Гопнер (вересень-жовтень 1918 р.), Емануїл Квірінг (жовтень 1918 р. — березень 1919 р.), Станіслав Косіор (травень 1919 — листопад 1920 р.).

Пріоритетність українських національних питань виборювалась, а не падала як манна небесна, у міжнародному комуністичному русі. Так, повстання у Таврійській губернії у травні 1919 р. 6-ї радянської дивізії під командуванням Григор'єва спонукало до того, щоб Українська комуністична партія (боротьбистів) (члени — Олександр Шумський, Василь Еллан-Блакитний та інші), яка стояла біля джерел створення УНР, інтегрувалась до лав КП(б)У.

Після серії військових поразок та в зв'язку з ризиком втрати України на початку липня 1919 замість ЦК КП(б)У було створене Зафронтове бюро для керівництва підпільними організаціями у тилу військ генерала Денікіна. Чільником залишався Станіслав Косіор, а місце перебування бюро постійно змінювалося. Деякий час Зафронтове бюро квартирувало у Брянську, потім — у Серпухові. В грудні 1919 року воно припинило свою роботу.

Навесні 1920 року відбулась значна подія в історії Комуністичної партії України: IV конференція КП(б)У, що проходила у Харкові від 17 до 23 березня. З доповіддю на ній виступив російсько-грузинський комуніст Йосип Сталін, який виклав тези ЦК РКП(б) до IX з'їзду партії. Після бурхливої дискусії за тези ЦК РКП(б) проголосувало 86 чоловік, проти — 117. Більшість отримало революційно-пролетарське крило партії — «децисти», а основу більшості складала Харківська партійна організація. Меншість на знак протесту залишила конференцію. Усі рішення IV конференції КП(б)У не були визнані московським керівництвом РКП(б), а Центральний комітет КП(б)У, обраний на конференції, — розпущено і 5 квітня призначено тимчасовий ЦК.

20 березня 1920 р. відбулося спільне засідання IV конференції КП(б)У та конференції УКП(б). Так під тиском Комінтерну до КП(б)У приєдналася Українська комуністична партія (боротьбистів), а згодом — і Українська Комуністична Партія. До 1925 року змінилося ще три партійних керівника — Вячеслав Молотов (листопад 1920 р. — грудень 1921 рр.), Дмитро Мануїльський (грудень 1921 р. — квітень 1923 р.) і ще раз Емануїл Квірінг. У 1925 році першим секретарем ЦК КП(б)У став Лазар Каганович, який проводив подвійну політику — формально партія підтримувала курс на українізацію, неформально — усі її чільні провідники ізолювалися і усувалися від впливу на ухвалення рішень. У 1928 році Кагановича було зміщено, а його посаду став обіймати Станіслав Косіор, який був першим секретарем ЦК КП(б)У аж до 1938 року.

Порівняно із чисельністю українського населення на споконвічних етнічних територіях, кількість членів КП(б)У була незначною: наприкінці 1918 року — 4364 членів; у березні 1923 року — 56000 членів і 14000 кандидатів, із них українців за національністю лише 24 %; після т. зв. «ленінського призову» — 165000 членів і кандидатів, з них українців — 33 %; у листопаді 1925 року — 98000 членів і 69000 кандидатів, з них українців — 38 %; наприкінці 1928 року — 114000 членів і 64000 кандидатівМалая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская — Массив. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— Стб.280..

Незалежність КП(б)У відмічає помічник-ренегат Сталіна у контексті конкуренції у російській ВКП(б) 1920-х років між керівником апарату ВКП(б) Сталіним і керівником Ленінградського губкому ВКП(б) Зінов'євим:

У роки Другої світової Під час Другої світової війни — в умовах нацистської окупації — КП(б)У діяла в підпіллі, після повернення на територію України Червоної армії швидко відновила свою структуру. Найяскравішими комуністичними діячами українського підпілля були Сидір Ковпак в північних областях України та представники Молодої гвардії в південно-східних областях.

Українські лідери радянського комуністичного підпілля повністю орієнтувалися на ЦК ВКП(б). Виконували всі вказівки Москви.

Післявоєнна відбудова У березні 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У повернули Лазаря Кагановича, у грудні того ж року його змінив Микита Хрущов, з грудня 1949 р. українськими комуністами керував Леонід Мельников. З приходом до керівництва КПРС Микити Хрущова в СРСР і в Україні почалася «відлига».

Народжений на території Російської імперії у селі, яке розташоване сьогодні в Росії поруч з українським кордоном, Хрущов став одним з найвпливовіших проукраїнських політиків світового масштабу. Його прізвище має українське коріння (слова «хрущ» немає в російській мові), його дружина — українка-галичанка родом з міста Перемишль, а більша частина його трудової діяльності пов'язана з Україною.

Політика керівництва Компартії України — Олексія Кириченка (1953—1957 рр.), Миколи Підгорного (1957—1963 рр.) і Петра Шелеста (1963—1972 рр.) послідовністю не відзначалися. На часи Шелеста припадає кілька кампанії по боротьбі з дисидентами, які звинувачувалися в «українському націоналізмі», самого керівника КПУ усунули з посади з майже аналогічною аргументацією. Врешті решт, Підгорний і Шелест зрадили Хрущова, підтримавши закулісний переворот Брежнєва в 1964 році.

Застій З приходом до керма партії в 1972 році Володимира Щербицького у відносинах із керівництвом КПРС встановилося повне взаєморозуміння, яке пізніше назвали «застоєм». Щербицький відіграв значну роль у приході до влади в Москві Михайла Горбачова, але з ним у очільників КПУ відносини не склалися.

Перебудова У жовтні 1989 р. Горбачов домігся призначення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Івашка. У квітні 1990 р. Івашка обрали головою Верховної Ради України. Обидві посади він обіймав недовго, влітку 1990 р. переїхав на роботу до Москви. Компартію очолив Станіслав Гуренко, на посаді спікера парламенту Івашка змінив другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук.

Комуністична партія України як громадське об'єднання була зареєстрована Міністерством юстиції Української РСР 22 липня 1991 року. Її діяльність поширювалась на територію Української РСРСвідоцтво про реєстрацію статуту громадського об'єднання N 107 від 22 липня 1991 року.

Заборона діяльності

Після провалу спроби державного перевороту 19–21 серпня 1991 року Радянським Союзом прокотилася хвиля стихійного засудження КПРС та масового виходу з її лав. Прагнучи відмежуватися від дій дискредитованого ЦК КПРС, 22 серпня політбюро ЦК КПУ засудило «авантюрну спробу державного перевороту». 23 серпня голова Львівської обласної ради В'ячеслав Чорновіл видав розпорядження про припинення діяльності Комуністичної партії на території області, а її приміщення були опечатані.