Голамхосе́йн Саеді́ (, також транслітерується як Ґуламхусайн Саїді, псевдонім Гохар Морад; *, Тебриз, Іран — , Париж, Франція)13-й день 1314 – 2-й день 1364. — видний іранський драматург, письменник, сценарист, культуролог, перекладач, лікар і громадський діяч ХХ століття.
Драматургії і прозі Саеді притаманні соціальна насиченість і критична спрямованість.Левковская Р. За нарядным фасадом (предисловие) / Совпеменная иранская новелла. 60-70-е годы. Сборник. Пер. с перс., М.: «Прогресс», 1979, 379 с. — С. 7
Аж до самої смерті в Парижі внаслідок депресії та пов'язаного з нею алкоголізму залишався одним із найвидатніших і найплідніших іранських письменників та інтелектуалів світового рівня.
З життєпису
Дитячі і юнацькі роки
Саеді народився 1936 року в Тебризі, культурному та економічному осередку північно-західного іранського регіону Азербайджан у родині Тайєбе та Алі Асгар Саеді. Його батько, який належав до клану Саед ол-Мамалек, був на держслужбі в урядовій адміністрації. Сім'я жила відносно бідно. Його старша сестра померла, коли їй було 11 місяців, і він ріс з молодшими братом і сестрою.
У 1941 році, після вторгнення Радянського Союзу в Тебриз, він разом із сім'єю втік на село. Там Саеді захопився культурою сільського Ірану. У дитинстві він був завзятим читачем, особливо захоплювався творами Чехова. Саме в ті дні, писав він через багато років, у нього «раптом відкрились очі».Yad Nameh-ye Doktor Gholamhoseyn Sa'edi (Hamburg: Sonboleh, 1996), 49.
У 1942 році Саеді почав відвідувати початкову школу в школі Бадр.
У 1945 році його рідна область стала автономною соціалістичною республікою. Хоча сепаратистська держава проіснувала лише рік, вона тимчасово запровадила азербайджанську як офіційну мову, крім того, що надихнула молодого Саеді.
У 1948 році почав здобувати середню освіту в школі Мансур, однак згодом перейшов до школи Хекмат.
У 1949 році Г. Саеді приєднався до молодіжної організації забороненої сепаратистської партії, Демократичної партії Азербайджану. Крім підбурювання селян проти великих землевласників, він допомагав редагувати три журнали: Faryad, So'ud і Javanan-e Azarbayjan.
У 1953 році, після операції «Аякс», державного перевороту ЦРУ проти демократично обраного прем'єр-міністра Мохаммада Мосаддика, він і його молодший брат були заарештовані та ув'язнені у тюрмі Шахрбані в Тебризі. Хоча він більше не симпатизував комуністичній Народній партії Ірану, свою критичну соціально-політичну та літературну діяльність продовжив.
У 1954 році нарешті закінчив середню школу, і того ж року вступив до медичного факультету Тебризського університету (сьогодні медичний факультет є незалежним Тебризьким медичним університетом).
Хоча Саеді почав писати ще в дитинстві, свої перші оповідання опублікував вже на початку 1950-х років. Протягом десятиліття були надруковані чимало його оповідань і перша п'єса Leylaj'ha (1957), причому остання, як і решта творів автора під жіночим псевдонімом Гохар Морад (також вимовляється Гоухар Мурад).
Роки зрілості на батьківщині
Після закінчення навчання в Тебризькому університеті 1961 року захистом дисертації на тему «Суспільні причини психоневрозу в Азербайджані» (Alal-e Ejtema'yi-ye Psiku-nuruz'ha dar Azarbayjan, Саеді проходив строкову військову службу як лікар у Салтанатабадському гарнізоні в Тегерані.
У 1962 році він вступив до Тегеранського університету (сьогодні його медична школа є незалежним Тегеранським університетом медичних наук ), щоб здобути медичну спеціалізацію в галузі психіатрії, одночасно завершуючи медичну ординатуру в лікарні Рузбе.
Власне після переїзду до Тегерана у 1960-х роках, коли Саеді та його брат Акбар заснували медичну клініку в бідній південній частині міста, він ввійшов у коло літературної інтелігенції Ірану. Крім того, що він жив з Ахмадом Шамлу, відомим ліричним поетом, він потоваришував з Джалалом Але Ахмадом, Сіміном Данешваром, Парвізом Нател-Ханларі, Джамалом Мірсадегі, Міною Ассаді тощо. Також він подорожував південним Іраном, зокрема районами узбережжя Перської затоки й писав етнографічну літературу про подорожі.
У 1960-х роках свободу слова в Ірані почали придушувати. У 1966 році Саеді та інші інтелектуали протестували проти політики Міністерства культури та мистецтва, яка змушувала всіх видавців шукати державного дозволу на друк літератури. У 1968 році, після того, як їхні протести не увінчалися успіхом, Саеді та інші письменники створили «Асоціацію іранських письменників» (Kanun-e Nevisandegan-e Iran). Хоча його твори відтепер цензурувалися, Саеді продовжували публікуватися. Крім драм, оповідань, романів і сценаріїв, Саеді брав участь у виданні літературних журналів, наукових журналів, а також опублікував з півтора десятка перекладів європейської психологічної та медичної літератури.
У 1973 році Саеді навіть став редактором щоквартального літературного часопису Alefba. Однак у наступному (1974) році уряд Пахлаві заборонив журнал, а САВАК заарештував та катував письменника. Схильний до суїцидальних думок, Саеді поринув у депресію відразу після його ув'язнення в одіозній в'язниці Евін у Тегерані, що тривало майже рік.
Наприкінці 1970-х - на початку 1980-х Саеді робив останні спроби просувати демократію в Ірані. У 1977 році він брав участь у заході «Десять ночей поезії» (Dah Shab-e Sher) в Тегерані, організованому Асоціацією іранських письменників у співпраці з Goethe-Institut.Gölz, Olmo. "Dah Šab – Zehn Literaturabende in Teheran 1977: Der Kampf um das Monopol literarischer Legitimität." Die Welt des Islams 55, 1 (2015), 83–111. Міжнародний комітет свободи публікацій Асоціації американських видавців запросив Саеді до Нью-Йорка, де він виступив, зустрівся і поспілкувався з американським драматургом Артуром Міллером. Після революції він приєднався до Національно-демократичного фронту, ліберальної лівої партії, заснованої (на честь Мосаддека) на противагу ісламістському правому крилу на чолі з аятоллою Хомейні.
На еміграції, смерть
Після заснування теократичної ісламської республіки та страти свого друга, драматурга Саїда Солтанпура, Саеді втік до Франції через Пакистан.
У 1982 році в Парижі він заснував Асоціацію іранських письменників у вигнанні та відновив журнал Alefba. Крім того, він став співзасновником «Товариства іранського театру» (Anjoman-e Te'atr-e Iran) і написав ще 2і п'єси на додачу до кількох есеїв.
Хоча це й не спинило його літературної діяльності, муки вигнання загострили депресію Саеді та алкоголізм. У 1985 році, після багатьох років пияцтва, у Саеді діагностували цироз печінки. Він продовжував пити, поки не потрапив до паризького госпіталю Св. Антуана 2 листопада 1985 року. 23 листопада він помер разом із дружиною та батьком. Кілька днів потому його поховали на цвинтарі Пер-Лашез біля могили Садека Гедаята - меморіал влаштувавла Асоціація іранських письменників у вигнанні.
З творчості
Голамхосейн Саеді був відомим перським лікарем і письменником, який зробив великий внесок у перську літературу своєю реалістичною точкою зору. Переконання та політичні погляди автора, за які він відсидів кілька місяців у в'язниці, не лишались сталими, а зазнавали змін упродовж його життя. Зображуючи жахливі соціальні картини тогочасного іранського суспільства, Саеді розпочав новий шлях реалізму в перській літературі. Він присвятив себе письменництву, наслідуючи інших авторів свого часу та їхні стилі. Відчуваючи сильний вплив Садега Хедаята, він навіть намагався покінчити життя самогубством.
Автор понад 40 книжок, у яких проявився творчий талант драматурга (під псевдонімом Гохар Морад або Гоухар Мурад, згідно з арабською транслітерацією), новеліста, романіста, сценариста, а також культуролога, літературного критика, тревелрайтера та етнографа.Sa'edi, Gholamhoseyn. "Interview: Whose theatre?" Index on Censorship (14.4, 1985), p. 32.
Чимало хто з дослідників вважає його сценарій фільму «Корова» (Gāv)The story underlying Gāv is the story number four in Sā'edi's book Azā'dārān-e Bayal (عزاداران بَیَل – The Mourners of Bayal) which consists of eight short related stories. See: Azā'dārān-e Bayal, 1st edition, 245 p. (Enteshārāt-e Níl [Níl Press], Tehran, 1965). Azā'dārān-e Bayal, 6th edition, 259 p. (Nashr-e Ghatreh [Ghatreh Publications], Tehran, 1998). (режисура Даріуша Мехрджуї) 1969 року magnum opus Саеді, оскільки він започаткував «нову хвилю» іранського кіно.
Після революції 1979 року та його неминучої еміграції Г. Саеді залишався важливим діячем перської літератури й культури, навіть попри статус вигнанця.
Твори письменника перекладені на низку мов, зокрема англійською, російською тощо.
Бібліографія
П'єси Leylaj'ha (1957) Qased'ha (1957) Shaban Faribak (1957) Karbafak'ha dar Sangar (1960) Bamha va Zir-e Bamha (1961) Kalat-e Gol (1961) Arusi (1962) Shahadat (1962) Faqir (1963) Ziyafat, Faqir (1963) Az Pa Niyoftadeha (1963) Dah Lal-bazi (1963) Entezar (1964) Khaneha-ra Kharab Konid (1964) Behtarin Baba-ye Donya (1965) Chub be-dast'ha-ye Varazil (1965) Panj Nemayeshnameh az Enqelab-e Mashrutiyat (1966) A-ye bi Kolah, A-ye ba Kolah (1967) Khane-ye Roshani (1967) Dikte va Zaviye (1968) Parvar Bandan (1969) Ma Nemishenavim (1970) Vay bar Maghlub (1970) Janeshin (1970) Chesm dar barabar-e Chesm (1971) Aqebat-e Qalam-Farsayi (1975) Ruh-e Chah (1978) Mah-e Asal (1978) Ghambad (1983) Do Nemayeshnameh (1986) Khayyat-e Afsun Shodeh (1988) Mar dar Mabad (1993) Lal-baziha (?)
Оповідання і романи Aftab Mahtab (1955) Morgh-e Anjir (1956) Khaneha-ye Shahr-e Rey (1957) Khane-ye Barf (1959) Shabneshini ba Shokuh (1960) Geda (1962) Qodrat-e Taze (1962) Do Baradar (1962) Raz (1963) Azadaran-e Bayal (1964) Dandil (1966) Shafa-ye Ajel (1966) Vahemeha-ye bi Nam va Neshan (1967) Gomshode-ye lab-e Darya (1967) Mahdi-ye Digar (1967) Tars va Larz (1968) Tup (1969) Maqtal (1970) Gur va Gahvareh (1973) Bazi Tamam Shod (1974) Madkhali bar yek Dastan-e Boland (1977) Vagon-e Siyah (1979) Dar Aghaz-e Sofreh (1980) Ey-vay To Ham? (1981) Ashoftehal-e Bidarbakht (1981) Jarukesh-e Saqf-e Aseman (1981) Sejane (1982) Dar Sarache-ye Dabbaghan (1983) Kelas-e Dars (1983) Agar Mara Bezanand (1983) Mir-e Mohanna (1986) Shanbe Shoru Shod (1986) Dastan-e Esma'il (1986) Mehmani (1988) Sandvich (1989) Sedakhune (1990) Padgan-e Khakestari (1990) Gharibe dar Shahr (1990) Maqtal (1993) Tatar-e Khandan (1994) Ashghalduni (?)
Сценарії Fasl-e Gostakhi (1969) Gav (1969) Afiyatgah (1988)
Дитячі книги Kaleybar (1970) Marand (1970) Kalat-e Nan (1976) Kalat-e Kar (1978) Yeki Yekdane (1983)
Примітки
Джерела та посилання
Dastgheyb, Abd al-'Ali. Naqd-e Asar-e Gholamhoseyn Sa'edi. Tehran: Entesharat-e Chapar, 1978. Entezari, Mahyar. "Azadaran-e Bayal." Encyclopaedia Iranica, 2011, available online at http://www.iranicaonline.org/articles/azadaran-e-bayal. Farrokh, Faridoun & Houra Yavari. "Gholamhosayn Sa'edi." Encyclopaedia Iranica, 2012, available online at http://www.iranicaonline.org/articles/saedi-gholam-hosayn Floor, Willem. The History of Theater in Iran. Washington, DC: Mage Publishers, 2005.
―――――. "Persian Plays and the Iranian Theater." In Colors of Enchantment: Theater, Dance, Music, and the Visual Arts of the Middle East, edited by Sherifa Zuhur, pp. 87–106. Cairo: America University in Cairo Press, 2001. Habibian, Maryam. Iranian Theatre in Exile: An Examination of Gholamhoseyn Sa'edi's Plays in Iran and Abroad. Ph.D. dissertation, New York University, 1993. Iranian Drama: An Anthology. Compiled & edited by M.R. Ghanoonparvar & John Green. Costa Mesa, California: Mazda Publishers, 1989. Jamshidi, Esma'il. Gohar Morad va Marg-e Khodkhasteh: Sharh-e Zendegi, Goftoguha va Khaterat. Tehran: Nashr-e Elm, 2002. Kapuscinski, Gisèle. Iranian Theatre in the 1960s. Ph.D. dissertation, Columbia University, 1982. ―――――. "Modern Persian Drama." In Persian Literature, edited by Ehsan Yarshater, pp. 381–402. Albany, New York: Persian Heritage Foundation & State University of New York Press, 1988.