Кіннота в Першій світовій війні — використання коней у Першій світовій війні, що ознаменувало перехідний період у розвитку збройних конфліктів та військової справи в цілому. Кавалерійські підрозділи спочатку вважалися основними наступальними елементами військової сили, але в ході війни вразливість коней від вогню сучасних кулеметів, мінометів і артилерії зменшила їх корисність на полі бою. Це відбувалося паралельно з появою на полі бою танків, які зрештою замінили кавалерію в ударній тактиці. Хоча уявлення про коня на війні різко змінилося, коні все ще відігравали значну роль протягом усієї війни.

Усі основні учасники бойових дій у Першій світовій війні вступили у конфлікт, маючи власну кавалерію. В європейських державах доля кавалерійських формувань становила 8—10 % від загального складу армій. Їй приділялося велике значення, але кожна країна мала власні погляди на бойове застосування кінноти: в Німеччині їй відводилася оперативна роль, у Франції та інших державах Антанти, за винятком Російської імперії, дії кінних підрозділів обмежували областю тактики. У Росії передбачалося оперативне і тактичне використання великих кавалерійських формувань у складі загальновійськових з'єднань та об'єднань як ударну силу. Головним способом бойових дій кавалерії вважалося ведення бою в кінному бойовому порядку. Втім, невдовзі після початку війни Імперська армія Німеччини припинила практику застосування кінних підрозділів на Західному фронті, але продовжувала використовувати їх обмежено на Східному фронті, фактично до кінця воєнних дій на цьому театрі війни. Під час війни Османська імперія широко використовувала кавалерію. З боку Антанти найрозвинутішою була британська кавалерія: Велика Британія використовувала кінну піхоту та кавалерію протягом усієї війни. США використовували кавалерію короткочасно й в обмеженому масштабі. Незважаючи на те, що кавалерія союзників не досягла особливого успіху на Західному фронті, вона мала певний успіх на Близькому Сході через відкритий характер місцевості регіону, який дозволяв більш традиційні форми пересувань, на додаток до меншої концентрації артилерії та кулеметів на площину фронту. Російська імперія використовувала кінноту на Східному фронті, але з обмеженим успіхом.

Усі армії учасників війни активно використовували коней для матеріально-технічного забезпечення; вони краще, ніж механізовані транспортні засоби, пересувалися через глибоку багнюку та по пересіченій місцевості. Коні використовувалися для розвідки та перевезення посильних, а також для буксирування артилерії, санітарних машин і возів. Присутність коней часто підвищувала моральний дух солдатів на фронті, але тварини сприяли хворобам і поганим санітарним умовам у таборах, викликаним їх захворюваннями і трупами. Цінність коней і зростаюча складність їх заміни були такими, що до 1917 року деяким військам було сказано, що втрата коня є більшою тактичною проблемою, ніж втрата солдата-людини. Зрештою, блокада Німеччини завадила Центральним державам імпортувати коней замість втрачених, що якоїсь мірою сприяло поразці Німеччини. До кінця війни навіть добре забезпечена армія США відчувала брак коней.

Умови для коней на фронті були суворі; вони гинули від артилерійських обстрілів, страждали від шкірних захворювань і труїлися отруйними газами. Сотні тисяч коней загинули, ще багато було вилікувано у ветеринарних лікарнях і відправлено назад на фронт. Заготівля фуражу була серйозною проблемою, і Німеччина втратила багато коней унаслідок голоду.

В пам'ять про загиблих коней встановлено кілька меморіалів. Художники, включно з Альфредом Маннінгсом, широко документували роботу коней під час війни, і коні фігурували у військовій поезії. У романах, п'єсах і документальних фільмах також фігурували коні Першої світової війни.

Після Першої світової війни більшість країн почала поступово скорочувати й розформовувати підрозділи кавалерії на користь танків, хоча кілька кавалерійських формувань все ще активно використовувалися під час Громадянської війни в Росії, у локальних конфліктах міжвоєнного часу, а також у Другій світовій війні, переважно Червоною армією. До кінця Другої світової війни коней зрідка бачили в боях, але все ще широко використовували для перевезення військ і припасів.

Історія

Антанта

Британська імперія

Напередодні Першої світової війни Велика Британія збільшила свої кавалерійські резерви, побачивши ефективність кінних бурів під час Другої англо-бурської війни. На серпень 1914 року в британській армії перебував 31 кавалерійський полк, три палацових церемоніальних і 28 лінійних: сім драгунських гвардійських, три драгунських, 12 гусарських і шість уланських полків, в яких проходило службу більше 15 000 кавалеристів. У британській армії термін «кавалерія» використовувався лише для регулярних армійських частин. Іншими кінними полками в армії, які були частиною резерву територіальних сил, були 55 йоменських полків та три спеціальні резервні кінні полки. Кілька кавалерійських полків чисельністю 6000 чоловік служили за кордоном у Британській Індії, Південній Африці та Єгипті. 12 полків, що базувалися у метрополії, входили до чотирьох кавалерійських бригад, по три полки на бригаду, що з початком війни утворили кавалерійську дивізію Британських експедиційних сил. Після оголошення війни в серпні 1914 року кавалерія приєдналася до решти експедиційних сил у Франції разом із 5-ю окремою кавалерійською бригадою, сформованою з трьох окремих кінних полків, які тоді базувалися в Англії. Британські кавалерійські бригади були на третину більші за французькі та німецькі бригади, які мали лише по два полки в штатах.

Також у перші місяці війни було сформовано 24 резервні кавалерійські полки для навчання новобранців кавалерійських і йоменських полків. Лише чотири з них брали участь у боях — 6-й, 8-й, 9-й і 10-й резервні кавалерійські полки — під час Великоднього повстання 1916 року в Дубліні.

Кінні підрозділи британської армії вступили у бої з перших днів війни. 22 серпня 1914 року кавалеристом, капралом Едвардом Томасом з 4-го Королівського Ірландської полку драгунської гвардії, був зроблений перший британський постріл у війні. Під час патрулювання поблизу французького Касто напередодні битви при Монсі. Протягом 19 днів після того, як Велика Британія розпочала мобілізацію, 24 серпня 1914 року 9-й уланський кавалерійський полк під проводом Девіда Кемпбелла разом із ескадроном 4-го драгунського гвардійського полку вступив у бій з німецькими військами. Кавалерійська атака призвела до втрат британцями 250 чоловік і 300 коней. 7 вересня війська Кемпбелла знову атакували, цього разу проти німецького 1-го гвардійського драгунського полку, іншого кавалерійського полку.

Кіннота виявилася незамінними для британської армії в Палестині, що діяла під керівництвом фельдмаршала Едмунда Алленбі, для якого кавалерія становила значний відсоток його сил. Більшість його кінних військ була не регулярною британською кавалерією, а пустельним кінним корпусом, що складався з об'єднання австралійських, новозеландських, індійських підрозділів і полків англійських йоменів з Територіальних сил, здебільшого оснащених як кінна піхота, а не кавалерія. До середини 1918 року, за оцінками османської розвідки, Алленбі командував приблизно 11 000 кавалеристів. Сили Алленбі розгромили османські армії в безперервній серії битв, які включали широке використання кавалерії з обох сторін. Деякі кавалерійські тактики розглядають цю дію як підтвердження корисності кавалерії, але інші вказують на те, що Османська імперія переважала противника в чисельності два до одного до кінця 1918 року, хоча й не була першокласним військом. На конях також їздили британські офіцери Єгипетського верблюжого транспортного корпусу в Єгипті та Леванті під час Синайсько-Палестинської кампаній.

Британська Індія

Протягом усієї війни індійська кавалерія брала участь у діях як на Західному, так і на Палестинському фронтах. Особовий склад 1-ї та 2-ї індійських кавалерійських дивізій брав активну участь у боях на Західному фронті, в тому числі при переслідуванні німців, які відступали до лінії Гінденбурга та в битві при Камбре. Під час битви на Соммі 20-й Деканський кінний полк успішно атакував німецьку позицію на хребті Базентін. Унаслідок кінної атаки позиції німців були прорвані. Атака 5-ї кавалерійської бригади 1-ї дивізії в битві при Камбре завершилася успіхом, незважаючи на те, що вона проводилася проти позицій, укріплених колючим дротом і озброєних кулеметами. Такі успішні закінчення були незвичними явищами під час війниHammond, Cambrai 1917, pp. 396—402. Навесні 1918 року кілька індійських кавалерійських дивізій включили до військ Алленбі після перекидання із Західного фронту.

Канада

Коли почалася війна, Канадський кавалерійський полк лорда Страткони був мобілізований і відправлений до Англії для навчання. Полк служив у ролі піхоти у французьких окопах протягом 1915 року і не був повернутий до свого кінного статусу до 16 лютого 1916 року. В березні 1917 року під час оборони фронту Сомми кінні війська взяли участь у бойових діях, у ході яких канадський лейтенант Фредерік Харві був нагороджений Хрестом Вікторії за проявлену мужність та відвагу. Канадська кіннота загалом мала ті ж труднощі, що й інші країни, виходячи з реалій окопної війни і була малопридатною на передовій позиційної війни. Однак навесні 1918 року канадська кавалерія зіграла важливу роль у зупиненні останнього великого німецького наступу на Західному фронті. 30 березня 1918 року канадська кіннота атакувала німецькі позиції в битві при Морейл-Вуд, завдавши поразки переважаючим німецьким силам, підтримуваним кулеметним вогнем. Незважаючи на те, що німецькі війська здалися, три чверті з 100 кавалеристів, які брали участь в атаці, були або вбиті або поранені при наступі на 300 німецьких солдатів.

Австралія та Нова Зеландія

Австралійсько-новозеландська кінна дивізія (відома як спішена дивізія АНЗАК) була сформована в Єгипті в 1916 році після розформування Австралійсько-Новозеландського армійського корпусу (АНЗАК). Складалася з чотирьох бригад: 1-ї, 2-ї та 3-ї австралійської легкої кінної та новозеландської стрілецької бригади. Усі спішені кінні частини воювали на Галліполі. У серпні маневрові спроможності дивізії були ефективно поєднані зі статичною 52-ю (Лоулендською) піхотною дивізією в битві при Романі, де вони відбили спробу прориву османської армії до Суецького каналу. Ця перемога зупинила просування експедиційного корпусу Кресса фон Крессенштайна (3-тя піхотна дивізія та формування Паші I) до Суецького каналу та змусила його відійти під тиском. Османський гарнізон у Магдгабі був розгромлений у грудні 1916 року дивізією з приданою бригадою Імперського верблюжого корпусу, а інше велике османське укріплення в Рафаху було захоплено в січні 1917 року. Австралійсько-новозеландські кінні підрозділи брали участь в усіх битвах за Газу: у березні в першій битві та в жовтні 1917 — у третій битві за Газу (включаючи битву за Беер-Шеву) у кавалерійських бойових порядках. У квітні 1917 року, під час Другої битви за Газу, вони атакували, спішившись. У 1918 році АНЗАК і австралійські кінні дивізії разом із кінною дивізією йоменів Пустельного кінного корпусу у березні провели дві атаки через річку Йордан на Амман, а у квітні продовжили наступ на Ес-Сальт. Австралійська кінна дивізія була озброєна мечами в середині року, і в рамках битви при Мегіддо за дев'ять днів захопила Амман (захопивши 10 300 полонених), Назарет, Джанін і Самах. Після перемир'я вони брали участь у повторній окупації Галліполі в грудніFalls Official History Egypt & Palestine Vol. 1 pp. 175–99, 376–77, p. 344, Vol. 2 Part I pp. 49–60, Part II pp. 547–54.