Раніше Apple Inc. продавала різноманітні комп'ютерні рідкокристалічні та ЕПТ-дисплеї. Apple призупинила виробництво власних автономних дисплеїв у 2016 році та співпрацювала з LG для розробки дисплеїв для коп'ютерів Mac. У червні 2019 року був представлений Pro Display XDR, однак він був дорогим і орієнтованим на професіоналів. Майже через три роки, у березні 2022 року, був випущений споживчоорієнтований монітор Apple Studio Display. Ці два дисплеї наразі є єдиними доступними дисплеями під брендом Apple.
ЕПТ-дисплеї На початку (протягом 1970-х років) Apple не виробляла та не продавала ніякі дисплеї, натомість рекомендувала користувачам підключати комп'ютери до своїх телевізорів або дорогих на той час сторонніх виробників. Однак, щоб пропонувати покупцям повні комплекти обладнання через своїх дилерів, Apple почала пропонувати різноманітні 12-дюймові монохромні дисплеї сторонніх виробників під маркою Monitor II.
Перше покоління
Історія виробництва ЕПТ-дисплеїв компанією Apple почалася в 1980 році, починаючи з Monitor ///, який був представлений разом із бізнес-комп'ютером Apple III. Це був 12-дюймовий монохромний (зелений) екран, який міг відображати текстові символи 80×24 і будь-який тип графіки, однак він страждав від дуже повільного оновлення люмінофора, що призводило до ефекту «ореола» відео. Щоб його можна було використовувати разом з комп'ютерами Apple II, була доступна пластикова підставка, щоб розмістити дисплей більшого розміру.
Через три роки був представлений Monitor // виробництва Apple, який, як випливає з назви, більше підходив за зовнішнім виглядом і стилем для лінійки Apple II і водночас мав покращені функції і якість зображення. У 1984 році мініатюрний 9-дюймовий екран під назвою Monitor IIc був представлений для комп'ютера , щоб доповнити його компактні розміри. Цей дисплей також був першим, у якому використано абсолютно нову мову дизайну для продуктів Apple під назвою , а також був першим дисплеєм не бежевого кольору, а радше яскравого, кремово-білого. На початку 1985 року з'явилися перші кольорові ЕПТ-дисплеї, починаючи з Monitor 100, цифрового RGB-дисплея для Apple III і (з відповідною картою), за яким незабаром з'явився 14-дюймовий ColorMonitor IIe (пізніше перейменований на AppleColor Composite Monitor IIe) і ColorMonitor IIc (пізніше перейменований на AppleColor Composite Monitor IIc), композитний відеодисплей для відповідних моделей. Усі ці дисплеї Apple підтримують максимальний стандарт Apple II 560×192 пікселів.
У 1986 році був представлений монітор AppleColor RGB Monitor, 12-дюймовий аналоговий RGB-дисплей, розроблений спеціально для комп'ютера . Він підтримував роздільну здатність 640×400 пікселів із черезрядковою розгорткою (640 × 200 без розрядкової розгортки) і міг працювати обмежено з , із відеокартою Apple High Resolution Display Video Card. Того року також був представлений Apple Monochrome Monitor, який візуально був ідентичний до попередньої моделі, але являв собою чорно-білий композитний дисплей, який за зовнішнім виглядом пасував до Apple IIGS, Apple IIc або .
Друге покоління
Друге покоління дисплеїв було вбудовано в комп'ютери Lisa і Macintosh. Macintosh мав 9-дюймовий монохромний дисплей, який міг відображати 512×342 пікселів, який використовувався у всіх монохромних комп'ютерах .
Новий зовнішній монітор AppleColor High-Resolution RGB Monitor був представлений у 1987 році для . Він мав 13-дюймовий ЕПТ-дисплей (перший дисплей Apple, який використовував ЕПТ з ) з фіксованою роздільною здатністю 640×480 пікселів. Macintosh II був модульною системою без внутрішнього дисплея та міг підтримувати підключення до шести дисплеїв одночасно за допомогою кількох відеокарт. Стільниця охоплювала кілька дисплеїв, і вікна можна було переміщувати між дисплеями або розміщувати вікла у цих дисплеях. У 1989 році Apple представила серію монохромних дисплеїв для Macintosh: 20-дюймовий Macintosh Two Page Monochrome Display, який міг відображати дві сторінки поруч, 15-дюймовий Macintosh Portrait Display з вертикальною орієнтацією для відображення однієї сторінки та 12-дюймовий High-Resolution Monochrome Monitor. У 1990 році було представлено два 12-дюймові дисплеї для початкового класу, монохромну модель із роздільною здатністю 640×480 і кольорову модель із роздільною здатністю 512×384 (560×384 при сумісності з ), призначені для . У 1992 році на зміну їм прийшла серія Apple Macintosh Color Display, яка включала 14-дюймовий, 16-дюймовий і 20-дюймовий Apple Macintosh Color Display з роздільною здатністю 640×480, 832×624 і 1152×870 пікселів відповідно. Також були випущені Apple Color Plus 14″ Display та Apple Performa Plus Display (початковий 14-дюймовий дисплей Goldstar із роздільною здатністю 640×480 пікселів) для серії .
Третє покоління
Третє покоління дисплеїв ознаменувало кінець ери монохромних дисплеїв і початок ери мультимедіа. Перший дисплей із вбудованими динаміками був представлений у 1993 році як Apple AudioVision 14 Display. Серія дисплеїв Multiple Scan почалася з Apple Multiple Scan 17 і 20 з ЕПТ Trinitron і Apple Multiple Scan 14 Display з ЕПТ із тіньовою маскою, і в кінцевому підсумку стала лінійкою дисплеїв з тіньовою маскою Apple. Тоді серія дисплеїв AppleVision стала лінійкою дисплеїв високого класу з використанням 17-дюймових і 20-дюймових ЕПТ Trinitron і AV-версій із вбудованими динаміками. Пізніше лінійка AppleVision була перейменована в лінійку ColorSync, коли Стів Джобс повернувся в Apple.
Комп'ютер був випущений із вбудованим 10-дюймовим кольоровим дисплеєм Trinitron для класичного компактного Macintosh із дещо покращеною роздільною здатністю 512×384 пікселів (560×384 пікселів при використанні картки Apple IIe), як і окремий 12-дюймовий кольоровий дисплей.
Apple продовжила розвивати серію комп'ютерів «все-в-одному» більшою 14-дюймовою серією , що має 14-дюймовий ЕПТ-дисплей Trinitron із роздільною здатністю 640×480 для моделі LC 580 1995 року, який ознаменував перехід на ЕПТ-дисплеї із тіньовою маскою для решти моноблоків Apple до переходу на рідкокристалічні дисплеї в 2002 році. Останнім Macintosh, який мав інтегровану ЕПТ, був eMac, який отримав збільшену площу дисплея до 17 дюймів із підтримкою роздільної здатності до 1280×960 пікселів. Він використовував ЕПТ 4-го покоління з пласким екраном і був знятий з виробництва у 2006 році.
Четверте покоління Четверте покоління дисплеїв було представлено одночасно з у 1999 році, які вироблялися із напівпрозорого пластику, такого що й iMac (спочатку білий і блакитний «чорничний», потім біло і сірий «графітовий» після представлення Power Mac G4). Дисплеї також мають такий самий напівпрозорий вигляд. Серія ЕПТ-дисплеїв Apple Studio Display була доступна із 17-дюймовими і 21-дюймовими ЕПТ, обидва з шасі виробництва LG. 17-дюймові дисплеї були сумно відомі несправністю рядкової розгортки та такими збоями, що могли пошкодити монітор і спричинити загорання. Також повідомлялося, що ці монітори можуть пошкодити графічний процесор, а іноді й весь комп'ютер. Останній зовнішній ЕПТ-дисплей Apple був представлений у 2000 році разом із . І він, і нові рідкокристалічні LCD Studio Displays мають прозорий пластиковий корпус, який відповідає дизайну Cube, і новий роз'єм , який забезпечує живлення, передачу USB і відеосигналу до дисплея через один кабель. Він був доступний лише із 17-дюймовим плоским ЕПТ-екраном Diamondtron. Його продаж був припинений наступного року.
Плоскопанельні дисплеї
Історія РК-моніторів Apple почалася в 1984 році, коли Apple Flat Panel Display був представлений для комп'ютера , головним чином для підвищення портативності IIc. Цей монохромний дисплей мав 80 стовпчиків та 24 рядки, а також подвійну графіку високої роздільної здатності, але мав дивне співвідношення сторін (що змушувало зображення виглядати вертикально зігнутими) і для використання вимагав дуже сильного зовнішнього джерела світла, наприклад настільної лампи або прямого сонячного світла. Навіть тоді він мав дуже низький загальний контраст і був досить дорогим (600 доларів США), що сприяло його низьким продажам і, як наслідок, його зникнення з ринку незабаром після появи. За оцінками, було виготовлено 10 000 РК-дисплеїв IIc.
Портативні дисплеї Наступна спроба впровадження пласкопанельного дисплея була з . Більш «переносний», ніж ноутбук, він мав 1-бітний чорно-білий 9,8-дюймовий РК-дисплей високої роздільної здатності з активною матрицею і роздільною здатністю 640×400. Як і Apple Flat Panel Display для IIc, він не мав підсвічування та потребував яскравого джерела світла. Модель другого покоління використовувала РК-дисплей з підсвічуванням. Серії PowerBook і MacBook продовжуватимуть використовувати рідкокристалічні дисплеї, слідуючи загальногалузевій еволюції від чорно-білого до відтінків сірого до кольорового з діагоналлю від 9 до 17 дюймів. Використовувалися дві основні технології: дисплеї з активною матрицею (якісніші та дорожчі) та дисплеї з пасивною матрицею (менш якісні та дешевші). До 1998 року всі ноутбуки Apple використовуватимуть кольорові РК-дисплеї з активною матрицею, хоча продукти Newton і портативні пристрої і надалі матимуть чорно-білі РК-дисплеї. Сучасні портативні дисплеї від Apple оснащені світлодіодним підсвічуванням і підтримують роздільну здатність 2560×1600 або 2880×1800 пікселів залежно від розміру екрана. Серія iPod використовувала чорно-білі або кольорові РК-дисплеї, лінійка iPhone використовує РК- та OLED-дисплеї, а Apple Watch використовує лише OLED.
Все в одному У 1997 році Apple випустила (TAM), свій перший настільний комп'ютер «все в одному» з РК-дисплеєм. Спираючись на технологію PowerBook, TAM оснащений 12,1-дюймовим РК-дисплеєм з активною матрицею, здатним відображати 16-бітний колір при роздільній здатності 800×600. У той час як Apple вирішила зберегти традиційні та дешевші кінескопи для своєї лінійки настільних комп'ютерів «все-в-одному» протягом наступних 4 років, TAM, безсумнівно, був попередником успішної лінійки настільних комп'ютерів iMac на базі РК-дисплею, починаючи з випущений у 2002 році. Це було суттєве оновлення порівняно з TAM, він містив 15-дюймовий РК-дисплей із підтримкою роздільної здатності до 1024×768. За ним з'явилися 17-дюймові та 20-дюймові моделі з роздільною здатністю до 1680×1050. У 2005 році відмовився від 15-дюймової конфігурації, а в 2007 році відмовився від 17-дюймової конфігурації та додав 24-дюймову конфігурацію, із подальшим підвищенням роздільної здатності до 1920x1200. У жовтні 2009 року нові моделі iMac перейшли на екрани зі співвідношенням сторін 16:9 і діагоналлю 21,5 та 27 дюймів.
Зовнішні дисплеї
Перший настільний кольоровий плоский дисплей був представлений 17 березня 1998 року. Ним став 15-дюймовий дисплей Apple Studio Display (15-inch flat panel), який мав роздільну здатність 1024×768. Після це був один із перших продуктів Apple із напівпрозорим пластиковим корпусом за два місяці до презентації iMac. Apple назвала свій темно-синій колір «азул» (). Він мав вхід DA-15, а також роз'єми S-video, композитне відео, ADB та аудіороз'єми, хоча без вбудованих динаміків. У січні 1999 року колір було змінений відповідно до синьо-білого кольору нового Power Macintosh G3s, а роз'єм замінено на DE-15 VGA.
22-дюймовий широкоформатний дисплей Apple Cinema Display був представлений у серпні 1999 року одночасно з і спочатку продавався лише як додаткова опція до Power Mac G4 за 3999 доларів США. Він мав нативну роздільну здатність 1600×1024 і використовував роз'єм DVI. Дисплей мав дизайн, подібний до попередніх дисплеїв Studio та iMac. У грудні кольори 15-дюймового дисплея було змінено на «графіт», щоб відповідати дизайну нового Power Mac G4s, а вхід було змінено з VGA на DVI, аудіо- та відеофункції втрачено, а функціональність ADB замінено на двороз'ємний USB-концентратор.