Бурдей або бурдій, бурдюг, Панашенко В. В. БУРДЕЙ (бурдій, бурдюг, халупа, землянка) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Burdej_najpraostishe ● Література: Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990.  — тип ямного житла або напівземлянки, щось середнє між дерновим будинком і зрубом. Батьківщиною цього стилю є Карпатські гори та лісостепи Східної Європи.

Історія

Неоліт У кукутень-трипільській культурі будинки-бурдеї характеризувались еліптичною формою. Ці будинки, як правило, мали дерев'яну підлогу, яка знаходилася приблизно на 1,5 метри під землею, і мала дах трохи вище рівня землі.

Раннє середньовіччя Термін, який використовували західні історики для житла бурдейського типу на Нижньому Дунаї та в Карпатах протягом 6-7 століть нашої ери, було німецьке слово «Grubenhaus». Слово «полуземлянки» використовується російськими дослідниками. Російський термін стосується споруди, частково вкопаної в землю, часто глибиною менше 1 м.

«Grubenhaus» був зведений над прямокутною ямою розміром від чотирьох до двадцяти п'яти квадратних метрів. Протягом 6-го та 7-го століть затонулі будівлі на схід та південь від Карпат мали площу підлоги менше 15 квадратних метрів.Florin Curta The Making of Slavs page 282 У експериментальному Археологічному музеї під відкритим небом у Бржезно поблизу Лоуни реконструювали умови проживання та температуру в розкопаних будинках.http://www.about-czechia.com/brezno/history.php>

Навіть якщо й не було господаря, то користуватись можна було всім:

Австрійський посол Лясота, що їздив на Січ 1595 року теж описував: «Серед піль зчаста видно дивні малі, відокремлені хатки із стрільницями — туди тікають селяни, коли на них нагло і несподівано нападуть татари й бороняться звідти». Крип'якевич пише: «Такі землянки звали також бурдюгами».

На Січі козаки жили в куренях та у зимівниках, а на території останніх були хати й бурдюги.Наукова спільнота студентів ХХІ століття: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної студентської конференції / упоряд. Л. В. Біденко. — Суми: Сумський державний університет, 2019. — 380 с. Сімейні козаки, їх також допускали на Запоріжжя, але вони не могли жити в Січі, а лише на певній відстані від неї, у запорізьких степах по слободах, зимівниках і бурдюгах.Культура відносин у військовому колективі. Порадник командиру: метод. посіб. / за заг. ред. Н. А. Агаєва. К.: Видавничий дім «Освіта України», ФОП Маслаков Р. О., 2021. 121 с. Старі запорожці, що відійшли від військових справ, оселилися в бурдюгах.Українська мова та література. 6 клас. Авт.-укл.: I.О. Аношкіна, О. М. Марчук. — Тирасполь: ПДІРО, 2011. —320 с. (стор.:99)

Бурдей (бурдій, бурдюг, халупа, землянка) — найпростіше житло самітного козака на Запорожжі 18 ст. Його споруджували в степу на займищах: у викопаній ямі ставили чотири стінки з плоту, навколо них нагортали землю, зверху монтували крівлю і все разом ззовні обмазували глиною з кизяком та накривали кураєм (рослина з групи перекотиполе). Вікнами служили невеликі округлі отвори, закриті зеленим склом. Всередині бурдею з дикого каменю клали мечет (своєрідна піч) для обігріву приміщення та випічки хліба. Страву варили на кабиці (яма, де вміщувався казан, під яким розкладали вогнище). Бурдей ніколи не замикали. Нариси з історії соціальної роботи [Текст]: навч. вид. / С. В. Глазунов. — Д.: РВВ ДНУ, 2015. — 116 с. — Режим доступу: https://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/02/Історія-СР.pdf Будь-хто із мандрівників за відсутності господаря міг ввійти в бурдей, приготувати собі їжу та відпочити.

Зазначається, що цей тип житла добре досліджений археологами на нижньодніпровських поселеннях X —XIV ст.Олійник О. Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734—1775). — Запоріжжя: Дике Поле, 2005. — 256 с. Режим доступу: https://kabak.dp.ua/o.l.oljnik-zaporozkij-zimvnik Це примітивне архаїчне козацьке помешкання землянкового та напівземлянкового типу прямокутної форми переважно з розмірами 3х5 метри, середньою площею 12-16 м2, заглиблений в землю в середньому на 1-1,5 м (хоча за інформацією А. Т. Брайчевської, були і наземні спорудиБрайчевська А. Т. Давньоруські пам'ятки Дніпровського Надпоріжжя // Археологічні пам'ятки УРСР. — К.,1962. — Т.XII. (стор.: 178)), в яку по кутках вкопувалися стовпи, з земляною або глинобитною в кілька шарів підлогою, з плетеними з хмизу стінами каркасної конструкції, обмазаними глиною (були й стіни зрубної конструкції).Козловський А. О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров'я в IX—XIV ст. — К., 1992. (стор:8) Стовпи і каркас незначно підіймалися над землею. В одному з кутків житла знаходилася глинобитна або кам'яна піч з відкритим вогнищем типу «кабиці», а навпроти печі — вхідні двері. Перекриття, дво- або чотирисхиле, вкривалося очеретом, а зверху інколи накладався ґрунт. С. С. Гамченко вважав, що ці житла мали чотирисхиле перекриття, яке спиралось на стовпи, чи краї ями, а покрівля була з соломи або очерету, присипана землею.Гамченко С. С. Раскопки в бассейне р. Случи. —М., 1901.  — Т.1. — С.86. В бурдюгу влітку було прохолодно, а взимку краще зберігалося тепло від примітивної печі-кам'янки. С. С. Гамченко вважав, що печі та вогнища мали димарі, і це частково підтверджується новітніми археологічними дослідженнями слов'янського поселення XII—XIV століть в урочищі Портмашево Запорізької області.Благовіщенський. Ю. Ю. Звіт археологічної експедиції дослідження поселень Черняхівської і Слов'янської культур в урочищі Портмашево Запорізької області в 1991—1993 рр. За часів Нової Січі такий тип житла уже був анахронізмом і зустрічався дуже рідко, переважно на прикордонні, як сезонне тимчасове помешкання рибалок та мисливців.

Вважається, що на зміну цьому первісному примітивному типу житла місцевого населення, яке, розвиваючись, немов би вибирався на поверхню землі, набирало багатокамерності і внутрішнього оздоблення, поступово перетворюючись в добре відоме наземне житло саманного типу — хату-мазанку, криту соломою або очеретом, яка становила основу запорозького обійстя хутора-зимівника. Має багато спільного історія розвитку житла й комори.Архип Данилюк. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. К.: Техніка, 2008. 256 с.; іл. (Народні джерела). Бібліогр.: с. 246—252. ISBN 978-966-575-063-5 Комора пройшла шлях від дупла в дереві й мисливських схованок, піднятих над землею, до наземних споруд. До такої найпростішої споруди належить кліть.

Північна Америка

Цей тип притулку був створений багатьма першими українськими канадськими поселенцями як їхній перший дім у Канаді наприкінці 19 століття. Першим кроком було очистити та зберегти дернову землю, а потім викопати землю приблизно на метр. Потім створили каркас даху з тополі, поверх якого поклали збережений дерен. Потім встановлюють вікно, двері, дров'яну піч, ліжковий майданчик. Типовий бурдей мав розміри не більше двох на чотири метри. Бурдей був тимчасовим притулком, доки не вдалося побудувати «належний» дім із тополиних колод і глини/соломи.

Меноніти з імперської Росії, які оселилися в регіоні Хіллсборо в Канзасі, а також будували бурдеї як тимчасові притулки. Цей тип укриття також називали землянкою або саражем (нижньонімецьке написання російського слова, що означає «сарай»). У випуску національної щотижневої газети «Frank Leslie's Illustrated Newspaper» від 20 березня 1875 року описані структури:

Примітки

Література

Олійник О. Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734—1775). — Запоріжжя: Дике Поле, 2005. — 256 с.

Посилання Притулок від дощу Стаття та фото українських бурдеїв у Канаді.

Див. також Курінь Зимівник Кліть