Єжи Казімеж Пайончковський-Дидинський гербу Любіч (народився 19 липня 1894 у Львові, помер 6 грудня 2005 в ) — дипломований полковник Війська Польського, супердовгожитель.

Біографія Народився 19 липня 1894 року у Львові, в родині (1864—1943) та Ванди, уродженої Сенковських, гербу. Правдзіч (1865—1948), походив із дворянської родини з Видрни. Його брат (1900—1978), теж офіцер Війська Польського, художник, баталіст і військовий костюмер. Переїхавши до Сянока, де наприкінці 1901 року його батько став директором , родина Пайончковських спочатку винаймала квартиру на першому поверсі вілли доктора Адольфа Бендля на (пізніше після розширення це було ), а потім на залізничній станції .

У 1912 році Єжи Пайончковський з відзнакою склав іспит на закінчення середньої школи в чоловічій гімназії CK у Сяноку (в його класі були, серед інших, , , , , , ) . Того ж року розпочав студії права на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира. Як правослухач постановою Міської управи в Сяноці 1912 р. був визнаний належним до Сяноцької гміни. Через два роки, після початку Першої світової війни, через очікуване військове призначення він переїхав до Віденського університету. У лавах австро-угорської армії служив з 1915 (в піхоті); з 1916 р. у званні сержанта служив на Албанському фронті. Призначений підпоручиком піхоти в запасі 1 січня 1917 року. До 1918 року формально був резервістом 45-го піхотного полку. Незадовго до закінчення війни потрапив у полон до Італії, але був звільнений у грудні 1918 р. завдяки втручанню польсько-французької військової місії в Італії. Після короткого перебування у Франції він повернувся до Польщі з синьою армією генерала Юзефа Галлера. Вступив до Війська Польського і в званні поручника брав участь у польсько-більшовицькій війні.

У 1921—1923 роках був слухачем 2-го нормального курсу Вищої військової школи у Варшаві. 3 травня 1922 р. вивірений у капітани зі 1 червня 1919 р. і 739-ю посадою в піхотному офіцерському корпусі, а його головною частиною був . 1 жовтня 1923 р., закінчивши курси й отримавши академічний диплом , був призначений до Навчального відділу штабу в Перемишлі, залишаючись старшим офіцером 2-го Підгалля. Стрілецький полк . 1 грудня 1924 року призначений у звання майора зі старшинством 15 серпня 1924 року і мав 223 офіцерський склад піхотного складу. 26 квітня 1928 року був призначений до в Перемишлі на посаду начальника штабу. У червні 1930 року переведений до у Варшаві.

Як прийомний син Казимира ор Катажини Дидинської, постановою міського суду в Сяноку від 28 липня 1931 р. його прізвище було виправлено з Пайончковських на Пайончковські-ДидинськіDziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 6 z 23.03.1932 r.. Казиміра Дидинська була онукою та донькою .

У 1932 році Єжи Пайончковський-Дидинський був автором публікації під назвою Оперативні плани центральних держав проти Росії . Крім того, він був рецензентом видань німецьких авторів військової тематики.

26 січня 1934 року переведений до в Самборі на посаду командира батальйону. 27 червня 1935 року йому було присвоєно звання старшого підполковника 1 січня 1935 року і 14-ту посаду в піхотному офіцерському корпусі. 4 липня 1935 року переведений до в Бялій Подлясці на посаду заступника командира полку. З липня 1936 року знову служив у IV відділі Генштабу у Варшаві на посаді начальника відділу постачання та евакуації . 1 вересня 1939 року призначений в IV відділ на посаду заступника начальника відділу-начальника відділу постачання. 18 вересня 1939 року в Кутах перетнув кордон з Румунією, де був інтернований.

Потім він пробрався до Франції, а в червні 1940 року до Англії. До кінця війни служив у польських збройних силах на Заході, в тому числі як начальник польського гарнізону в Перті. Він також перекладав британські військові статути для потреб польської армії. Після війни залишився в еміграції; він оселився в шотландському місті Единбург, де жив на Торфін-роуд і працював садівником. У 1964 році Головнокомандувач генерал-лейтенант Владислав Андерс присвоїв йому звання полковника.

Пайончковський був активним в емігрантських колах, він, між ін. один із засновників гуртка військових знань. У 1993 році переїхав до міста Седберг (Камбрія). У 1994 році заявив про участь у діяльності Товариства розвитку та благоустрою міста Сянок як член-підтримувач. Став почесним членом Товариства друзів Сянока і Сяноцького краю. Останні роки свого життя він провів у будинку престарілих у Ґрендж-овер-Сандс.

Був одружений двічі: вперше з Марією Левандовською (1901—1945), одруженою в Сяноку 24 квітня 1924, з якою мав сина Анджея, з другою дружиною Дороті Мері Кеттералл (1905—1994), одружилася в травні 1946 року, у нього була донька Доркас. Після смерті Катажини Дидинської (померла 1947 р.) він став законним спадкоємцем в Страхоціні, де регулярно проводив відпустку під час ІІ Речі Посполитої. Він знову відвідав це місце після приходу Третьої польської республіки, намагаючись повернути собі власність. В Единбурзі він жив на Торфін-роуд. Під час перебування в цьому місті 2 червня 1978 року помер його брат Стефан .

У липні 2005 року йому виповнилося 111 років. Помер 6 грудня 2005 року.

Двоюрідною сестрою Єжи Пайончковського-Дидинського була (1910—2017), польська столітня жінка.

Ордени та нагороди

Офіцерський хрест ордена Відродження Польщі (19 квітня 2001) «za wybitne zasługi w działalności na rzecz niepodległości Rzeczypospolitej Polskiej».Dekoracja miała miejsce w ambasadzie RP w Londynie w lipcu 2001. Лицарський хрест Ордена Відродження Польщі Хрест Доблесті (1920) Срібний Хрест Заслуги (16.03.1928)M.P. z 1928 r. nr 65, poz. 89 «za zasługi na polu organizacji wojska». Медаль «Десятиріччя відновлення незалежності». Пам'ятна медаль за війну 1918—1921 рр Карлів військовий хрест (Австро-Угорщина, до 1918)

Примітки

Бібліографія