Барон Роман Романович Розен (, Ревель — 31 грудня 1921, Нью-Йорк) — російський дипломат, таємний радник, гофмейстер імператорського двору.
Біографія Син статського радника, Естляндського віце-губернатора барона Романа Романовича (Robert Gottlieb) фон Розена (1790-?) та Єлизавети Захарівни Суханової, крім нього в сім'ї було троє синів: Віктор, Олександр і Григорій.
Навчався у Домській школі в Ревелі, потім у Дерптському університеті (Тарту, Естонія) та Петербурзькому училищі правознавства.
Службу розпочав у червні 1868 року у чині колезького секретаря у Міністерстві закордонних справ. У 1872—1875 роках — віце-консул в Йокогамі, потім секретар посольства (1877—1879) і повірений у справах у Токіо (1879—1883); у 1884—1890 роках — Генеральний консул у Нью-Йорку.
У квітні 1890 року проведений у дійсні статські радники.
Посланець та повноважний міністр у Мексиці (1890—1895), Сербії (1895—1897), Японії (1897—1899), Баварії (1899—1901), Греції (1901—1902) та США (1905—1911).
У Японії, 12 апреля 1898 року підписав із міністром закордонних справ країни бароном Нісі протокол із корейського питання (Протокол Нісі — Розена).
У квітні 1903 року був наділений чин гофмейстера Високого Двору. У 1903 році знову був призначений послом до Японії. Пророкував неминучість збройного конфлікту з Японією і, враховуючи її сили, наполягав на збільшенні російських гарнізонів у Маньчжурії та на зміцненні Порт-Артура. Влітку 1903 року рекомендував взяти Маньчжурію «під наш протекторат», оскільки посилилося проникнення туди японців. Хоча Розен отримував у відповідь на свої попередження різкі резолюції з міністерства, він продовжував наполегливо радити піти на поступки японцям у Кореї, щоб зміцнити становище Росії в Маньчжурії .
Коли почалася війна, Розен покинув Японію і був призначений послом у США. 1905 року під час мирних переговорів у Портсмуті був другим уповноваженим Росії. Активної участі у переговорах він, однак, не брав. С. Ю. Вітте писав із цього приводу: «він людина вихована, цілком джентльмен, не беручи будь-якої активної участі в переговорах, надавав мені в усьому повне сприяння».
У серпні 1911 року призначений до складу Державної Ради, перебував там присутнім членом.
Передбачив, що союз Росії з Францією та Англією неминуче залучить її до війни з Німеччиною, наслідки якої, навіть у разі поразки німців, будуть для Росії несприятливіГурко В. И. Черты и силуэты прошлого. — : «Новое литературное обозрение», 2000. — С. 362..
У 1916 році у складі думської делегації їздив до Лондона, Парижа та Риму. Іноземна преса останніми днями Тимчасового уряду називав Розена кандидатом у міністри закордонних справ.
У 1918 році в Москві належав до відкритих германофілів, готових всім пожертвувати, аби німці звільнили країну від більшовиків.
Після революції емігрував до США. Співпрацював у щотижневому журналі «The Saturday Evening Post», де друкував свої мемуари «40 років у дипломатії». Загинув, потрапивши 31 грудня 1921 року у Нью-Йорку під автобус.
Був одружений з Єлизаветою Олексіївною Одинцовою; дочка Єлизавета.
Нагороди орден Святого Станіслава І ст. (1894) орден Святої Анни І ст. (1898) орден Святого Володимира ІІ ст. (1900) орден Білого Орла (1907) орден Святого Олександра Невського (1911) відзнака за XL років бездоганної служби медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III» медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» орден Лева і Сонця ІІІ ст. (1873) орден Князя Данила I IV ст. (1874) кавалерський хрест ордену Данеброг (1879) орден Такова І ст. (1897) орден Вранішнього сонця І ст. (1899) Великий хрест ордену Заслуг Святого Михайла (1901) Великий хрест ордена Спасителя (1903)
Праці Европейская политика России. — , 1917. — 40 с. Барон Роман Розенъ. Миръ или Война во чтобы то ни стало? Промедление Времени смерти безвозвратной подобно. — Петроград: Склад издания «Парус»,1917. Forty years of Diplomacy. — George Allen & Unwin ltd. 1922.
Примітки
Література Кабанов Д. С., Кубышкин А. И., Сизоненко А. И. Его называли «Дипломатическая Кассандра». — Москва: Аванглион-принт, 2010.
Посилання Брезкун С. Позор Портсмута и Сахалин-карафуто // Журнал «Золотой Лев». — № 67-68 Глушков В. В. Позор Портсмутского договора…