Уді́ни (самоназва уді, уті; , Utiner, ) — невеликий корінний дагестанський, зокрема, лезгинський народ у Закавказзі, що зараз проживає також у Росії та Україні.
Територія проживання і чисельність Удіни проживають в Азербайджані у Варташенському (м. Варташен) і Габалінському (с. Нідж) районах, у Грузії в Кварельському районі (Октомбері, Зінобіані й деякі ближні села), в Росії у Волгоградській області (с. Дубовий Овраґ Світлоярського району).
Загальна чисельність удінів оціночно становить бл. 10 тисяч осіб (2010), в тому числі понад 4,100 осіб в АзербайджаніДержавний статистичний комітет Республіки Азербайджан — Демографічна ситуація в Азербайджані, 4,267 осіб в Росії (згідно з даними перепису населення 2010 рокуРезультати перепису населення Російської Федерації 2010 року (національний склад) , тоді як у 2002 було зафіксовано 3,721 російський удін), 203 особи у Грузії, і ще 200 осіб у Вірменії (2006 рік) .
Після розпаду СРСР в Україні виявилась доволі велика удінська громада, що засвідчили, зокрема, результати перепису населення 2001 року, за якими в країні проживало 592 удіна, причому кількість (і відсоток) тих, що рідною називають удінську, дуже велика — 342 особи (або бл. 58%), лише 9 осіб (1,5%) рідною назвали українську, решта — мови інших національностейВсеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
Антропологія, мова і релігія Антропологічно удіни належать до балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.
Мова удінів — удінська, найбільш споріднена з лезгинською, з якою разом належить до дагестанської мовної підгрупи нахсько-дагестанської групи мов північно-кавказької мовної сім'ї.
Основні діалекти удінської мови: ніджський і варташенський.
Удінська мова є безписемною. Літературною мовою удінам здавна слугують мови народів, серед яких вони проживають, зокрема, азербайджанська, російська, грузинська, вірменська тощо.
За віросповіданням удіни — християни (православні та григоріани).
Дані з історії, господарства і соціальної організації
Вважається, що удіни є нащадками населення давньої Кавказької Албанії. Перші достовірні свідчення про удінів датуються 2500-річною давниною, зокрема про утіїв розповідає у своїй «Історії» давньогрецький автор V століття до н. е. Геродот, також про них згадується у «Географії» давньогрецького письменника I ст. до н. е. Страбона у його описі Каспійського моря та Кавказької Албанії
Вчені припускають, що державною мовою Кавказької Албанії була давноудінська. У 313 році албанський цар Урнайр прийняв хрещення, відтоді християнство стає офіційною релігією Кавказької Албанії, зберігшись аж до сьогодення і в удінів.
Надалі удіни та їхня культура зазнали значного впливу з боку вірмен, а у Середньовіччі і азербайджанців.
У 1922 році декілька удінських родів переселилися з Варташену до Грузії.
Основними традиційними заняттями удінів ще на початку ХХ століття були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо), вирощування рису, садівництво і скотарство.
В удінів зазвичай мала́ сім'я, шлюби винятково екзогамні, натомість частими є національно змішані шлюби.
Культура і традиції
Традиційне житло удінів — переважно одноповерхове, складене з цегли-сирцю, крите дахом з соломи або черепиці. У грузинських удінів за основний будівельний матеріал правило дерево, а стріхи робилися з дранки та черепиці.
Удінський національний костюм, близький до подібного у карабаських вірмен, у 1930-ті роки був замінений на звичний горський.
Основу традиційного харчування складали пшеничний хліб, страви з рису, квасолі, м'яса (яловичина, свинина), птиці, риби тощо.
В удінів дуже своєрідні традиції і фольклор (історичні перекази, прислів'я і приказки). Відмітною рисою вірувань удінів є синкретизм — разом з християнськими традиціями зберігаються пережитки язичництва, культу предків тощо. Так широко розповсюдженими є різноманітні забобони, гадання і магічні дійства. Великий вплив на життя удінів мали знахарі.
Зберігаючи притаманну собі індивідуальність, удіни-християни в пізніші часи зазнали значного впливу з боку мусульманських народів-сусідів, що зокрема, відбилося на мові, одязі, частково на обрядності.
Цікаві факти, пов'язані з удінами Давні звичаї удінів тісно переплетені з християнством. Наприклад, в домі завжди мусить бути запалене вогнище, що свідчить про залишки вогнепоклонства. Крім вогню, пращури сучасних удінів вшановували Місяць (найголовніше божество у давніх кавказьких албанців), тому й зараз удіни-християни нерідко звертають свої молитви до Місяця. Не випадково албанська (удінська) назва цього світила — Хаш пов'язана з символом і назвою хреста — в удінській мові і дотепер збереглось слово хашдесун «хреститися». Також схилялись удіни перед Сонцем, священними кам'яними брилами, деревами, джерелами тощо. Щасливим днем в удінів вважалась п'ятниця .
В удінському суспільстві діє дуже сувора заборона на шлюби між родичами — попри невелику кількість членів удінської общини, не можна одружуватися з ріднею аж до сьомого коліна.
Удінська кухня має деякі цікаві страви, зокрема улюбленими ласощами традиційно вважаються смажені і варені каштани, волоські горіхи тощо.
Виноски
Джерела і посилання
Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 464 (стаття «Удины») www.udins.ru — Удінський вебсайт, з матеріалами і форумом Удінське культурно-просвітницьке товариство ОРАЇН — сайт, повністю присвячений удінам і удінській культурі Удіни та удінська мова — матеріали та посилання Етнічні групи у Грузії – Удіни, The Georgian Times, за 17 квітня 2008 Кузнецов І. Удіни. Ландер Ю., Майсак Т., Ганенков Д. Інформація про удінів, зокрема удінську мову Удінський сайт — персональна вебсторінка Удігара Дінгіліші Гакобян Т. (Tatul Hakobyan) Курди-мусульмани і уді-християни. Карабаська війна змусила їх покинути батьківщину, Hetq Online за 13 листопада 2006 року «Червона книга» народів — Удіни Мовсес Каланкатуаці. Історія країни Алуанк / переклад з старовірменської Ш. В. Смбатяна., Ереван, 1984.
Література Бежанов М. Краткие сведения о селе Варташен и его жителях // СМОМПК. Тифлис, 1892. Вып. 14. Волкова Н. Г. Удины Грузии // Полевые исследования Ин-та этнографии. 1975. М., 1977 Ворошил Г. (Гукасян). Удинско-азербайджанско-русский словарь. Баку, 1977 Дирр А. М. Грамматика удинского языка // СМОМПК. Тифлис, 1904. Вып. 30. Мовсэс Каланкатуаци. История страны Алуанк / Пер. с древнеармянского. Ш. В. Смбатяна. Ереван, 1984 Мамедова Ф. Политическая история и историческая география Кавказской Албании: III в. до н. э. — VII в. н. э. Баку, 1986 Народы Кавказа, т. II. «Удины». Москва, 1960