Будучи частиною Європейських Співтовариств (ЄС) протягом дванадцяти років, Гренландія вийшла у 1985 році. Вона приєдналася до ЄС у 1973 році як графство Данії, хоча більшість у Гренландії була проти приєднання. На консультативному референдумі 1982 року 53 % електорату Гренландії проголосували за вихід із Співтовариств. Цей останній референдум став можливим після введення самоуправління в Гренландії в 1979 році. Після його виходу, який регулювався Договором про Гренландію, відносини між Гренландією та ЄС були частково врегульовані через асоціацію зі статусом заморських країн і територій (OCT). Останніми роками вихід Гренландії з Європейських Співтовариств трохи іменували «Greenxit».
Процес приєднання Гренландії до Європейських Співтовариств
Відносини Гренландії та Данії після скасування її колоніального статусу в 1953 році
Колоніальний статус Гренландії від Данії офіційно припинився в 1953 році шляхом внесення поправок до Конституції Данії. Згодом Гренландія була інтегрована як графство в Королівстві Данії. Цей статус надавав гренландцям данське громадянство. У той же час, незважаючи на офіційне припинення колоніалізму, Данія продовжувала дотримуватися політики культурної асиміляції., включаючи дискримінаційні практики щодо гренландців. Яскравим прикладом є «критерій місця народження», який надавав працівникам, які не є гренландцями, але данцями, вищі заробітні плати, ніж місцеві працівники з Гренландії. Втрата традиційної культури Гренландії разом із зростаючим невдоволенням переважно молодих гренландців зрештою зіграли вирішальну роль у питанні руху за незалежність Гренландії, як від Данії, так і від Європейських Співтовариств.
У роки після деколонізації економіка Гренландії продовжувала дуже залежати від рибальського сектору. Данія брала безпосередню участь у створенні справжньої рибної промисловості, включаючи виробництво рибної продукції. Незважаючи на різноманітні спроби, інші галузі економіки за цей час не отримали особливого розвитку.
Як графство Королівства Данії, зовнішні відносини Гренландії, а також управління островом залишалися під контролем Данії.
Переговори про вступ Данії про вступ до Європейських Співтовариств
Данія офіційно подала заявку на вступ до Європейських Співтовариств 10 серпня 1961 року. Як виборчий округ Данії, Гренландія була повністю інтегрована в процес приєднання Данії. Під час переговорів про приєднання данському уряду вдалося забезпечити Гренландію низку поступок і особливих умов. Серед інших положень вони включали перехідний період у десять років, щоб захистити рибну промисловість Гренландії. Крім того, ці поступки безпосередньо стосувалися предметних сфер, які вважалися чутливими або проблемними для Гренландії. З одного боку, Данії було надано можливість обмежити право заснування в Гренландії, а з іншого боку, Гренландія отримала винятки щодо рибальства. Проте, незважаючи на те, що гренландським рибалкам було виділено досить високу квоту, що відповідає їхній реальній риболовній потужності, існувало сильне невдоволення квотами на рибальство, які були виділені рибалкам з інших країн ЄС, таких як Німеччина. Пізніше це стало однією з головних причин виходу Гренландії з громади.
Референдум Данії про вступ до Європейських Співтовариств 1972 року 2 жовтня 1972 року уряд Данії поставив перед виборцями питання про вступ до Європейських Співтовариств. На вибори були викликані і жителі Гренландії.
Якщо на національному рівні Данії 63,5 % виборців проголосували за приєднання до Співтовариств, то в Гренландії референдум призвів до однозначної відмови від ЄС 70,8 % виборців. Чітка відмова виборців Гренландії від членства в ЄС була інтерпретована не лише як явний голос проти Європейських Співтовариств, а й як рішуче відмова від домінування будь-якої іноземної держави. Тим не менш, незважаючи на явну відмову в Гренландії, острів приєднався до Європейського співтовариства як частина Данії 1 січня 1973 року.
У цьому плані Гренландський випадок відрізнявся від Фарерських островів. Фарерські острови отримали статус самоуправління в 1948 році, що, відповідно до данського законодавства, дозволяло їм не брати участь у голосуванні Данії з питання ЄС. Фарерські острови хотіли залишитися за межами Європейських Співтовариств і, таким чином, ніколи до них не приєдналися.
Вступ Гренландії до Європейських Співтовариств у 1973 році Приєднання Данії до Європейських Співтовариств 1 січня 1973 року також спричинило доступ до , які були значними для Гренландії. На додаток до інвестицій в інфраструктурні проєкти, значні кошти Співтовариства, в тому числі від Європейського інвестиційного банку, були спрямовані на сфери, не пов'язані з рибальством, такі як освіта, підприємства чи проекти у сфері енергетичних ресурсів. У порівнянні з іншими регіонами ЄС, які потребують, Гренландія отримала в основному найбільшу суму на душу населення, з яких деякі суми були компенсацією за права ЄС на рибальство у водах Гренландії та позиками.
Нарешті, зі своїм приєднанням до Співтовариств, Данія зарезервувала одне зі своїх місць у Європейському парламенті за людиною з Гренландії та дозволила спостерігачеві з Гренландії супроводжувати члена Данської ради.
Незважаючи на ці поступки та позитивні права, надані Гренландії, у Гренландії залишалася сильна опозиція проти членства в ЄЕС. Вона характеризувалася настроєм, що їх вступ до Європейських Співтовариств був насильницький; більшістю данських виборців, і водночас сильним небажанням щодо Співтовариства через його рибну політику та загальне уявлення про те, що ЄС є занадто далеко і не уважно ставиться до турбот і бажань Гренландії.
Події до другого референдуму щодо Європейських Співтовариств
Політичні події в Гренландії з моменту її вступу до Європейських Співтовариств у 1973 році До 1970-х років Гренландія управлялася виключно данською державою. Процес деколонізації здійснювався за допомогою рішень згори, які були узгоджені в столиці та реалізовані в Гренландії дрібною данською буржуазією. Данська держава зберегла контроль над питаннями економічної та соціальної політики. Лише в 1970-х роках виникла справжня гренландська молода еліта. Ця еліта, розчарована пануванням Данії, водночас була критичною та відвертою проти данського правління, і поступово зайняла політичне лідерство. Протягом цього періоду серед гренландців з'явилася зросла етнічна свідомість, з одного боку, і політична свідомість своєї країни, з іншого. Це призвело до політичного пробудження, завдяки якому гренландське населення стало більш рішучим у формуванні майбутнього власного суспільства.
Перший референдум ЄС у 1972 році став ключовим моментом і поворотним моментом у політичній історії Гренландії. Як реакція на різку критику з приводу домінування Данії, у 1973 році був створений комітет самоуправління, який складався лише з гренландських членів з місією, щоб запропонувати попередні вказівки щодо можливої системи самоуправління в Гренландії. Конкретне формулювання системи самоуправління було згодом розглянуто дансько-гренландською комісією з саморегулювання в 1975 році. Ці політичні події на початку 1970-х років також призвели до створення перших політичних партій у Гренландії. За короткий час виник різноманітний партійний ландшафт. Партія Сіумут (що означає «Вперед») була першою і з самого початку найпотужнішою партією. Заснована в 1975 році, вона рішуче виступала за самоврядування, запровадження самоуправління та вихід із Європейських Співтовариств. Другою партією, яка вийшла на політичну сцену невдовзі після цього, був Атасут («Сполучна ланка»), який також виступав за самоуправління Гренландії, але вибрав єдиний підхід щодо Данії та вважав за краще зберегти статус-кво, тобто залишитися в Королівстві Данія. Третьою, але найменшою політичною партією на той час була інуїтська партія Атакатігіт («Братство людей/інуїтів»). Він дотримувався найбільш радикальної лінії національного самовизначення і закликав до повної незалежності Гренландії.
Зрештою, 17 січня 1979 року Закон про самоуправління був представлений виборцям Гренландії і прийнятий більшістю в 70,1 % поданих голосів. Самоуправління, яке, відповідно, було введено 1 травня 1979 року, заклало основу для майбутньої автономії Гренландії за величезною кількістю тем, включаючи економічний і соціальний розвиток, а також створення власних політичних структур, включаючи Inatsisartut, законодавчу асамблею, і Naalakkersuisut, уряд самоуправління. На перших виборах Інацісартута і Наалаккерсуісута в 1979 році Сіумут отримав більшість як у законодавчій, так і в виконавчій владі Гренландії.
Хоча самоуправління означало, що Гренландія все ще залишається частиною Королівства Данія, воно давало Гренландії право переглядати свої відносини з Європейськими Співтовариствами.
Заклики та агітування за другий референдум щодо Європейських Співтовариств Запровадження самоуправління в 1979 році, піднесення Сіумут як домінуючої партії Гренландії після наративу проти ЄС, а також неминучий кінець 10-річного перехідного періоду в якості члена ЄС дали «новий імпульс до питання щодо Гренландії». залишитися або можливий вихід з Європейських Співтовариств. Навесні 1981 року гренландський Інацісартут одноголосно погодився провести другий консультативний референдум з питання Співтовариства у лютому 1982 року.
Для Сіумут, який активно виступав на користь виходу з ЄС, вихід розглядався як природний і важливий перший крок після введення самоуправління для Гренландії для формування її майбутнього. Сіумут підтримував інуїт Атакатігійт. Обидва стверджували, що членство в ЄС становить загрозу політичній та культурній ідентичности Гренландії, і вони вимагали повернути контроль над рибною промисловістю Гренландії з боку органів ЄС.
Атасут, з іншого боку, також закликав до припинення експлуатації рибного промислу Гренландії Європейськими Співтовариствами, але був проти виходу Гренландії з ЄС. Партія запропонувала переглянути з Співтовариством положення про членство щодо рибальства і стверджувала, що лише тісна співпраця з країнами Європейського Співтовариства дозволяє Гренландії успішно завершити процес модернізації. Атасут рішуче наголосив у своїх аргументах щодо збереження фінансових втрат, які призведе до виходу з Європейських Співтовариств, оскільки це в кінцевому підсумку приведе до припинення великого фінансування ЄС.
Загалом, кампанія навколо другого референдуму ЄС у 1981 та на початку 1982 року була не тільки тривалою та дорогою, але й надзвичайно жорсткою та гіркою за гренландськими стандартами, що знайшло відлуння в атмосфері гніву та розчарування серед гренландців. Аргументи, які використовували як прихильники, так і противники, були переважно економічними. Вихідники закликали до незалежної політики рибальства, тоді як інші нагадували про важливість фінансування ЄС для розвитку економіки Гренландії.
Голосування на референдумі 23 лютого 1982 року
23 лютого 1982 року відбувся референдум щодо перебування Гренландії в Європейських Співтовариствах або виходу з неї. Хоча згідно з Конституцією Данії був можливий лише консультативний референдум, уряд Данії чітко дав зрозуміти до подання голосування, що він прийме голосування про відкликання як обов'язковий мандат на переговори щодо ЄС.
На цьому другому референдумі ЄС протягом десяти років 52 % електорату Гренландії проголосували за вихід з Європейських Співтовариств. Явка на цьому голосуванні була історично високою — 74,9 %.