Північнотаврійська операція (6 червня — 3 листопада 1920) — бойові дії між РСЧА і російською армією Врангеля за володіння Північною Таврією. Поділяється на 2 етапи: наступ білих військ (6 червня — 27 жовтня) і контрнаступ червоних (28 жовтня — 3 листопада).
Передісторія 4 квітня Денікін, зазнавши поразки, передав посаду головкома ЗСПР генералові Врангелю. Переформувавши залишки ЗСПР на 25-тисячну армію, Врангель дав їй назву Російська Армія.
У травні XIII армія РСЧА зробила кілька спроб захопити кримські перешийки, але невдало. У результаті протистояння армії викопали окопи, заплели їх колючим дротом і бойові дії набули позиційного характеру. Великобританія запропонувала Врангелю обмежитися обороною Криму, а Радянському уряду оголосити амністію білогвардійцям, але Врангель відхилив цю пропозицію, а також пропозицію про спільні дії з армією Пілсудського.Коллектив авторов. статья «Врангелевщина» // «Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия» / под редакцией Хромова С. С. — М.: Советская энциклопедия, 1983. — С. 121..
До перед фронтом Білої Армії, що у Криму, розташовувалися такі частини РСЧА: 3-тя, 46-та, 52-га та латиська стрілецькі дивізії; 85-та бригада 29-ї стрілецької дивізії, 124-та бригада 42-ї стрілецької дивізії; 2-га кавдивізія імені Блінова, запасна кавбригада Федотова та окремі дрібні загони (полк Льва Каменєва, каральний загін, особливий загін кримського ревкому та інші).
Загалом червоні війська налічували 15—16 тисяч багнетів, 3—4 тисячі шабель.
Біла армія чисельно переважала над противником і складалася з чотирьох корпусів: 1-й армійський корпус (генерал Кутепов) — Корніловська, Марковська і Дроздовська дивізії, 1-ша кавалерійська та 2-га кінна дивізії; 2-й армійський корпус (генерал Слащов) — 13-та і 34-та піхотні дивізії та Терсько-Астраханська козача бригада; Зведений корпус (генерал Писарєв) — Кубанська і 3-тя кінна дивізія Донський корпус (генерал Абрамов) — гвардійська донська бригада, 2-га і 3-тя донські дивізії.
Усього 25 тисяч багнетів і шабель (1/5—1/6 загальної чисельності армії в Криму), 460 кулеметів, 126 гармат. Тобто білогвардійці у півтора рази переважали над частинами РСЧА, що протистояли їм. Приблизно 25 тисяч багнетів і шабель проти 18 тисяч у червоних. Порівняння кількості корпусів чи дивізій не доречне, оскільки під час бойових дій усі частини мали некомплект різного ступеня.
Білі війська майже не мали кавалерії. Під час евакуації з Новоросійська багато кавалерійських частин вантажилися без коней, тому вони стали фактично піхотою. Проведена в Криму мобілізація кінського складу дала лише 400 коней, що дозволило посадити на коней тільки один полк 1-ї кінної дивізії. На конях були і 2-га кінна дивізія генерала Морозова (близько 2000 шабель), яка входила до складу 1-го армійського корпусу, та Терсько-Астраханська бригада 2-го корпусу. У Зведеному та Донському корпусах було лише по кінному дивізіону (150—200 шабель). Решта кінноти діяла пішим строєм.
Директивою Врангеля від військам було поставлено завдання: генералу Слащову, після зміни його частин на Сальківському напрямку військами генерала Писарєва, повантажитися у Феодосії і висадитися в районі Кирилівка—Горіле, перервати лінію єдиної в цьому районі залізниці Салькове—Мелітополь разом із частинами генерала Писарєва, діяти у тилу Перекопської групи червоних; генералу Писарєву та генералу Кутепову атакувати супротивника на світанку 25 травня, розбити і відкинути за Дніпро; генералу Абрамову з Донським корпусом залишатися в резерві в районі станції Джанкой.
Частина флоту увійшла до Дніпровського лиману для забезпечення лівого флангу операції.
Час початку операції та місце висадки десанту зберігалися в цілковитій таємниці. Штаб навмисно поширював чутки про підготовку десанту в районі Новоросійська та Одеси. Директива генералу Слащову мала бути розкрита ним лише після виходу десантного загону у море.
Також Біла армія мала союзників в вигляді українських повстанців: ще навесні 1920 року політичний та воєнний комісар УНР Доктор Гелієв вирушив до Джанкою, аби переговорити з самим Петром Врангелем на тему союзництва українців та білих. Після зустрічі на Джанкої Гелієв вирушив до Севастопаля, де знову переговорив з Врангелем. Останній підтримав думку Гелієва, після чого видав відозву «Сини України», в якій наголошувалося на співпраці між росіянами та українцями.
Невдовзі після того в Криму з бувших офіцерів армії УНР був сформований батальйон в складі білої армії, що так і називався - українським.
Тим часом на правобережній Катеринославщині діяв повстанський відділ на чолі з отаманом Родіоном Федорченком - Катеринославський кіш Визволення України. Він налічував в собі приблизно 500 багнетів.
Перший наступ (5—8 червня) 2-й корпус генерала Слащова посадили на судна у Феодосії і через Керченську протоку перекинули на узбережжя Азовського моря. За сильного вітру та морського хвилювання десант у 10 тисяч багнетів і шабель, 50 гармат і 2 броньовики висадилися в районі Генічеська.
Увечері штаб Білої Армії отримав радіограму про вдалу висадку військ генерала Слащова біля Кирилівки. На світанку армія перейшла на всьому фронті в наступ. Після короткої артилерійської підготовки частини генерала Писарєва, підтримані танками і бронепоїздами, атакували червоних у той час, як десант генерала Слащова, оволодівши селами Єфремівка і Давидівка, підходив передовими частинами до лінії залізниці. Атаковані з фронту і загрожені з тилу червоні відступили, майже не чинячи опору. Місто Генічеськ, станцію Ново-Олексіївка та село Ново-Михайлівка зайняли частини Зведеного корпусу. Бронепоїзди білих висунулися на станцію Рикове. Червоні відходили на Різдвяне. Тут білі захопили кількасот полонених.
Одночасно корпус генерала Кутепова атакував на перекопській ділянці головні сили 13-ї радянської армії. Танки та панцирники рухалися попереду піхоти, знищуючи дротяні загородження. Червоні чинили відчайдушний опір. Особливо завзято билися латиські частини. Червоні артилеристи, встановивши гармати між хатами в селах Преображенка і Першокостянтинівка, розстрілювали танки. Декілька танків було підбито, проте піхота з їхньою допомогою встигла опанувала всю укріплену позицію. Марковська і Корніловська дивізії висунулися на лінію: Першокостянтинівка—Спендіарове (марковці) та Преображенка—Адамань (корніловці). 2-гу кінну дивізію генерала Морозова кинули на переслідування червоних. Дроздовська та 1-ша кінна дивізії (спішена) залишалися в резерві командира корпусу.
Оговтавшись після першого удару, червоні, зосередивши дві дивізії піхоти та кавалерійську бригаду, перейшли в наступ і відтіснили марковців від села Першокостянтинівки. На підтримку марковцям, що відходили, висунули Дроздовську дивізію. Водночас 2-га кінна дивізія, висунувшись до Чаплинки, відбивала атаки піхоти і кінноти супротивника, які намагалися охопити марковців із північного заходу. За допомогою Дроздовської дивізії Першокостянтинівку знову зайняли білі — у цих боях у дроздовців були поранені або загинули майже всі командири рот і батальйонів, але резерви червоних, що приспіли, знову відтіснили марковців і дроздовців. До ночі Першокостянтинівка залишилася за червоними.
запеклі бої тривали. Частини генерала Слащова надвечір вийшли з боєм на залізницю між станціями Великий Устюг—Якимівка, захопивши до тисячі полонених зі складу мелітопольського гарнізону. Білогвардійські бронепоїзди вирушили до станції Сокологірне, де підбили бронепоїзд червоних. Зведений корпус генерала Писарєва продовжував наступ: Кубанська дивізія просувалася на лінію станція Юрицине — село Різдвяне, 3-тя кінна дивізія на лінію Відрада—Ново-Троїцьке.
Червоні атакували силами кавалерійської дивізії Блінова (2500 шабель), яка щойно прибула з Кавказу, охоплюючи фланг Зведеного корпусу. Село Ново-Михайлівка захопили червоні, проте надвечір білі відбили його. Дроздовська дивізія після запеклого бою вчергове зайняла Першокостянтинівку. Червоні під прикриттям артилерійського вогню відходили до Володимирівки. Їх переслідували дроздовці із заходу та 2-га кінна дивізія генерала Морозова з півночі.
Дроздовці зайняли Володимирівку. На ділянці між нею та Строганівкою червоних наздогнали і притиснули до Сиваша, де після короткого бою білі захопили 1500 полонених, 5 гармат і 3 броньовики. У Спендіаровому марковці та корніловці відбили протягом дня всі атаки супротивника. За 2 дні боїв 1-й корпус ЗСПР узяв 3500 полонених, 25 гармат, 6 панцирників. Втрати в частинах корпусу були дуже значними, особливо в командному складі, але в результаті цих боїв білогвардійські війська вирвалися з Криму на оперативний простір.
У ніч проти червона кавалерійська дивізія Блінова, використавши розтягнуте розташування 3-ї кінної дивізії, нічним нальотом зайняла село Отрада і прорвалася до Ново-Михайлівки, де захопила весь штаб 3-ї кінної дивізії на чолі з начальником дивізії генералом Ревішиним.
8—23 червня вранці Врангель вислав нову директиву військам:
Генералу Слащову оволодіти районом Мелітополь—Катеринівка—Якимівка, надалі направити кінноту на північний захід, у тил червоним, що відходили від Сиваша; Генералу Писарєву, посиленому 2-ю козачою дивізією, знищити Різдвяно-Петрівську групу червоних та оволодіти Колгою, Іванівкою, Сірогозами; Генералу Кутепову опанувати Каховку та Олешки; Донському корпусу генерала Абрамова, без 2-ї донської козацької дивізії, залишатися в резерві в районі Ново-Олексіївки.
Надвечір 2-й армійський корпус генерала Слащова зайняв Мелітополь. Частини Зведеного корпусу генерала Писарєва повільно просувалися вперед. Частини 1-го армійського корпусу вийшли на лінію Асканія-Нова—Чаплинка—Каланчак і продовжили переслідування червоних. У Чаплинці захоплено залишені червоними балони із задушливими газами, лабораторію з видобутку газів та батарею. Кінноту генерала Морозова після розгрому червоних під Строганівкою спішно перекинули на Чаплинку, і до вечора вона добулася хутора Бальтазарівського.
війська генерала Слащова утримували Мелітополь від сильних атак червоних частин, що підтягнули резерви з Олександрівська. Зведений корпус вів бій із кавалерією Блінова на південний схід від села Різдвяне.
Відходячи розрізнено від Перекопа на Каховку, червоні війська підтримували зв'язок по радіо. Вони поповнилися частинами, що прямували з Дону похідним порядком на польський фронт, але були червоним командуванням повернуті на підтримку розбитих частин XIII радянської армії. 15-а Інзенська стрілецька дивізія у складі трьох бригад піхоти та бригади кінноти загальною чисельністю до 4500 багнетів і 800 шабель дісталася району Чорної Долини; також було введено з червоного резерву 2-гу Ставропольську кавалерійську дивізію.
Частини 1-го армійського корпусу займали таке розташування: Дроздовська дивізія в районі Мар'янівка—Самойлівка (на північний захід від Асканії-Нова); Корніловська дивізія — на лінії Чорна Долина—Черненко; 2-га кінна дивізія генерала Морозова — в центрі бойового розташування на південь від Натальїно; Марковці у корпусному резерві на південь від Чаплинки; 1-ша кінна дивізія (спішена) — на ділянці Великі Копані—Чалбаси.
15-та стрілецька дивізія, підтримана Латиською та 52-ю дивізіями, атакувала частини генерала Морозова. Кіннота білих почала відходити на південь. Дроздовці та корніловці відбили всі атаки противника. До вечора білі частини зайняли вигідне положення відносно головних сил червоних, які втягнулися між дроздовцями та корніловцями.
війська генерала Слащова відбивали атаки з півночі та сходу, продовжуючи утримувати Мелітополь. Надвечір його кіннота зайняла Єлизаветівку, а бригада 34-ї дивізії — Койли Елга. У Зведеному корпусі на світанку кубанці були атаковані бригадою 2-ї червоної кавалерійської дивізії та поспішно відійшли до Ново-Олексіївки. Контратакою частин Зведеного корпусу червоних було відкинуто на північ. Надвечір, розвиваючи успіх, кубанці зайняли хутір Адама, донці — Різдвяне.