Хає́нки — село в Україні, в Прилуцькому районі Чернігівської області. Входить до складу Ічнянської міської об'єднаної територіальної громади. Населення становить 428 осібСтаном на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради .
Географія Село Хаєнки розташоване в центральній частині району, на берегах річки Іченька (в основному на правому), вище за течією на відстані 2,5 км розташоване місто Ічня, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Киколи. Через село проходить автомобільна дорога . Відстань від Чернігова — близько 150 км (автошляхами — 151 кмМаршрут від Чернігова до Хаєнок. Розрахунок Карта Онлайн ), до Ічні — 9 км. Найближча залізнична станція — Ічня на лінії Бахмач — Прилуки Полтавської дирекції залізничних перевезень за 12 км.
Село оточено лісами та болотами, низовинне болото біля Хаєнок і Грабова площею 470 га з 1979 р. є гідрологічним заказником, який називається Хаєнківське. Ліси та болота навколо села з 2004 р. входять до складу Ічнянського національного природного парку.
Площа села близько 1,8 км². Висота над рівнем моря — 133 мІнформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Хаєнки .
Історія Біля села знаходили камінні знаряддя епохи пізнього кам’яного віку. На східній околиці села виявлено залишки поселення доби бронзи, ранньозалізного віку. В першій половині XIII століття поселення по річках Сула та Удай, як і по всій Лівобережній Україні, були зруйновані монголо-татарами.
Гетьманщина За переказами Хаєнки заснували на початку XVII століття українські козаки Яків Гузь та Федот КуриленкоПавло Навроцький. Спогади про Хаєнки та Ічню , які служили у реєстровому війську Речі Посполитої, отримавши пустинні землі як платню за військову службу. Заснований ними хутір за сприяння князів Вишневецьких заселявся переселенцями з Правобережної України.
Населений пункт Kaienka позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.. Село Хаєнки є в першому переписі Малоросії 1666 р..
Спочатку село Хаєнки було вільним козацьким селом, яке з 1648 р. входило до складу Монастирищенської сотні Прилуцького полку (нині село Монастирище Ічнянського району). В середині XVIII століття село ввійшло до складу Ічнянської сотні Прилуцького полку. Жителями села крім реєстрових (виборних) козаків та їхніх підпомічників були підсусідки і вільні селяни (міщани), які називались посполитими. Сільську громаду очолював війт. Реєстрові козаки села брали участь у військових походах козацького війська, а їх землі обробляли підпомічники.
Близько 1700 р. гетьман Іван Мазепа передав село у власність Дмитру Лазаревичу Горленку (1660–1731), полковнику Прилуцькому, була це феодальна залежність, яка поширювалася на посполитих. Його син Андрій Дмитрович Горленко (1679–1756) заснував біля села хутір Вернигорівщину, на річці Іченьці біля хутора був збудований водяний млин. Горленки, як феодали, володіли селом до остаточної ліквідації Гетьманщини в 1783 р.
У 1740 р. в Хаєнках було 5 дворів (5 хат) селян, 13 дворів (14 хат) козаків та 5 дворів (5 хат) козачих підсусідків. Чисельність населення поступово збільшувалася, у 1780 р. в Хаєнках було 26 дворів (35 хат) селян, 3 хати підсусідків, 24 двори (32 хати) козаків. У 1797 р. в селі проживало 228 душ чоловічої статі податкового населення. Жителі села займалися землеробством, садівництвом і тваринництвом. Багатством Хаєнок був ліс, дубова деревина поставлялася в Ічню, яка тоді інтенсивно розбудовувалась.
Під владою Російської імперії Наприкінці XVIII століття село входило до складу Чернігівського намісництва, а потім до Малоросійської губернії. Указом від 3 травня 1783 р. імператриця Катерина II зробила посполитих Хаєнок кріпаками. В селі кріпаками стала приблизно половина жителів, оскільки реєстрові козаки Війська Запорозького ввійшли до податного стану і залишились вільними людьми. Першим поміщиком-кріпосником став Іван Андрійович Горленко (1740-1810), прем’єр-майор, на цивільній службі надвірний радник.
Царським указом від 27 лютого 1802 року Малоросійська губернія була поділена на дві – Полтавську і Чернігівську. Хаєнки ввійшли до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії. В 1803 р. за поміщиком І.А.Горленком (маршал Прилуцького повіту в 1803-1805 рр.) у Хаєнках з хутором числилось 160 душ чоловічої статі селян-кріпаків.
Є на мапі 1816 рок як Хаєнка
В першій чверті ХІХ століття частину земель в Хаєнках та хутір Вернигорівщину купив прилуцький поміщик Іван Якович Величко. В 1840 р. в селі був 1 двір дворян, 1 двір військових, 28 дворів козаків і 36 дворів селян-кріпаків. Населення складало 565 жителівКлірові відомості церкви Іоанна Богослова села Хаєнки на 1840 рік..
Син І.Я.Величка, суддя Прилуцького повітового суду Микола Іванович Величко (1792-1864), колезький реєстратор, примножив статки батька, ставши найбільшим землевласником села. Був він прогресивним поміщиком, запроваджував нові методи землеробства, одним із перших на Прилуччині почав вирощувати картоплю (1842). На хуторі Вернигорівщині діяли цегельний завод, винокурня, миловарня і свічковий завод, де виготовлялися церковні свічки з бджолиного воску. В 1859 р. М.І.Величко організував на хуторі поміщицьку економію. Його землі в селі стали обробляти наймані працівники.
У 1859 році у володарському та козачому селі Хаєнки була церква, 4 заводи та 115 дворів де жило 634 особи (307 чоловічої та 327 жіночої статі)
У 1861 р. Олександр II підписав Маніфест і Положення про скасування кріпосного права. Селяни отримали особисту свободу, право мати майно, самостійно укладати договори тощо. Реформа 1861 р. створила умови для прискореного розвитку капіталістичних відносин. Частина козаків і селян Хаєнок, зокрема Андрій Литвиненко, Петро Радченко та ін., скуповували землі і ставали великими землевласниками. А найбільшим власником земель у Хаєнках був поміщик Лев Миколайович Величко (1827-1902), відставний штаб-ротмістр, учасник оборони Севастополя, кавалер ордена Святого Володимира. В 1890 р. йому належало 843 десятини землі.
Наряду із земельною реформою була проведена реформа системи регіонального управління, в 1864 р. були створені виборні органи влади – земства в губернії та повітах і була запроваджена загальноросійська система селянського управління, яка включала в себе селянські громади, об'єднані у волості. Селяни Хаєнок утворили Величківську сільську громаду, яка в 1867 р. увійшла до складу Вільшанської волості Прилуцького повіту. Козаки села підлягали Вільшанському волосному правлінню відомства Палати державного майна.
В 1886 р. в Хаєнках було 2 двори селян казенних, 80 дворів селян-власників, 70 дворів козаків, 5 дворів міщан, 163 хати, 894 жителі. Діяли шинок, кузня, 8 вітряків, олійниця. У 1910 р. було 222 господарства, 1168 жителів, 1857 десятин придатної для обробітку землі. Всього було 103 господарства козаків, 107 господарств селян, інших непривілейованих і привілейованих господарств – 12. В селі налічувалося 26 теслярів, 3 кравці, 2 шевці, 4 столяри, 1 коваль, 1 слюсар, 18 ткачів, 1 візник, 59 поденників. Інтелігентними заняттями займалось 13 жителів, іншими неземлеробськими заняттями – 97 жителів, все інше доросле населення займалося землеробством.
З 1864 р. в селі діяла народна школа, яка з 1885 р. стала земським початковим однокласним училищем завдяки зусиллям поміщика Л.М.Величка. В 1897 р. син Л.М.Величка Василь Львович Величко (1860-1903), поет і публіцист, збудував у селі церковнопарафіяльну школу для дівчаток і став її опікуном.
Ще перші поселенці збудували в селі дерев’яну церкву Іоанна Богослова, яка перебудовувалася тричі зусиллями Горленків та Величків. Востаннє нову церкву збудували в 1861 р. Землі під церковний погост та кладовище виділив поміщик М.І.Величко. За даними на 1902 р. парафія церкви Іоанна Богослова нараховувала 1855 парафіян. В 1931 р. церква була розгромлена, а в 1936 р. розібрана на будівельні матеріали. На церковному погості збереглися могили Софії (1820-1889) і Надії (1818-1891) Горленко, відомих благодійниць і меценаток.
Після смерті Василя Величка маєток Вернигорівщина за заповітом перейшов до його двоюрідної сестри по матері Марії Георгіївни Муретової, а після її смерті (1912) найбільшими землевласниками в Хаєнках стали її дітиБорис Гузь. Останні поміщики Хаєнок: Муретови. .
Під час революції 1905-1907 років у селі мали місце виступи незаможних селян, які вимагали збільшити поденну платню за роботу по найму. Найбільш активні учасники заворушень, зокрема Марко Кошмар, потрапили до в’язниці.
У 1911 — село Ольшанської волості Прилуцького повіту Полтавської губернії, 954 мешк. Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии. Издание Полтавского губернского статистического комитета. Полтава. Электрическая типография Д.Н. Подземского, Петровская ул., соб. дом. 1912. .
Важким випробовуванням для жителів Хаєнок стала Перша світова війна, яка почалася в липні-серпні 1914 р. Тоді військовозобов’язані жителі села були мобілізовані до армії. Тільки в 1914-1915 рр. на війні загинули 8 жителів Хаєнок.
Після жовтневого перевороту
Влітку 1917 р., після утворення Генерального секретаріату, в селі встановилася влада Центральної Ради. 7 листопада 1917 р. Центральна рада проголосила автономну Українську Народну Республіку. Уряд УНР не зміг забезпечити ефективного управління державою, була розпущена армія, зволікали із земельною реформою. В селах і містечках панував хаос.
В січні-лютому 1918 р. село знаходилося під владою більшовиків, які захопили прилеглі до залізниці райони Чернігівщини під час наступу війська М.Муравйова на Київ (загін Бабенка). У березні 1918 р. більшовиків витіснили війська кайзерівської Німеччини, які ввійшли в Україну за Брест-Литовським мирним договором.
29 квітня 1918 р. владу в Україні захопив генерал Павло Скоропадський в результаті державного перевороту, здійсненого при допомозі німецьких військ. Осередок гетьманської варти знаходився в Монастирищі, а в Ічні стояв німецький військовий загін. Гетьману Скоропадському вдалося стабілізувати ситуацію в Українській Державі, при ньому село Хаєнки жило достатньо спокійно, виробництво сільськогосподарської продукції зросло. Продукти продавали на ярмарку в Ічні, там німці здійснювали оптові закупівлі, розраховуючись грошовими знаками УНР.
14 листопада 1918 р. гетьман Скоропадський оголосив про федеративний договір з Росією, що призвело до народного повстання, яке очолив лідер українських соціал-демократів Симон Петлюра. Була відновлена Українська Народна Республіка з урядом Директорії, гетьманська варта розгромлена, а сам гетьман втік за кордон.
Село перебувало під владою Директорії нетривалий час, у січні 1919 р. війська УНР покинули Чернігівщину під час другого наступу більшовиків. У Хаєнках був створений ревком, який складався виключно з більшовиків і бідняків. До ревкому ввійшло 40 осіб: Бесараб Ларіон, Гузь Трохим, Діденко Павло, Пітель Феодосій, Сорокаліт Сидір та інші. Ревком очолювали більшовики Шевченко Матвій і Шевченко Терентій.
Почалася реквізиція коней, худоби та збіжжя, обшуки і розстріли. В селах Прилуцького та Борзнянського повітів спалахнули повстання проти влади більшовиків. Почали діяти повстанські загони, зокрема загін Євгена Ангела. Основу повстанських загонів складали вільні козаки. В їх середовищі намітився розкол, були і червоні козаки, які підтримували більшовиків.